УКРАЇНСЬКИЙ ВІОЛОНЧЕЛІСТ ОЛЕКСАНДР ТИЩЕНКО
(до 100-річчя від дня народження)
10 серпня 2023 року музична мистецька спільнота вшановувала 100-річний ювілей Олександра Дмитровича Тищенка — віолончеліста, педагога, громадського діяча. Завдяки діапазону покладених на нього обов’язків і завдань, ім’я Олександра Тищенка було знаним не лише у містах де йому доводилося жити і працювати – Харкові, Львові, Києві, а й на території всієї України та за її межами. Був прекрасним музикантом і безмежно любив мистецтво віолончельного музикування. Наділений вродженою інтелігентністю, людяністю, доброзичливістю, володів особливою харизмою у спілкуванні з людьми. Нині в реаліях воєнного часу вшанування Ювілейних дат знаних українських мистців, як знак культурно-історичної пам’яті позначене особливою актуальністю, адже, «саме в такий страшний час, – як зазначає доктор мистецтвознавства Любов Кияновська, – вони нагадують про славну історію і її визначні віхи, – все те, заради чого ми зараз воюємо». Привернути увагу до знакової постаті митця, який своєю життєдіяльністю сприяв збагаченню культурно-мистецького простору рідного краю постало метою статті. Тож спогад Заслуженого діяча мистецтв України, доктора мистецтвознавства, професора, Член-кореспондента НАМ України, Дійсного члена Європейської академії наук, завідувача кафедри історіїїїї музики ЛНМА імені М.В. Лисенка Любов Кияновської у день 100-літнього Ювілею Маестро викликав особливий інтерес: “Ми були ще знайомі родинами, пам’ятаю, як зустрічали разом один з Нових років (здається, 1972, останній рік перебування Олександра Дмитровича у Львові) і я отримала від свого вельмишанованого директора у подарунок книгу українських народних пісень у записах Лесі Українки — дуже символічно! Вона і зараз є в моїй домашній бібліотеці”. З роками роль і значення його діяльності набуває все більшої ваги, а пам’ять про Музиканта спонукає до роздумів про українську культуру, про її сьогодення і майбутнє.
Прожив митець 74 роки (1923–1997). Перші музичні враження обдарований хлопчик отримав у родинному колі: батьки підтримували його зацікавленість мистецтвом: навчався гри на віолончелі в школі при Харківському музично-драматичному інституті. Друга світова війна перервала навчання. Отримавши поранення під час бойових дій, Олександра за станом здоров’я було демобілізовано. До рідного Харкова повернувся після звільнення від фашистів. Поступив на навчання у Воєнний інститут іноземних мов.
Поступив до Харківської консерваторії в клас Іссака Когана (учень Олександра Штримера). В різний період навчання поміж Вчителів Олександра Тищенка зустрічаємо імена знаних віолончелістів, насамперед згадаємо Володимира Аншелевича (клас Констянтина Міньяра-Бєлоручева в Тифлиськїй консерваторії), який в 1933 році здобув звання Дипломанта 1-го Всесоюзного Конкурсу Музикантів-виконавців і був запрошений до Харкова [на той час столиці України] для роботи в Державному Тріо України імені Бетховена у складі: Н. Ландесман (фортепіано), В. Гольдфельд (скрипка), В. Аншелевич (віолончель). Згодом, працюючи професором Бакинської консерваторії, Володимир Аншелевич поєднував викладацьку роботу в Консерваторії і Музичній школі для обдарованих дітей із сольною та ансамблевою виконавською діяльністю. «Він був чудовий віолончеліст і цілком безкорисливо, заради творчого інтересу, розпочав давати мені уроки», – як згадував легендарний азербайджанський оперний та естрадний співак, композитор Муслім Магомаєв. У Харкові в 20-х роках ХХ століття зажила слави талановитого педагога віолончелістка Людмила Тимошенко (учениця професора Анатолія Брандукова). ЇЇ виконавська манера вирізнялася «кришталевою чистотою звуку, бездоганним відчуттям стилю, загостреним відчуттям партнерства, що ґрунтувалося на прекрасній професійній майстерності». Віолончелістка провадила активну концертно-гастрольну діяльність як солістка і учасниця знаного у Харкові камерно-інструментального тріо у складі: М. Полєвський (фортепіано), О. Ільєвич (скрипка), Л. Тимошенко (віолончель).
Успадкувавши найкращі традиції своїх педагогів, Олександр Тищенко упродовж усього життя поєднував виконавську і педагогічну діяльність. Паралельно з навчанням працював артистом оркестру Харківського оперного театру, а згодом – артистом оркестру Харківської філармонії.
