16.03 .2025 в концертній залі нашої філармонії відбулося музичне дійство пронизане думою про сьогодення, про час який проживаємо, про красу і печаль, про вічне. Саме про це, від першої до останньої ноти, на одному диханні розповідала Музика Моцарта, Баха, Скорика ,Фроляк і Алмаші. На сцені львівський камерний оркестр «АКАДЕМІЯ», за пультом Маестро з Дніпра Дмитро Логвин, харизматичні солісти Оксана Рапіта і Назарій Пилатюк. Ідея концерту належить художньому керівнику і диригентові оркестру Ігорю Пилатюку. Програма створювалася в співдружності учасників концерту. Кульмінацією стала львівська прем’єра твору Золтана Алмаші «Місто Маріі». Після виконання стояла тиша, а потім шквал аплодисментів і сльози на очах слухачів і артистів. Як сказав задоволений Маестро Дмитро Логвин, солісти були неперевершеними у своїх інтерпретаціях, а артисти оркестру показали високу майстерність, витончену динаміку та віртуозність. Цей концерт став ще однією яскравою подією в 65-річній історії нашого колективу, який готується до відзначення дати на концертах цьогорічного фестивалю «Віртуози».
Артур Микитка
16 березня у Львівській філармонії відбувся вельми символічний за художнім образом концерт. Під орудою талановитого диригента з Дніпра Дмитра Логвина Львівський камерний оркестр «Академія» (художній керівник Ігор Пилатюк, керівник і концертмейстер Артур Микитка) і відомі львівські солісти скрипаль Назарій Пилатюк та піаністка Оксана Рапіта представили слухачам програму, в якій природно поєднались шедеври класичної епохи –Аdagio і фуга до мінор KV546 В. А. Моцарта та Концерт для скрипки з оркестром ля мінор BWV 1041 Й. С. Баха – з одним з контроверсійних опусів Мирослава Скорика, написаним на зламі тисячоліть, Концертом №3 для фортепіано, струнних і великого барабана, та творами сучасних митців, «Ноктюрном» Богдани Фроляк для скрипки і струнних та «Містом Марії» для струнного оркестру Золтана Алмаші.
Символізм цієї непересічної події у мистецькому житті Львова можна трактувати в кількох площинах. Найбільш очевидною є ще одне заглиблення у таємницю музичного універсуму, найповніше виражене у латинській приказці Ars longa, vita brevis. У обраній програмі поєднання артефактів з амплітудою виникнення у триста років підкреслює незнищенність потягу людської душі до гармонії і очищення. Такі асоціації виникають не лише
завдяки самим творам, але й передусім завдяки манері виконання, яку продемонстрували всі учасники музичного дійства. Найбільш доцільно охарактеризувати інтерпретацію складної, стилістично і жанрово
різнопланової програми як шляхетну, інтелігентну, сповнену глибини переживань, а водночас віртуозно прецизійну, витончену і органічну в кожній ноті. І у цій поважній стриманій манері вбачаю ще один символічний
меседж концерту – попри всі випробування не втрачати гідності, не впадати у крайнощі, адже впродовж тисячоліть музика несе оте вічне світло, яке осяває навіть у найтемніші часи, такі, які ми переживаємо зараз.
Варто окремо відзначити класичний, найвищої проби талант диригента Дмитра Логвина, що без зайвих зовнішніх ефектів, спокійно і вдумливо провадить оркестр і солістів. Він однаково впевнено почувається і у вельми незвичному поліфонічному циклі Моцарта, і у бароковій політності концерту Баха, і в саркастичних екзерсисах Скорика, і у ліричній рефлексії Фроляк, і у оголеному нерві вселенської трагедії Алмаші.
Оркестр «Академія», вічно юний попри свою понад шістдесятирічну історію, недаремно вважається колискою українського камерного музикування. Висока виконавська культура і широта художніх інтересів віддавна стали візитівкою колективу. Тож природно, що саме з таким диригентом і оркестром на повну силу розкрився колосальний потенціал обох солістів. Назарій Пилатюк особливо вразив виконанням Концерту Й. С. Баха, загалом нетиповим для його звичного іміджу, експресивного, розкутого, емоційно відвертого. Тут же він постав як музикант філософського плану, занурений у пошук глибинних смислів у кожній фразі. А друга повільна частина Концерту змусила слухачів поринути у четвертий вимір, де зустрічаються час і простір.
У Третьому фортепіанному концерті М. Скорика Оксана Рапіта солювала багато разів, і прихильники її таланту, здавалось би, добре знаючи її інтерпретацію, не могли очікувати чогось кардинально нового. Але чи сама
драматична ситуація сьогодення змусила «іншим вухом» почути цю музику, чи насправді піаністка сягнула іншого рівня відчитання прихованого підтексту концерту, але на поверхню раптом виступили зовсім інші акценти, особливо в третій частині: наче композитор передбачив страшну навалу, яку тепер, чверть століття потому, гостро і болісно виконала О. Рапіта і так само болісно почули биття барабану – як пересторогу і навалу – слухачі.
«Ноктюрн» Б. Фроляк, написаний у 2008 році як частина віолончельної сюїти, сприйнявся ліричною рефлексією воєнних переживань, так, немовби написаний учора, як «плач і молитва» за невинно убієнними.
Завершення ж вечора пронизливо трагічною п’єсою «Місто Марії» З. Алмаші, написаною кров’ю серця, під безпосереднім впливом жахливих подій, присвяченою знищенню квітучого міста Маріуполя, вивело публіку на
третій символічний рівень: співпереживання і пам’яті про страшні жертви. Композитор, знаний зі своєї прихильності до сміливих авангардних експериментів, цим разом пішов зовсім іншим шляхом, сягаючи до стриманої пост романтичної стилістики викладу. Наскрізною лінією п’єси стала мелодія колискової, як алегорія того напису на даху Маріупольського театру «Дети», який безжально розстріляли російські варвари.
Резюме після концерту напрошується природно: поки ми будемо здатні творити і співпереживати такі духовні одкровення, нікому не вдасться нас зламати. І це найважливіший меседж, який з величезною вірою і переконанням донесли до нас талановиті музиканти.
Любов Кияновська
