Кафедри №1 та №2 спеціального фортепіано

Клас фортепіано у Консерваторії Галицького музичного товариства існував від 1859 року, коли його запровадив Кароль Мікулі. Навчання поділялося на нижчий та вищий курси і починалося від самих основ – для вступу до консерваторії не вимагалося попередньої підготовки. Від 1860-х рр. до співпраці у Консерваторії стали запрошувати ще й інших викладачів фортепіано.

За 30 років роботи Кароля Мікулі фортепіанний клас консерваторії під його керівництвом не тільки дуже виріс кількісно, але й піднявся на високий фаховий рівень. У 1886/87 навч. році консерваторія мала вже три основні курси фортепіано (нижчий, середній і вищий), на яких навчалося 148 учнів. Навчання на кожному курсі тривало декілька років. Окрім самої фортепіанної гри,  для тих піаністів, що бажали стати вчителями музики, було введено педагогічний курс. Фахову освіту на вищому курсі фортепіано Консерваторії ГМТ в класі Кароля Мікулі, за підрахунками Л. Мазепи,  отримало 110 учнів, загальна ж кількість його львівських учнів можливо доходила до 400. Завдяки неймовірній плідності своєї роботи Мікулі виконав завдання, яке здавалося б зовсім непосильним для однієї людини. Він не тільки витворив потрібний для ефективного розвитку мистецтва культурний ґрунт у Львові і прищепив галицькій інтеліґенції добрі музичні смаки та розуміння серйозної фортепіанної музики, але й водночас виховав загін піаністів-фахівців високого класу, які змогли продовжити розпочату ним справу професіональної музичної освіти. На жаль, львівська громада не завжди здатна була оцінити заслуги музиканта і йому не раз дорікали надмірним розвитком фортепіанної гри та вимагали більшої уваги до хору, оркестру чи органного класу.

У червні 1887 року Мікулі пішов у відставку з усіх своїх посад в Галицькому музичному товаристві. Тоді ж для ведення вищого курсу фортепіано було запрошено з Тернополя Владислава Вшелячинського, а до викладання на нижчому курсі залучено Вінценту Целінґер (обоє – учні Мікулі). Від 1894 до 1938 р. професором фортепіано в Консерваторії працював ще один учень Мікулі – Францішек Нойгаузер. Францішек Сломковський викладав фортепіано у роках 1876-1924. Від 1891- до 1929 р. фортепіано викладав також і Мєчислав Солтис. У 1897-1898 рр. вищий курс фортепіано у львівській консерваторії ГМТ вів Генрик Мельцер-Щавинський.

1898 року на посаду професора вищого курсу фортепіанної гри до Консерваторії Галицького музичного товариства прийшов Вілем Курц, який пропрацював тут надалі двадцять років. У цей час із загального числа 405 учнів Консерваторії на фортепіано навчалися 208. Фортепіанний відділ або школа, був поділений на чотири курси: підготовчий, дворічний нижчий, трирічний середній та трирічний вищий. У 1911 році з ініціативи Курца було введено концертний курс фортепіанної гри для кращих випускників цього відділу Консерваторії, термін навчання піаністів розширився від 9 до 12 років. На концертному курсі навчав сам В. Курц та Міхаель Задора. Коло предметів, які вивчалися студентами, було значно розширено: запроваджено навчання камерного ансамблю та історії піанізму. Педагогічний курс окрім вивчення дидактики, методики, естетики гри і т. п. передбачав також практику в класах нижчого та середнього курсів Консерваторії. Лекції з фортепіанної педагогіки для студентів вищого курсу фортепіано читав Вілем Курц, історію піанізму під керівництвом професора підготувала його асистентка Юзефа Кретович.

Метода Курца справила великий вплив на розвиток фортепіанної педагогіки та виконавства в Галичині. Подібно, як і його попередник Мікулі, Курц зумів об’єднати навколо своїх засад велику кількість учнів та послідовників, що дає всі підстави говорити про створення ним мистецької піаністичної школи. У нього вчилися піаністи різних національностей. Відзначимо, що з педагогікою Курца пов’язана поява і розквіт українського фахового піанізму в Галичині.

Після від’їзду В. Курца в Консерваторії Галицького музичного товариства продовжували працювати його учениці – Гелена Лісіцка та Юна (Юзефа) Кретович, колишня асистентка професора [7]. У 1920-х рр. на вищому і концертному курсах фортепіанного відділу Консерваторії ГМТ викладали Артур Гермелін, Генрік Ґюнсберг, Гелєна Оттавова, Марія Солтисова, Корнелія Тарнавська, Вітольд Фріман, Вінцента Целінґер.

1928 року, в зв’язку з реорганізацією музичної освіти у Польщі,  в Консерваторії Польського музичного товариства у Львові було утворено кафедри. Завідувачем фортепіанної кафедри було запрошено Леопольда Мюнцера. Він керував нею аж до 1939 року, залишаючись одним з найактивніших музичних діячів та яскравих концертантів Львова. Студенти Мюнцера виступали з тематичними класними концертами як старовинної, так і нової музики.

У першій третині ХХ століття у Львові було багато інших музичних шкіл, більшість з яких навчала передовсім гри на фортепіано. Декотрі з них запрошували до співпраці визнаних професорів з Відня чи Варшави і давали своїм випускникам дійсно високий рівень підготовки. Проте Консерваторія ГМТ завжди мала пріоритет в офіційних колах, що виявлялося, зокрема, у такому факті: тільки цей музичний навчальний заклад у Львові мав право у 1920-1930 рр. видавати диплом вчителя музики з правом подальшої роботи у загальноосвітніх середніх школах і вчительських семінаріях. Випускники всіх інших музичних навчальних закладів Львова для того, щоб вчителювати у Польщі, повинні були здавати додатковий іспит у Консерваторії ГМТ.

1903 року у Львові почав діяти український Вищий музичний інститут, програма навчання у якому була аналогічною до консерваторської. Протягом усього його існування найбільше учнів навчалося і найбільше вчителів викладало у інституті за спеціальністю фортепіано. Від самого початку тут працювали чотири вчительки-піаністки: Олена Прокеш, Олена Ясеницька-Волошин, Марія Криницька та Дарія Шухевич-Старосольська. Всі вони (крім першої) пропрацювали у ВМІ, викладаючи на молодшому і середньому курсах, довгі роки та виховали значну кількість учнів.

Як зазначав С. Людкевич, “особливий акцент зроблено на тому, щоб за остаточну мету науки гри на фортепіано вважати не “концертну” техніку та віртуозні манери й ефекти, а раціональну піаністичну освіту, пізнання піаністичної літератури різного стилю та основ доброго виконання, чи то сольного, чи ансамблевого”.

Вищий курс фортепіано від 1915 р. викладав Василь Барвінський (хоч інколи він вчив також і молодших учнів). Барвінського шанували у різнонаціональних частинах львівського музичного світу, він відіграв роль централізуючої фігури у фортепіанній культурі міста 1920-1930 рр. Він зумів увібрати і органічно сплавити в одному стилі найцінніший спадок різноманітних львівських піаністичних традицій, а потім передати його багатьом музикантам наступних поколінь. Викладацька діяльність В. Барвінського залишила помітний слід у фортепіанній культурі Львова. З його класу вийшли концертуючі піаністи: Р. Савицький, Д. Гординська-Каранович, О. Криштальський. Методичні засади Барвінського знайшли свій розвиток у діяльності його учнів, що стали львівськими педагогами: О. О. Процишин, Д. М. Герасимович, І. І. Крих, В. М. Климкова, І. А. Негребецької, Р. О. Залужної.