Понад 20 років присвятив розвою культурно-мистецького середовища повоєнної Галичини. Його вагомий внесок у розвиток музичної освіти неоціненний. У Львівській середній спеціальній музичній школі-десятирічці працював викладачем віолончелі і, водночас, продовжував працювати концертмейстером групи віолончелей симфонічного оркестру Львівського театру опери та балету. Був у захопленні від творчих контактів, які зароджувалися в часі підготовки і проведення оперних і балетних постановок.
Олександр Тищенко виявляв особливе бажання музикувати у складі камерно-інструментальних ансамблів. Важко назвати інший жанр музичної творчості, що з такою граничною ясністю втілив би найбільш суперечливі і багатовимірні проблеми нашого духовного буття. В мистецьких колах періоду 60-х – поч. 70-х років ХХ століття прекрасний резонанс здобули інтерпретації камерно-інструментальних творів, де зокрема: Тріо Й. Брамса (мі-бемоль мажор) у виконанні: Лілія Онищенко (фортепіано), Юлія Онищенко (скрипка), Олександр Тищенко (віолончель); Квартет М. Колесси за участю Ніни Вишневської (партія альта), а також Фортепіанні квінтети Й. Брамса, А. Дворжака, Ц. Франка у виконанні: Лілія Онищенко (фортепіано), Георгій Павлій (перша скрипка), Юлія Онищенко (друга скрипка), Ніна Вишневська (альт), Олександр Тищенко (віолончель). Камералісти стали активними учасниками камерних вечорів у Львівській філармонії, Львівській консерваторії імені М. Лисенка, у ЛССМШ-інтернаті імені С. Крушельницької, на численних концертних сценах. Інтелектуальна напруга камерної музики, елітарність її побутування в епоху прагматизму і раціоналізму світосприйняття несподівано набуває актуальності, висвітлюючи глибинні духовні процеси, що продовжують нуртувати в суспільстві.
Починаючи від 1960 року Олександр Дмитрович Тищенко обіймав посаду директора ЛССМШ. Досвід талановитого музиканта, педагога і організатора зростав у творчій співдружності з видатними митцями, а поряд з ним, як відомо, працювали – композитор Анатолій Кос-Анатольський, піаністи Олександр Ейдельман, Самуїл Дайч, Микола Лєрман, Лідія Голембо, скрипалі Вадим Стеценко, Костянтин Михайлов, Олександр Вайсфельд, Дмитро Лекгер, Олександра Деркач, Олександр Єгоров, віолончеліст Євген Шпіцер, арфістка Вікторія Полтарєва, музичні теоретики Марія Білинська, Олена Сотнічук та багато ін. – педагогічне ядро високого рівня професіоналів музичної школи, які виховали цілу плеяду знаних у світі виконавців-інструменталістів.
За ініціативою Олександра Дмитровича в часі його директорської каденції Львівську музичну школу-десятирічку реорганізували в музичну школу-інтернат з окремими приміщеннями, власним персоналом вихователів, лікарів, репетиторів. Це уможливлювало навчання у музичному закладі особливо талановитих, обдарованих дітей із віддалених регіонів Західної України. Щорічно проводився додатковий набір учнів до різних класів. Олександр Тищенко сприяв налагодженню контактів з провідними педагогами. Ативізувалася практика виступів обдарованих учнів школи на концертній сцені Львівської філармонії, нерідко із філармонійним симфонічним оркестром. Відомо, що ці традиції в подальшому підхопили його послідовники і не втратили актуальності в часі сьогодення. Природно, що, завдячуючи невтомній і злагодженій праці всього педагогічного колективу шлях у мистецтві розпочало нове покоління виконавців, які, досягнувши висот виконавської майстерності, стали гордістю нації. У 1963 році Львівській музичній десятирічці було присвоєно ім’я Соломії Крушельницької.
З віолончельного класу Олександра Тищенка вийшло чимало відомих музикантів: Олександр Геринович, Харитина Колесса, Марсель Бергман, Юрій Ланюк, Наталка Хома та ін.