У 1920 рр. склад викладачів ВМІ ім. М. Лисенка почав зростати. До них приєдналися Тарас Шухевич (від 1922р.) та його дружина Ольга (з Бандрівських) Шухевичева, дружина В. Барвінського Наталія (з Пулюїв), Нестор Нижанківський. Публичні пописи “елєвів” Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, які відбувалися двічі на рік, піднялися на досить високий рівень, про що свідчать регулярні рецензії в пресі. Відбувалися тематичні концерти, як наприклад, до 100-річчя пам’яті Л. Бетховена. Для учнів, що досягли найбільших успіхів, було введено додатковий рік навчання на концертному курсі. Від 1929 р. на вищому і концертному курсах фортепіано стала викладати Галя Левицька, ініціативна і високопрофесіональна піаністка, яка невдовзі запровадила для своїх учнів практику тематичних класних концертів.

У 1930-х рр. до викладачів ВМІЛ приєднуються Меланія Байлова та Роман Савицький. Завдяки активній концертній та педагогічній роботі Савицького, Левицької, Барвінського фаховий рівень викладання фортепіано в Інституті постійно зростає. Його випускниці: Дарія Гординська, Дарія Герасимович, Надія Біленька-Лаврівська, Марта Кравців – стають концертуючими піаністками. 1931 року Дарія Гординська як випускниця ВМІЛ взяла участь у конкурсі-огляді у Варшаві та завоювала для Інституту імені Лисенка “право прилюдності” – офіційне визнання диплому, яке раніш з музичних навчальних закладів Львова мала тільки Консерваторія ГМТ.

Педагоги-піаністи працювали не тільки у Львівській садибі Вищого музичного інституту імені М. Лисенка, але й у всіх його філіях: у Перемишлі – Володимира Божейко, Ірина Негребецька; у Стрию – Роман Савицький та Галя Левицька; в Станиславові і Коломиї – Софія Левицька-Замора, Галя Лагодинська; у Тернополі – Ірина Любчак-Крих; на Личакові (біля Львова) – Надія Лаврівська.

1920-1930 роки стали періодом найвищого розквіту піаністики у передвоєнному Львові. Виступи цілого сузір’я яскравих музикантів, польських, єврейських та українських: Л. Мюнцера,  Г. Левицької, Г. Ґюнсберга, Е. Штайнберґера, Р. Савицького, Д. Гординської-Каранович, – дають підстави говорити про піднесення у цей час львівської фортепіанної школи, яка характеризувалася поєднанням цілком своєрідних індивідуальностей, а водночас і певними спільними основами.

Найменше даних маємо про Консерваторію імені К. Шимановського, хоч зі згадок видно: фортепіанне навчання у ній було в центрі уваги.

Заснований цей заклад був у 1902 р. як приватний Львівський музичний інститут Анни Нєментовської. А. Нємєнтовська, сама – піаністка, учениця Т. Лешетицького залишалася його директором і після перейменування у 1931 р. На її запрошення у музичному інституті викладали професори-піаністи з Відня – І. Фрідман, Г. Мельцер, а у 1937-1938 рр. на виклади до цієї Консерваторії доїжджав раз на місяць з Варшави Збіґнєв Джевєцький. Його учень зі Львова Северин Турель брав участь у конкурсі імені Шопена в 1937 р. Поряд з приїжджими професорами працювали й львівські піаністи. У Консерваторії ім. Шимановського викладали фортепіано Мар’ян Домбровський, Едвард Штайнберґер, а від 1933 р. – Тарас Шухевич. Тут вчилися свого часу не тільки польські, але й деякі українські студенти, зокрема: Анатоль Кос, Ірина Любчак (Крих).

У 1939 р. після реорганізації львівських музичних навчальних закладів згідно освітньої системи СРСР у новій державній консерваторії було створено кафедри спеціального та обов’язкового фортепіано, на яких зосереджувалася тільки вища музична освіта.  Осередками середньої освіти стали музичне училище та музична школа 10-річка. Викладачам, запрошеним до роботи на кафедрах, було присвоєно радянські вчені звання професорів та доцентів. Кафедрою спеціального фортепіано став завідувати Л. Мюнцер, деканом фортепіанного факультету було призначено Р. Савицького. На кафедрі спец. фортепіано працювали професори – В. Барвінський, Г. Левицька, Л. Мюнцер, Е. Штайнберґер, доценти – Т. Шухевич, Р. Савицький, Я. Гофман, Г. Ґінсберг, А. Гермелін, Я. Мармор та асистенти В. Кричинський, Б. Шнайдер. На факультеті викладалися такі спеціальні дисципліни: фортепіано, орган, камерний ансамбль, акомпанемент, фортепіанний ансамбль та історія піанізму (яку вів Б. Кудрик). На початку 1941/42 навч. року між викладачами кафедри спеціального фортепіано було розподілено за списком 76 студентів.  Діяльність цієї Консерваторії була припинена з приходом німецько-фашистської окупації. У 1941-1944 рр. ті музиканти, що залишалися у Львові, об’єдналися під керівництвом В. Барвінського в Українській музичній професійній школі – єдиному музичному навчальному закладі, дозволеному окупаційною владою. Її фортепіанним відділом завідував Т. Шухевич.

Після війни, коли Львівська державна консерваторія відновила свою роботу, кількість викладачів-піаністів в ній відчутно зменшилася. З попереднього складу фортепіанних кафедр залишилися Василь Барвінський, Тарас Шухевич, Тадеуш Маєрський, Олена Альткорн, Бено Шнайдер. Тому з 1944 р. в консерваторії діяла лише одна “кафедра фортепіано”, до якої належало ведення фортепіано як фаху, обов’язкового фортепіано, концертмайстерського класу, методики навчання гри на фортепіано та історії піанізму. З цього ж року на кафедрі почали працювати Ірина Крих, Дарія Залєська, Маріанна Лисенко та Сабіна Рапп, Володимир Тіпаков. Завідувачем кафедрою став Т. Шухевич, деканом фортепіанно-органного факультету – І. Крих, а завідувачем учбової частини – В.Тіпаков. В 1945 р. на кафедру прийшли Йосип Радін та Галя Левицька, що повернулася з Німеччини. На початку 1947 р. вона була назначена деканом, а вже восени її змінила Людмила Уманська, яка того ж року почала працювати на кафедрі. В 1946 р. на кафедру прийшли Всеволод Климків та Іда Поляк. У 1948 р. почала працювати Дарія Герасимович, а в 1949 р. – Михайло Брандорф,  Костянтин Донченко та Всеволод Задерацький. У складі кафедри постійно відбувалися зміни. Поряд зі збільшенням її чисельності викладачами, що прибували до Львова, переважно зі східних областей тодішнього СРСР, були і трагічні втрати: в 1948 р. було заарештовано В. Барвінського, а в 1949 р. не стало Г. Левицької.

Незважаючи на скрутні часи, втрати і політичні переслідування, в 40-их роках на кафедрі велася велика професійна робота. Майже всі викладачі кафедри виступали з концертами, найбільш активною серед яких була Г. Левицька. В 1949 р. було проведено фортепіанний фестиваль, присвячений 100-річчю пам’яті Ф.Шопена.

На цей час носіями галицької традиції залишилися тільки Т. Маєрський, І. Крих, Д. Герасимович та Ірина Негребецька, прекрасний музикант і педагог, яка 15 років працювала на відділі обов’язкового ф-но. Для львівських педагогів завжди характерною була орієнтація на класичні норми і традиції західно-європейської музичної культури, де увага звернена передовсім на детальне вивчення авторського тексту, педантичне школення піаністичної майстерності та академічність виконання. Представниками ж радянської школи була принесена більша віртуозна і художня свобода в інтерпретації, зокрема, романтичного репертуару. Цей сплав двох тенденцій у виконавстві, без сумніву, дав новий поштовх для розвитку Львівської фортепіанної школи. Вона стверджувалася, зберігаючи своєрідність своїх традицій.

З 1 вересня 1950 р. завідувати кафедрою став Олександр Ейдельман, який приїхав з Києва. 50-ті роки характеризуються розростанням кафедри та факультету. Число викладачів збільшилося до 20-ти. Виокремився відділ обов’язкового фортепіано, керівником якого стала Євгенія Коломойцева. В 1952 р. кафедру очолила І. Крих, яка в 1955 р. знову передала її професору О. Ейдельману. Того ж року в рамках факультету створилася кафедра ансамблевої гри. В 1957/58 навчальному році було відкрито заочний відділ та екстернат, що збільшило набір студентів. Найбільш активними та плідними викладачами в 1950-х рр. були О. Ейдельман, І. Крих та Л. Уманська, своїми цікавими лекціями з історії піанізму прославився В. П. Задерацький. Починаючи з 1951 р., на кафедру почали приходити нові молоді викладачі з числа випускників Львівської консерваторії: Андрій Нікодемович (1951), Олег Криштальський, Галина Руденко (1956), Марія Крих, Оксана Шпот (1957), Звенислава Стернюк, Марія Тарнавецька (1959),  Оксана  Попіль (1960), Алла Пушкар-Задерацька. Поповнили кафедру і киянка Кетевана Хучуа (1957) та, після завершення навчання у Москві,  Марія Крушельницька (1960).

У 1961 р створено окрему кафедру загального та спеціалізованого фортепіано. Таким чином колишня “фортепіанна” кафедра, зосередившись на викладанні фаху, дістала назву “кафедра спеціального фортепіано”. Однак зростання студентських наборів і пов’язане з цим розширення викладацького складу привело в 1965 р. до поділу кафедри спеціального фортепіано на дві рівноцінні і однакові за спеціалізацією. На чолі однієї кафедри (“А”) залишився професор О.Ейдельман, а другу кафедру (“Б”) очолив О. Криштальський.  У цей час на кафедрах працювали Самуїл Дайч (1961), Ольга Качева, Лідія Крих, Олександра Левицька (1962), Дезидерій Задор, Ксеня Колесса, Христина Мисюк, Тереза Старух, Юлія Хурдєєва (1963), Любомира Білинська, Ярослав Чорнак (1964), Лариса Луців (1965). В наступні роки на кафедру прийшли Віталій Котляревський, Олена Созанська (1967), Христина Чаплін, Павло Юрженко (1968), Марта Сидор, Богдан Тихонюк (1969), Віра Вайцнер, Наталя Кашкадамова, Мирон Кушнір (1970). Починаючи з 1950-х рр. асистентами професора Ейдельмана працювали І.Сіялова, М.Крих, А.Пушкар, К.Колесса. Останнім його багаторічним асистентом була Ю.Хурдєєва. До ряду провідних педагогів кафедри того періоду долучилася  О.Качева, що виховала багато високофахових піаністів, серед яких лауреати конкурсів Л. Цап, М.Гумецька, Д.Онищенко Т. Полянський.

1960-1970 рр. – це час дуже активної роботи фортепіанного факультету, коли щорічні його випуски сягають 50 студентів тільки на денному відділі, а навчатися заочно приїжджає молодь з далеких країв, як, наприклад, з Краснодарського краю. Надалі набори і випуски піаністів почнуть систематично зменшуватися. Проте поповнення кафедри випускниками Львівської консерваторії відбувається постійно. В 1970-х р. на кафедру приходять Валентина Крапива (1971), Ірина Немира (1973), Юрій Бонь, Наталія Грамотєєва (випускниця Ленінградської консерваторії), Олександр Козинський (1975), Ольга Осмоловська (1976). Вони активно долучаються до  концертної діяльності, що ведеться членами кафедри. І.Немира та Н.Грамотєєва, наприклад,  крім сольних концертів починають практикувати спільні зі студентами свого класу фортепіанні вечори, що стимулююче впливає на рівень виступів їх учнів. У різних містах СРСР гастролюють О. Криштальський, М. Крушельницька, розпочинає органне концертування С. Дайч, здійснює численні звукозаписи К. Донченко.

У 1977р. О. Ейдельман прийняв рішення виїхати до США, і завідування фортепіанною кафедрою “А” було доручено М. Крих-Угляр.

У 1980-х рр. після закінчення аспірантури та асистентури-стажування почали працювати молоді викладачі: Маркіян Попіль (1980), Галина Блажкевич (1982), Йожеф Ермінь (1984), Ірина Пижик, Ольга Борзенко (1985), Неля Пастеляк (1986), Оксана Рапіта (1990). При фортепіанних кафедрах діяли органний та клавесинний класи, якими керували С. Дайч та В. Вайцнер. Ці роки позначилися значною активізацією наукової та методичної роботи. Наталією Кашкадамовою, Терезою Старух та Галиною Блажкевич захищено кандидатські дисертації. У дослідженнях музичної культури Галичини беруть участь К. Колесса, Б. Тихонюк, М. Сидор. Вивчає і публікує невідомі твори К. Шимановського М. Тарнавецька. Музикознавчі роботи публікують Х. Чаплін та Н. Пастеляк. Викладачі відділу педагогічної практики з розробкою методичних питань фортепіанної освіти виходять на всесоюзний рівень визнання.

Сьогодні на кафедрах спеціального фортепіано викладаються такі дисципліни: фортепіанне виконавство як фах; фортепіанний ансамбль; клавесин та орган; методика навчання гри на фортепіано; музична педагогіка; педагогічна практика; історія фортепіанного мистецтва; історія українського фортепіанного мистецтва; сучасна (фортепіанна) музика ХХ століття, практика виконання цифрованого басу (Basso continuo). При фортепіанних кафедрах функціонують як підрозділи відділи педагогічної практики та фортепіанного ансамблю; навчаються, окрім студентів-бакалаврів), маґістранти та асистенти-стажисти.

Фортепіанні кафедри Львівської музичної академії імені М. Лисенка поступово поповнюються молодими спеціалістами високої кваліфікації, концертуючими піаністами та досвідченими методистами. Це представники трьох поколінь вихованців Львівської фортепіанної школи – 1960-х – 1980-х років. Достойне поповнення кафедр привнесло останнє десятиліття ХХ століття: Етелла Чуприк (1993), Мирослав Драган (1999), Олена Пилатюк (2000), а у ХХІ ст. – Петро Довгань, Тетяна Мілодан, Соланський С.С., Мартинова Н.І., Іванюшенко А.І., Станько О.Р., Максимов О.Б., Слюсар Т.М., Гумецька М.О.  

Розвиваючи корінну мистецьку традицію, львівські піаністи не відмежовуються від нового, а зацікавлено вивчають і перетворюють здобутки різних піаністичних шкіл світу. Значна частина викладачів кафедри закінчували аспірантуру у Московській консерваторії (О. Криштальський, М. Крушельницька, М. Тарнавецька,  Й. Ермінь, І. Пижик, О. Козинський), Київській консерваторії (Г. Блажкевич, М. Попіль, Н. Пастеляк), Московському музично-педагогічному інституті імені Ґнесіних (П. Юрженко, Н. Кашкадамова,   І. Немира, О. Рапіта), Ленінградській консерваторії (Н. Ґрамотєєва), проходили підвищення кваліфікації у провідних ВНЗ колишнього СРСР. Від 1990 рр. розширилися контакти кафедри із американськими та західноевропейськими піаністами. До Львівської академії регулярно приїжджають з майстеркласами німецькі, американські, російські музиканти, але викладачі кафедри й самі виїжджають до Польщі чи Німеччини для проведення подібних курсів навчання. Досить активний обмін досвідом існує між музичними навчальними закладами України, до яких львівських піаністів (О. Криштальського, М. Крушельницьку, М. Крих, Л. Крих, Т. Старух, Й. Ерміня, Г. Блажкевич, Х.Чаплін, Н.Грамотєєву, Е.Чуприк, О.Пилатюк) запрошують членами або головами журі міжнародних та національних піаністичних конкурсів, головами державних екзаменаційних комісій.