Натхненно-вимогливі заняття Олександра Дмитровича з учнями відбувалися завжди на особливому контактному рівні. Олександр Дмитрович в класі, як правило, багато грав сам і своєю грою надихав на переконливе виконання того чи іншого твору, не залишаючи без уваги відомостей про життя і творчість композитора, твори якого виконувалися. В пам’яті своїх учнів Олександр Дмитрович залишився “…людиною, наділеною прекрасними рисами: інтелігентністю, глибокою культурою, терпеливістю, організованістю і високими організаційними якостями”, – як згадуєукраїнська віолончелістка Харитина Миколаївна Колесса.Не можна також оминути імен таких учнів “тищенківської” школи, як композиторів Ганну Гаврилець та Богдану Фроляк, та ще багатьох видатних музикантів, до сходження яких на мистецький Олімп Олександр Дмитрович був безпосередньо причетним. Залишився спогад відомої української композиторки, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка, Народної артистки України, професорки кафедри композиції НМАУ, голови Київської організації Національної спілки композиторів України Ганни Гаврилець.“У школі, – як згадує Ганна Гаврилець, – була надзвичайно творча атмосфера, випускники з усіх спеціальностей ставали лауреатами престижних міжнародних конкурсів, одержували високі звання. Це був надзвичайний час, який ніколи не забудеться. Цю атмосферу створював Олександр Дмитрович разом з усіма педагогами, яких особисто запрошував на роботу. Багато з них паралельно викладали у Консерваторії. Олександр Дмитрович не побоявся взяти на роботу талановитого музиканта, композитора Володимира Флиса, свого часу незаслужено репресованого, а тоді це було непросто…
Перші роки роботи Олександра Дмитровича у Львові були нелегкими: не було житла, доводилося спати в Оперному театрі, а інколи й на лавці біля театру. Їв пиріжки по 5 копійок і пив газовану воду за одну копійку… Все пережив! Сильно любив музику, дітей, тому й завоював, врешті, таку високу пошану і любов людей! Я належу до тих багатьох людей, в долі котрих Олександр Дмитрович відіграв вирішальну роль. Якось під час літньої відпустки він, зібравши цілий “десант” педагогів школи, мандрував глухими районами Карпат у пошуках талантів. У селі Видинові Івано-Франківської області, де жив унікальний педагог, випускник Варшавської консерваторії Василь Куфлюк, Олександр Дмитрович вибрав кілька талановитих дітей, до числа яких потрапила і я!
Сьогодні, згадуючи Олександра Дмитровича, вкотре дивуюся: як йому вдавалося розгледіти в людині те, чого не бачили інші? Мені особливо приємно бути членом своєрідного “таємного братства” учнів Олександра Тищенка. Я впевнена, що ми нестимемо прекрасні ідеали музики до людей, як це робив наш Учитель».
У Львівській консерваторії ім. М. Лисенка Олександр Дмитрович провадив квартетний клас, де поміж його студентів зустрічаємо імена яскравих музикантів-інструменталістів, а нині професорів ЛНМА імені М.В. Лисенка: Народного артиста України, керівника і концертмейстера Львівського Камерного Оркестру “Академія”, професора Артура Микитки; кандидата мистецтвознавства, Заслуженого діяча культури Польщі, професора Володимира Заранського та ін.
У подальшому доля поєднала Олександра Дмитровича з культурно-мистецьким середовищем міста Києва, де він обійняв посаду директора Київського хореографічного училища, а згодом очолив відділ навчальних закладів Міністерства культури УРСР. Але й на цих високих державно-адміністративних посадах ніколи не поривав із музикою, до останніх днів працював викладачем класу віолончелі в Київській дитячій музичній школі № 3, де з-поміж учнів Олександра Дмитровича – Олександр Пірієв, Ольга Жукова, Ігор Пацовський. Із київським періодом життєдіяльності Олександра Дмитровича Тищенка пов’язаний спогад автора пропонованої статті. Навчаючись в класі професора Ії Сергіївни Царевич в аспірантурі на кафедрі камерного ансамблю Київської консерваторії, мені пощастило познайомитись із Олександром Дмитровичем, який часто навідувався до моєї професор на кафедру камерного ансамблю. В один із таких візитів як “найбільший скарб” Олександр Дмитрович передав мені листа Василя Барвінського адресованого йому-директорові Львівської музичної школи-інтернат імені С. Крушельницької, датований 28 лютого 1963 року. Зміст листа Василя Барвінського до Олександра Тищенка безпосередньо торкався діяльності Львівської музичної школи з якою Василя Барвінського ріднили давні контакти з викладацько-педагогічним колективом, учнями. Василь Барвінський після повернення із заслання, будучи вже дуже хворим, все ж не припиняв цікавитися справами своєї школи, підтримував контакти з О.Д. Тищенком. Запам’яталися словами Олександра Дмировича стосовно пам’ятного листа: “коли прийде час, прошу пустити його в життя”.
Творчий шлях Олександра Дмитровича Тищенка – ціла епоха в музичному культурно-мистецькому просторі України. В нелегких життєвих умовах він зумів зберегти палку любов до музики, чарівного звучання віолончелі, а ще непохитну віру в світле майбутнє української музичної освіти і культури. Натхненно дбав про музичну талановиту молодь, вірив у її талант, сприяв якнайповнішому його вияву. Вшановуючи пам’ять нашого сучасника Олександра Тищенка, який через усе своє життя проніс любов до рідного краю, культури, мистецтва, тож прагнемо передати, і нинішнім, і наступним поколінням естафету шани до Людини, Митця, Педагога, ім’я котрої золотими літерами вписано у історію музичної культури України.
Ніна Дика доцент,
кандидат мистецтвознавства, Doctor of Philosophy (Ph. D)
,