Основою фахової майстерності фортепіанних кафедр завжди була і залишається концертно-виконавська діяльність викладачів та студентів. З кінця 1980-х рр. починають активно і систематично концертувати представники нового покоління львівських піаністів – викладачі кафедр Й. Ермінь, О. Рапіта, Е. Чуприк.  Вони стали аніматорами львівського концертного життя 1990-х рр. На виконаннях цих піаністів переважною мірою базувалося проведення найзначніших львівських фестивалів цього часу: Музика українського зарубіжжя; Фестиваль до 200-річчя пам’яті В. А. Моцарта (1991); до пам’ятних дат І. Стравинського (1992), Б. Лятошинського (1995), Баха, Генделя і Скарлятті (1995), Бетховена (1996), Шуберта (1997). Й. Ермінь, О. Рапіта та М. Драґан щороку беруть на свої плечі левову частку програми міжнародного фестивалю сучасної музики “Контрасти”, а Е. Чуприк незмінно виносить сольні програми у рамках фестивалю “Віртуози”. Протягом останніх 15 років Ермінем, Рапітою, Чуприк та Драґаном було виконано у залі Львівської філармонії чимало видатних сольних програм та багато концертів для фортепіано з оркестром. Відзначимо вибірково найбільш пам’ятні виконання:

О. Рапіта (з Львівським симфонічним оркестром) – концерти Б. Фільц, Людкевича, Брамса (І), Чайковського (І), Кофлера, Лютославського, Фантазія Бетховена та ін.; Е. Чуприк – лістівські та рахманіновські моноґрафічні програми; Й.Ермінь –  “Метамузика” В. Сильвестрова, Концерти Стравинського, Шнітке, Нікодемовича (з Львівським оркестром), “20 поглядів на немовля Ісуса” Месіана (українська прем’єра повного циклу); О.Рапіта та М. Драґан – програма для двох фортепіано з творів Бартока (Соната), Райлі, Кузана та Уолліна.

Ці музиканти представляють львівську фортепіанну школу початку ХХІ століття на різноманітних фестивалях, на гастролях за кордоном та здійснюють численні звукозаписи своїх виконань.

Залучення до активної концертної роботи кращих студентів-піаністів, як продовження практики провідних викладачів, є найдійовішою формою фахового виховання на кафедрах. Систематично виступають з класними концертами студенти Л. Крих, які виносять на сцену тематичні програми найрізноманітнішого типу: великі фортепіанні цикли академічного репертуару, як наприклад, – “Добре темперований клавір” Й. С. Баха чи 24 Етюди Ф. Шопена; концерти з української фортепіанної музики або добірки творів ХХ ст. Такі програми не тільки виконуються у стінах Академії, але обов’язково вивозяться у інші навчальні заклади, у музичні училища Львівського реґіону або й за кордон.

Регулярно проводить класні концерти своїх учнів у 1990-х рр. Н. Ґрамотєєва, П. Юрженко, М. Кушнір, І. Пижик, О. Рапіта, Н.Пастеляк. М. Тарнавецька підготувала зі студентами класні концерти творів К. Шимановського. Студентами Г. Блажкевич виконано було програму з великих фортепіанних сюїт корифеїв львівської композиторської школи Людкевича і Барвінського. Це – окремі приклади, вибрані з великої кількості студентських концертів.

З ініціативи фортепіанних кафедр, силами студентів або спільно з викладачами було проведено чимало концертних циклів та фестивалів широкої і значної тематики. Так, до 150-річчя народження Миколи Лисенка (1992) у циклі п’яти концертів було виконано всі його фортепіанні твори; у 1980-1985 рр. під керівництвом Н. Кашкадамової було проведено цикл з 12 концертів “Історія фортепіанної музики ХХ століття”. 1993 року було проведено студентський фестиваль “Музика Миколи Колесси у европейському контексті”. 2000 року студенти класу М. Крушельницької відзначили міні-фестивалем пам’ять видатного піаніста-педагога Генріха Нейгауза; восени 2002 р. збірним концертом у залі філармонії вшановано ім’я одного з провідних музикантів львівської фортепіанної школи О. Л. Ейдельмана. Нерідко такі тематичні програми набувають не тільки концертного, але й просвітницького значення, знайомлячи слухачів з зовсім невідомими для них творами, наприклад: музика Ігоря Белзи та Всеволода Задерацького у виконанні студентів Х. Чаплін; твори Юзефа Кофлера у виконанні М. Сидор; твори К. Мікулі або ж цикл Ліста “Поетичні та релігійні гармонії”, підготовані студентами Т. Старух і Г. Блажкевич.

В останні роки до визнаних майстрів львівської піаністичної школи приєднуються піаністи молодшого покоління, які після перемог на міжнародних конкурсах, показують свої здобутки на львівській концертній сцені: фортепіанний дует Ольга Чіпак та Олекса Кушнір, Яромир Боженко, Дмитро Онищенко, який став першим піаністом з України, що завоював звання лауреата Міжнародного конкурсу ім. П. Чайковського у Москві (2002).

У студентів завжди велике зацікавлення викликає курс історії фортепіанного мистецтва, що як теоретична частина навчання обов’язково входить до репертуару фортепіанної кафедри. Від другої половини ХХ ст. його читали такі викладачі кафедри: В. П. Задерацький (1949-1953), Д. М. Герасимович (1953-1970), Н. Б. Кашкадамова (від 1970р. ), А.І. Іванюшенко (від 2014 р.). Як посібники до цього предмета Н. Кашкадамовою написані і видані такі книжки: Мистецтво виконання музики на клавішно-струнних інструментах (1998), Фортепіанне мистецтво Шопена (2000), Фортепіанне мистецтво у Львові (2001), Історія фортеп’янного мистецтва. ХІХ ст. (2006); Виконавська інтерпретація у фортеп’янному мистецтві ХХ сторіччя (2014); Фортеп’янно-виконавське мистецтво України (2017).

Відділ педагогічної практики

Одним з важливих питань для вищого музичного навчального закладу є виховання кваліфікованих педагогів фортепіанної гри, здатних у закладах різного освітнього рівня гідно продовжувати і творчо розвивати кращі традиції фортепіанної педагогіки. Базою виховання педагогічних навичок у студентів фортепіанного факультету служить активна практика. Спочатку практика студентів-піаністів відбувалася у формі додаткових занять для учнів фортепіанного відділу Львівської музичної школи-десятирічки. Керівництво і організацію цього процесу здійснювала Д. Герасимович . Пізніше педагогічна практика студентів проходила в рамках організованої при консерваторії Дитячої студії.

Індивідуальне керівництво педагогічною практикою кожного студента факультету протягом чотирьох років навчання здійснюють досвідчені викладачі фортепіанної кафедри. В минулому – це Д. Герасимович, О. Шпот, М. Крих, О. Качева, Г. Руденко, Я. Чорнак, В. Котляревський, Н. Ріпко, В. Крапива, Є. Маєвський, А. Луцька, В. Вайцнер, Х. Гумецька, М. Кушнір, Б. Тихонюк, Л. Білинська, К. Колесса, Ю. Бонь, Г. Блажкевич, О. Осмоловська, О. Борзенко,О. Созанська, О. Левицька, Х. Чаплін, І. Пижик, О. Козинський, М. Попіль. Тепер на фортепіанній кафедрі Академії заняття з педпрактики ведуть Н. Грамотєєва, М. Сидор, І. Немира, Н. Кашкадамова,Пастеляк Н.В., Максимов О.Б., Мілодан Т.Е., Мартинова Н.І., Соланський С.С., Зубко Н.І.

 Курс методики навчання гри на фортепіано від 1948 р. викладала Д. Герасимович. Її наступником  у керуванні відділом педагогічної практики, а також читання курсу методики в 1969 р. став В. Котляревський. Він був ініціатором введення в педпрактику  студентів-піаністів занять методичних груп, а також концертів у виконанні студентів під рубрикою “Студенти – дітям”. З 1978 р. відділ педагогічної практики очолила О.Созанська. Курс методики  з 1993 р. викладає Тетяна Воробкевич, яка в 2001 році написала і видала навчальний посібник “Методика викладання гри на фортепіано”.

Творчий підхід до ведення педагогічної практики, експериментальність та ініціативність у вдосконаленні методів проведення занять зі студентами характеризують роботу відділу протягом багатьох років. Академічні форми керування індивідуальною педагогічною роботою студентів доповнювалися новаціями, спрямованими на всебічний розвиток музичних обдарувань і учня і студента.  В класі педпрактики Х. Чаплін та М.Сидор регулярно проводяться підготовані їх студентами відкриті тематичні концерти учнів з програмами переважно академічного репертуару, а також культурно-просвітницького характеру, в класах Ю.Боня та О.Козинського додатково проводилося навчання імпровізації. Велике освітньо-пізнавальне значення як для учнів, так і для студентів мали концерти “Студенти-дітям”, що давало можливість студентам ґрунтовніше вивчити дитячий репертуар через його виконання. Ентузіастами організації та проведення цих концертів були О. Осмоловська, В. Крапива, О. Козинський, а останні роки – М. Сидор.

У 1980-х роках ведення педагогічної практики було доповнено груповими заняттями студентів. Методика групових занять була вдосконалена і теоретично опрацьована групою провідних викладачів відділу – Н. Грамотєєвою, О. Левицькою, О. Созанською та Х. Чаплін. Результати їх праці висвітлювалися в методичних розробках, доповідях на всесоюзних конференціях і стали основою розробленої ними нової Програми з педагогічної практики для фортепіанних факультетів вищих музичних навчальних закладів. Ця Програма, видана в 1987 році в Москві, була обов’язковою для виконання  у всіх консерваторіях колишнього СРСР. На основі цієї Програми на факультеті викладається музична педагогіка.

Про високий фаховий рівень підготовки студентів на відділі педагогічної практики до професії піаніста-педагога свідчить значна кількість колишнього учнів Дитячої студії, які стали студентами консерваторій на виконавських факультетах, а також плеяда випускників Академії, що стали викладачами фортепіанних кафедр.

Відділ фортепіанного ансамблю

У Львівській державній музичній академії фортепіанне ансамблеве виконавство має давні і плідні традиції.  Ще Кароль Мікулі виконував зі своїми учнями твори Шопена у власній обробці для двох фортепіано. Вілем Курц виступав у складі фортепіанних дуетів зі своєю дружиною Руженою та з Міхалом Задорою. Чимало виступали дуетом Р. Савицький та Т. Шухевич. А 1934 р. Р. Савицький разом з М. Байловою та З. Лиськом підготували програму творів для трьох фортепіано, де прозвучали, зокрема, Концерт F dur В. А. Моцарта та фантазія “Ченчик” З. Лиська. Навчання фортепіанного ансамблю (як в 4 руки, так і на двох фортепіано) було впроваджене у навчальні плани Інституту імені М.Лисенка від 1911/1912 навч. року.

Впродовж другої половини ХХ ст. з концертними програмами виступало чимало фортепіанних дуетів, сформованих викладачами Академії: Людмила Уманська і Йосиф Радін, Олександр Ейдельман та Кето Хучуа, Всеволод Климків і Олена Созанська, Оксана Шпот і Оксана Попіль, сестри Дзвенислава і Олександра Левицькі, Лариса Луців і Тереса Старух, а в 1990-х рр. – Ксеня Колесса і Олександр Козинський, Оксана Рапіта і Мирослав Драґан. Діапазон програм цих піаністів охоплює творчість композиторів різних епох і мистецьких спрямувань. Представлено усі форми ансамблевої гри: для двох фортепіано; для одного фортепіано в чотири руки; для двох фортепіано у супроводі оркестру. Кожен із цих дуетів має власний виконавський стиль та свою артистичну біоґрафію.

На початку 1980-х рр. при кафедрах спеціального фортепіано Львівської консерваторії утворено відділ фортепіанного ансамблю. На час створення відділу його очолив доцент В. Климків. У 1984 р. педагогами кафедри (В.Климків, М.Сидор, В.Крапива) було складено навчальну програму та сформовано репертуарний список, який у 2000 р. був значно розширений та удосконалений, включно з методичними рекомендаціями (М.Сидор). Від 1990 р. відділом керує професор К. Колесса. Клас фортепіанного ансамблю у різні роки вели такі викладачі: Х.Мисюк, Я. Чорнак, Б.Тихонюк, В. Крапива, Ю.Бонь. Нині майбутніх піаністів-ансамблістів виховують К. Колесса, М. Сидор, О. Козинський. За останє десятиліття відбулася низка концертів, підготованих студентськими фортепіанними дуетами, у яких звучала музика композиторів від Й. С. Баха до Г. Ляшенка. Варто відзначити моноґрафічну програму з творів Ф. Шуберта у класному концерті К. Колесси (березень 1997).

Випускники відділу О. Чіпак та О. Кушнір сформувалися у самостійну творчу одиницю, стали лауреатами міжнародних конкурсів, періодично виступають з концертами, вдосконалюються у Німеччині.

Органний клас

Органне виконавство існувало і розвивалося у Львові з найдавніших часів. Перші згадки про нього зустрічаються від початку ХV століття: вже у 1408 році в львівських книгах згадується “Петро-органіста” [4, 21]. А при кінці століття – 1494 року неподалік від Львова у Белзі було відкрито першу на теренах тодішньої Польщі школу органістів, яка стала осередком розвитку цього шляхетного мистецтва [4, 83]. Від ХVI ст., з виникненням музичного братства у Львові, органісти були його обов’язковими членами, а часто й керівниками. А у самому Львові школа органістів була заснована 1841 року і проіснувала до 1939 [4, 94]. Природно, що за такої популярності органа у Львові до нього мусіла бути привернена увага і в Консерваторії. Дійсно, органістом був вже попередник К. Мікулі на посаді директора цього навчального закладу – Трауґот Ґордон. Питання про відкриття в Консерваторії органного відділу -”школи органістів” піднімалося від 1866 року [3, 60], проте відкрито його було лишень у 1873 році, коли Галицький Сейм виділив гроші на закупівлю нового органа [3, 62]. Від 1874 р. викладання органа розпочав Рудольф Шварц – учень Мікулі та майбутній директор консерваторії, що провадив цю справу до своєї смерті у 1899 р. Мєчислав Солтис, який став директором після Шварца, взяв під своє керування також і органний клас [4, 91].

Органний клас існував і у об’єднаній Державній консерваторії 1940 року, а викладачем його був Валентин Адамчак. Знаходимо його ім’я і у списках 1944-1945 рр., але потім воно щезає і щезає зі штатного розпису органний клас у Львівській консерваторії. У 1951р. до Львівської консерваторії приїхали органісти з Ленінграду: Арсеній Котляревський та його дружина Віра Бакєєва. Вони чимало виступали з концертами на львівських органах, виявляли велику зацікавленість органним мистецтвом. У 1951-1957 рр. органний клас викладала В. Бакєєва-Котляревська. Пізніше його вдалося відновити наступному львівському органісту – Самуїлу Дайчу.  У 1969 р. став до ладу концертний орган у соборі св. Маґдалини і С. Дайч розпочав систематичні органні концерти у Львові. А з 1984 року він став навчати органної гри, як другої спеціальності, студентів фортепіанного факультету. Бажаючих навчитися грати на органі було дуже багато. На жаль, викладач встиг підготувати лишень один випуск своїх учнів-органістів. Його вихованці концертують і сьогодні в Україні та за кордоном: Петро Сухоцький, Ірина Цайтц. Від 1988 р. органістом Львівського органного залу став Віталій Пивнов. У нього також протягом всіх останніх років навчалися студенти, але здебільшого приватно, бо органний клас у тодішньому львівському Музичному інституті було закрито на початку 1990-х рр. Учениця В. Півнова Світлана Бардаус працює органістом в Чернівцях, концертує.

На початку ХХ ст. у Львові з’являються  зацікавлені своєю справою органісти, серед них – молодий викладач Петро Довгань, аспірантка Зоряна Юзюк, солістка Будинку органної музики Надія Величко. У 2017 році відновлюються традиції органного та клавесинного класу в музичній Академії – заняття ведуть Іван Духнич та Анна Іванюшенко.

Провідні викладачі-піаністи другої половини ХІХ та першої половини ХХ століть

Кароль Мікулі (1821-1897) – визначний учень Фредеріка Шопена, що увійшов до історії музики як редактор зібраних творів  свого славного вчителя, а також як основоположник львівської фортепіанної школи. Блискучий концертуючий піаніст, дириґент, композитор, педагог, просвітник, громадський діяч, він плідно і з надзвичайною енергією працював у Львові протягом 30 років. Його мистецтво як піаніста підкуповувало своєю витонченою культурою і глибоким відчуттям та знанням шопенівського стилю. Завдяки Мікулі у Львові зародилася традиція виконання музики великого польського композитора. Серед численних учнів К.Мікулі були Людвік Марек, Рудольф Шварц, Рауль Кочальський, Моріц Розенталь, Францішек Нойгаузер, Станіслав Невядомський, Владислав Вшелячинський та ін.

Владислав Вшелячинський (1847-1896) – піаніст, композитор, педагог, дириґент, музичний діяч, колекціонер музикалій. Музики навчався у Зеебальда у Тернополі та у Мікулі в консерваторії ГМТ у Львові, в якій від 1887 р. майже 10 років працював професором вищого курсу ф-но. Організовував публічні концерти, в яких виступав як піаніст. [3, 88]

Генрик Мельцер-Щавинський (1869-1928) – піаніст, композитор, педагог, дириґент, музичний діяч. Музики вчився у Варшаві у З. Носковського та Р. Штробля, а у Відні – в Т. Лешетицького. В 1897 р. був запрошений до консерваторії ГМТ вести вищий курс фортепіанної гри, надалі доїжджав щомісяця до Львова як артистичний директор музичної школи Г. Оттавової, вів заняття з учнями концертного курсу (до 1914). В 1922-1925 рр. був директором Варшавської консерваторії. Серед видатніших учнів Мельцера у Львові – піаністка Г. Оттавова, композитор і фп. педагог С. Барбаг, майбутній піаніст світової слави М. Горшовський.

Вілем Курц (1872-1945) справив найбільш відчутний вплив на розвиток фортепіанного виконавства у Львові початку ХХ ст. Він походив з Чехії, музичну освіту здобув у Празі у Я.В.Гольфельда, представника чеської піаністичної школи Прокша. Концертував у Празі, Відні та Берліні. У 1898-1919 рр. працював професором вищого курсу ф-но в консерваторії ГМТ. Вілем Курц належить до найвидатніших фп. педагогів першої половини ХХ ст. Його метода пов’язала чеські традиції зі здобутками Т. Лешетицького. Курц виховав багатьох видатних піаністів. Серед його найвизначніших львівських учнів – австро-американський піаніст Е. Штоєрман, композитор В. Барвінський, піаністи А. Родзінський, Тарас і Дарія Шухевичі, А. Рудницький. В Празі у В. Курца вдосконалювалися західноукраїнські піаністи Р. Савицький, Д. Задор, Д. Герасимович.

Василь Барвінський (1888-1963). З ім’ям В.Барвінського – піаніста, композитора, музикознавця, організатора музичного життя – пов’язане професійне становлення західноукраїнської піаністики та впровадження її на світовий рівень. Від 1895 р. навчався в музичній школі ім. К. С. Мікулі, пізніше був учнем В. Курца. В 1911 р. закінчив Празьку консерваторію (фортепіано в класі Я.В. Гольфельда). Від 1915 р. був професором і директором Вищого музичного інституту ім. М. Лисенка, в 1939-1941, 1944-1948 рр. – професором і ректором Львівської державної консерваторії. Фортепіанні твори Барвінського стали основою концертного та педагогічного українського репертуару галицьких піаністів. Його музично-критичні статті формували розуміння виконавства як серйозного та ідейного мистецтва. Як педагог він виховав численних галицьких музикантів, включно з такими видатними концертуючими піаністами і викладачами як Р.Савицький, Д. Гординська-Каранович, О.Криштальський, М.Крих, М.Крушельницька та ін. В 1948-1958 рр. був арештований та ув’язнений.

Леопольд  Мюнцер (1901-1943) професор. Навчався у Є. Лялєвича та Е. Штоєрмана. До творчого життя вступив з репутацією феноменального віртуоза. Як відомий в Європі концертуючий віртуоз він мав значний вплив на формування мистецьких основ львівської піаністичної школи. В 1928 р. Мюнцер був запрошений на посаду керівника фп. кафедри при консерваторії Польського музичного товариства. В 1930 р. став одним з організаторів львівського відділу Польського товариства сучасної музики. На 1920-1930 рр. припадає розквіт педагогічної діяльності Мюнцера. В 1939 р. він очолив кафедру спец. ф-но Державної консерваторії ім. М. В. Лисенка. Серед його учнів – Ф. Портной, Я. Ґорбатий, Д. Залеська та О. Криштальський.

Тарас Шухевич (1886-1952). Народився 1886 р. Як музикант сформувався у класі В. Курца в Консерваторії ГТМ, вищого вдосконалення набув у Берліні у Е. Догнаньї та Г. Барта. Після закінчення консерваторії багато виступав як учасник найрізноманітніших збірних концертів, соліст та ансамбліст у Галичині, в Празі, Берліні, Югославії. Він виконував твори М. Лисенка, був першим виконавцем Прелюдій Барвінського та “Дрібничок” Колесси, творів Лиська та ін. Критики цінували Т. Шухевича як майстерного інтерпретатора мініатюр, схильного до лірики та звукової колористики. Після Першої світової війни почав працювати викладачем Музичного інституту ім. М. Лисенка. В 1939р. як доцент кафедри ф-но Шухевич продовжив свою викладацьку діяльність у Львівській державній консерваторії, в якій у післявоєнний час став професором та завідувачем фп. кафедри (1944-1950).У Т. Шухевича навчалося багато учнів, серед яких був Роман Шухевич (в майбутньому славний провідник УПА під псевдо Тараса Чупринки); Анатоль Кос – у Консерваторії ім. К. Шимановського; Василь Витвицький та Богдан Перфецький – в Музичному інституті ім. М. Лисенка; О. Нижник (Попіль) – під час війни; М. Пшеничка (Загайкевич), Л. Коссак (Баб’юк), Л. Мацуліс та ін.- у післявоєнній консерваторії.

Тадеуш Маєрський (1888-1963). Закінчив Львівську консерваторію у проф. Л. Ружицького. В 1911-1912 рр. удосконалювався  в Ляйпцігу у Йозефа Пембауера. З 1913 р. концертує як соліст, акомпаніатор та в складі інструментальних ансамблів в містах Польщі та Європи. Від 1920 р. викладав фортепіано на середніх курсах консерваторії ГМТ. В 1927 р. став професором вищих і концертного курсів. У Львівській консерваторії ім. М. Лисенка працював з 1939 р. як доцент кафедри обов’язкового ф-но, а від 1944 р. вів клас спеціальності на кафедрі ф-но. В 1955 р. одержав звання доцента. Серед учнів Т. Маєрського – А. Нікодемович, В. Задерацький мол., М. Овчарук.

Галя (Галина Львівна) Левицька (1901-1949). Музичну освіту здобула у Віденській музичній академії: основний курс у Є. Лялєвича, майстерклас – у П. Вайнґартена. В 1930-1932 рр. займалася на курсах Еґона Петрі. Від 1922 до 1948 р. Левицька регулярно виступала перед слухачами з великими сольними програмами. Особливо велика її заслуга як пропагандиста нової української музики. У 1930-х рр. започаткувала проведення тематичних циклів концертів, що було новим для Львова. Левицька від 1927 р. викладала фортепіано у ВМІЛ, а з 1939 р. працювала в Державній консерваторії як професор спец. фортепіано та завідувач кафедри обов’язкового ф-но. Вона стала першою жінкою-професором в ЛДК. Своїх учнів вона привчала до концертування, виховувала у них серйозний, просвітницький підхід до вибору програм, систематично організовувала з ними класні концерти. Серед них – М. Кравців (Барабаш), О.Криштальський, О.Шпот, М. Філяр. Написала методичну працю “Основи сучасної педалізації”, що видана у Львові в 1997 р.

Ірина Крих (Любчак) (1906-1984). В 1916-1926 рр. навчалася гри на ф-но у ВМІЛ в класі О. Ясеницької- Волошин, у Львівському музичному інституті в класі проф. М. Домбровського. В 1930-1932 рр. стажувалася на концертному курсі у В. Барвінського та на майстерському курсі у Е. Штоєрмана. Свою педагогічну діяльність розпочала від 1928 р. як директор, викладач ф-но та теоретичних дисциплін в Тернопільській філії ВМІЛ, в 1939 р. продовжила працювати в Державній музичній школі (до 1941), а після війни в 1944 р. була запрошена на роботу у Львівську консерваторію ім. М. В. Лисенка як ст. викладач кафедри ф-но та декан фп. фак-ту. Вже  в 1946 р. була на посаді доцента, а в 1955 р. – на посаді професора кафедри спеціального ф-но. В 1952 – 1955 рр. завідувала кафедрою. Протягом багатьох років  виступала як солістка та в складі камерних ансамблів, зокрема, зі своїм чоловіком – відомим скрипалем Ю. Крихом. Значний внесок зробила в редагування нових творів львівських композиторів – Людкевича, Кос-Анатольського, Сімовича, Фільц та ін.  І. Крих мала великий педагогічний талант. Серед її учнів були О. Шпот- Кузьмович, М. Тарнавецька та А. Звонко – провідні фп. педагоги.

Роман Савицький (1907-1960). Закінчив ВМІЛ у класі В. Барвінського та школу виконавської майстерності при Празькій консерваторії у В. Курца. Від 1932 р. у ВМІ ім. М. Лисенка він розпочав свою педагогічну діяльність, яку продовжив в 1939 р. у ЛДК доцентом кафедри спеціального ф-но і деканом фп. факультету. Як піаніст Р. Савицький був виконавцем академічного спрямування. На всьому свойому творчому шляху пропагував українську музику, як в Україні, так і за кордоном. Він був першим виконавцем Концерту для фортепіано з оркестром В. Барвінського (1939). Р. Савицький має великі заслуги перед українською музичною культурою як музичний діяч та педагог. Він був одним з ініціаторів заснування Союзу українських професійних музикантів у Львові та його незмінним секретарем, членом редколеґії місячника “Українська музика”. Він налагодив постійні трансляції української музики у передачах Львівського радіо 1930-х рр., багато грав сам. У 1950-х рр. став співзасновником і директором Українського музичного інституту в США. Уклав “Український фортепіанний альбом для дітей (Нью-Йорк, 1977) та написав методичний посібник “Основні засади фортепіанної педагогіки” (Львів, 1994).

Викладачі, що прийшли на фортепіанну кафедру після 1944 р.

(від 1965 р. – дві кафедри спеціального фортепіано)

Володимир Федорович Тіпаков (1896-?). Закінчив Харківську консерваторію в класі проф. Р.В. Геніки дипломом з відзнакою. З 1920 р. розпочав педагогічну діяльність як піаніст і викладач музично-теоретичних дисциплін. У Львівській консерваторії ім. М. Лисенка почав працювати в 1944 р. педагогом фортепіано, гармонії, а також завідувачем навчальної частини та  деканом фортепіанного факультету (з вересня 1946 р.)  Адміністративні посади В. Тіпаков полишив у 1947 р. На кафедрі працював до 1948 р.

Йосип Львович Радін (Пірім)  (нар. 1912). У 1929-1932 рр. навчався у Київському музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка як піаніст-виконавець та педагог, а в 1937-1939 рр. в аспірантурі Київської консерваторії. З 1945 р. почав працювати на фортепіанній кафедрі ЛДК на посаді доцента, а також солістом Львівської філармонії. В 1947  р. одержав звання доцента. За час праці на кафедрі заграв низку сольних концертів з творів класики,  російських  та українських композиторів. У 1954 р. виїхав до Одеси.

Всеволод Миколайович Климків (1923-1996). Після закінчення музичної школи в 1939-1941рр. навчався в муз.училищі при Московській консерваторії в класі проф. К. Ігумнова. В 1944 р. поступив на ІV-й курс Львівської консерваторії ім. М. В. Лисенка в клас проф. В. Барвінського. Після закінчення в 1946 р. був залишений на кафедрі фортепіано як асистент Барвінського, а в 1950 р. був переведений на посаду викладача. Після завідування в 1961-1973 рр. кафедрою загального фортепіано, повернувся на спеціальну кафедру, на якій пропрацював до 1996 р. В 1974 р. одержав звання доцента. Починаючи з 1955 р. до 1979 р. щорічно виступав з тематичними концертами в складі фортепіанного дуету разом з дружиною О. Созанською-Климків. В репертуарі дуету переважала західноєвропейська та російська романтична музика, зокрема твори Рахманінова, Ліста, Брамса.

Людмила Борисівна Уманська (1917-1995). Музичну освіту здобула в Київській консерваторії у проф. Янкелевича (до 1938 р.), продовжила у проф. С. Фейнберга в Московській консерваторії (до 1941 р.). Студенткою здобула звання лауреата Республіканського (Харків, 1934) та Всесоюзного (Ленінград, 1935) конкурсів піаністів. Приїхавши до Львова (1947), почала працювати викладачем фортепіано в ЛДК. Була деканом фп. факультету (1947). В 1954 р. одержала звання доцента. Як піаністка виступала з сольними програмами, зокрема, на вечорах-семінарах, введених нею та Г. Левицькою в концертну практику кафедри. Багато грала в складі камерно-вокального дуету з Одаркою  Бандрівською. Серед її випускників були і лауреати (І. Сіялова, О, Криштальський, Т. Лагола) і майбутні педагоги ЛДК  (О. Попіль, З. Стернюк, Л. Тітович, Л. Чекас). В 1957 р. Л. Уманська виїхала до м. Баку.

Дарія Миколаївна Герасимович (1908-1991). Навчалася у ВМІ ім. М. Лисенка в класі В. Барвінського(1920-1928). У 1929 р. стажувалася у школі виконавської майстерності проф. В. Курца при Празькій консерваторії. Від 1930 р. працювала викладачем у ВМІ ім. М. Лисенка, у Вищій музичній школі ім. Падеревського, де одночасно підвищувала свою кваліфікацію на концертному курсі проф. Е. Штоєрмана, та у Вищій музичній школі ім. С. Монюшко в Польщі, де її застала війна. Від 1948 р. – на посаді ст. викладача кафедри фортепіано ЛДК: викладала курс методики і керувала педагогічною практикою піаністів, а з 1953 р. вела курс історії піанізму. В 1957-1958 рр. завідувала циклом загального фортепіано. Від 1965 р. – на посаді доцента. Д. Герасимович була ініціатором створення Дитячої студії при консерваторії і її керівником (1955). Написала посібник “Методика навчання гри на фортепіано” (К., 1962).

Всеволод Петрович Задерацький (1891-1953). Закінчив Московську консерваторію ім. П. Чайковського як піаніст (клас проф. К.Кіппа), дириґент та композитор. Концертувати як соліст та концертмейстер почав ще зі студентських років. Належав до піаністів-віртуозів. В його репертуарі переважала романтична музика. Як педагог володів великим спектром  музичних дисциплін, працював в багатьох містах СРСР. Його учнями були цісаревич Алєксєй Романов та музиканти К. Птіца, В. Баснер, І. Іванова, В. Васіна-Гросман, Н. Горюхіна, К. Шамаєва, О.Качева (приватно). У Львівській консерваторії ім. М. В. Лисенка працював з 1949 р. викладачем кафедри фортепіано – вів курс історії піанізму і класи спеціальності та камерного ансамблю.

Костянтин Сергійович Донченко (нар. 1912) викладав на кафедрі спеціального фортепіано від 1949 до 1982 р., доцент (1958). Своєю систематичною концертною діяльністю, пропагандою творів українських композиторів, сумлінною і високофаховою педагогікою зробив вагомий внесок до становлення львівської фортепіанної школи. Донченко закінчив Леніградську консерваторію у Л. В. Ніколаєва та аспірантуру при ній. За роки роботи у Львові багато виступав. Любив грати циклічні програми: 12 Етюдів, ор. 10 Шопена; 9 Прелюдій, ор. 23 Рахманінова; декілька вечорів Сонат Бетховена; 4 Балади Шопена тощо. У одному з симфонічних вечорів Львівської філармонії він виконав з оркестром три фортепіанні Концерти: Моцарта – № 22 Es-dur, Людкевича – fis-moll (І частину, ІІ і ІІІ ще не були написані) та Лятошинського “Слав’янський концерт”. Дириґував М. Лобанов. К. Донченко виховав у Львові понад 50 випускників, декотрі з них викладають у ЛМА. Записав і випустив платівку: Фортепіанні твори українських композиторів. – Мелодія. – СМ 03519-20. Викладав до 1982 року, виїхав до Санкт-Петербургу (1991).

Михайло Семенович Брандорф (1911-?). Закінчив фортепіанний та теоретичний факультети Харківської консерваторії (1938) і аспірантуру  в Київській консерваторії (1946). У Львівській консерваторії ім. М. В. Лисенка почав працювати з 1949 р. як доцент на кафедрі фортепіано. В 1950 р. був переведений у Львівське муз.училище для його зміцнення. З введенням концертмейстерського класу на фортепіанному факультеті був зачислений для роботи в ньому. З 1955 р. працював  на кафедрі камерного ансамблю. Виконавська діяльність була пов’язана з сольними виступами та в складі різних камерних ансамблів.

Олександр Лазаревич Ейдельман (1902-1995). Музики навчався  в Києві у М. Домбровського, Г. Нейгауза, закінчив Київську консерваторію у Ф. Блюменфельда. 1931 р. завоював І премію Всеукраїнського конкурсу піаністів. О. Ейдельман був піаністом романтичного стилю з широким, різноманітним репертуаром. Як соліст Української філармонії від 1925 р. концертував у багатьох містах СРСР. Одночасно займався педагогічною діяльністю, викладаючи фортепіано в Київській консерваторії та музичній школі-десятирічці. У 1941 р. одержав звання професора. Під час війни продовжував концертну та викладацьку діяльність в евакуації. В 1950-1952, 1955-1977 рр. завідував кафедрою фортепіано Львівської консерваторії, а також очолював фп. відділ музичної школи-десятирічки при ЛДК. Він був рідкісним знавцем і майстром різноманітних прийомів фортепіанного виконання, володів надзвичайно ефективними методами навчання, вмів досягти успіху з кожним учнем будь-якого рівня обдарованості та підготованості. О. Ейдельман зростив плеяду висококваліфікованих піаністів, які стали викладачами Львівської консерваторії: К. Хучуа, М. Крих, Л. Луців, А. Пушкар, Х. Мисюк, Л. Крих, Т. Старух, К. Колесса, Л. Білинська, Ю. Хурдєєва, П. Юрженко, Н. Кашкадамова, В. Вайцнер, Х. Гумецька, Т. Слюсар, що засвідчило  створення ним у Львові своєї  школи. В 1977 р. виїхав до США, де 14 років, до самої смерті працював професором Нью-Йоркського університету.

Галина Георгіївна Руденко (нар.1930). Закінчила Львівську консерваторію ім. М. Лисенка в класі проф. О. Ейдельмана (1949). З 1956 р. розпочала педагогічну діяльність в ЛДК, від 1962 р. – ст. викладач кафедри спец. фортепіано. Була методистом-куратором Тернопільського муз.училища, довший час керувала СНТ фортепіанного факультету. Її студент Є. Філін-Юрков в 1989 р. став лауреатом Міжнародного фестивалю “Імпровізація – 88” у м. Вільнюсі. Г. Руденко працювала над дослідженням творчої і педагогічної спадщини Т. Маєрського. Як піаністка багато виступала в складі різних ансамблів, переважно з духовими інструментами. На кафедрі працювала до 1992 року.

Оксана Володимирівна Шпот (Кузьмович) (нар. 1929).  Закінчила Львівську консерваторію ім. М. Лисенка (1947-1952) як концертний виконавець, викладач і концертмейстер (клас проф. Г. Левицької та І. Крих). Педагогічною діяльністю почала займатися з 1950 р. З 1957 р. – ст. викладач, доцент (1967), заступник завідувача (1971) кафедри спеціального фортепіано. До 1962 р. виступала з сольними концертами, від 1964 р. – в складі фп. дуету з О. Попіль. В програмах – твори українських та радянських композиторів. На кафедрі працювала до 1982 р.

Кетевана Костянтинівна Хучуа (нар.1924). Навчалася в м. Києві у музшколі-десятирічці та консерваторії в класі проф. О. Ейдельмана. З 1957 р. почала працювати в ЛДК як викладач кафедри спец. фортепіано та  кафедри муз.-пед. факультету, вела клас спеціальності. Від 1969 – на посаді доцента. Концертна діяльність пов’язана з виступами  солістки з Камерним оркестром консерваторії (зокрема виконала потрійний та подвійні концерти Баха, Моцарта, Вівальді, Пуленка), а також участю в камерних ансамблях різного складу. В 1977 р. виїхала до США.

Ангеліна Іванівна Данілова (1928-1987). Закінчила Московську консерваторію (клас проф. Я. Зака) та аспірантуру в Київській консерваторії (клас проф. В. Сєчкіна). На кафедрі спец. фортепіано ЛДК працювала в 1959 -1963 р.р. Активно виступала як солістка: заграла три великі сольні програми та виконала 5 концертів Бетховена в супроводі симфонічного оркестру філармонії, дириґент – М. Колесса.

Звенислава Володимирівна Стернюк (Левицька) (1934-1993). Закінчила львівське муз.училище (1953), а в 1958 р. – ЛДК ім. М. Лисенка (клас доц. Л. Уманської). З 1959 р.  почала працювати на кафедрі спец. фортепіано та кафедрі муз.-педагогічного факультету. З 1966 р. – ст. викладач, а з 1971 р. – доцент кафедри спец. фортепіано. Висока  майстерність піаніста-ансамбліста вивела З. Стернюк в ряд найкращих концермейстерів консерваторії. Вона вела активну концертну діяльність в складі різних ансамблів, зокрема, в складі фортепіанного дуету з О. Левицькою.

Оксана Андріївна Попіль (Нижник) (нар.1930). У 1949 р. закінчила з відзнакою Львівську муз.школу-десятирічку в класі педагога О. Кашиної-Падун і поступила до Консерваторії ім. М. Лисенка, де навчалася в класах доцентів Й. Радіна та Л. Уманської. Брала участь у консерваторських конкурсах, де займала перші місця. Була стипендіатом  іменної стипендії  М. Лисенка. Закінчила консерваторію в 1954 р. дипломом з відзнакою та направленням в аспірантуру, після чого почала працювати в ЛДК концертмейстером, а з 1958 р. ст. викладачем на кафедрі загального фортепіано та на кафедрі муз.-пед. факультету. Протягом трьох років навчалася приватно у В. Барвінського. З 1960 р. – ст. викладач, а з 1967 – доцент кафедри спец. фортепіано. Займалася концертною діяльністю як солістка та ансамблістка. Протягом 20-ти років виступала в фортепіанному дуеті разом з О. Шпот. У фондах ЛДК  є записи цього фп. дуету, а також вокального твору В. Барвінського “Пісня пісень” в супроводі скрипки та фортепіано (М. Байко, Б. Бонковський, О. Попіль). Працювала до 1985 року.

Самуїл Аронович Дайч (1928-1988). Вчився в Київській музичній школі-десятирічці та  Київській консерваторії в класі проф. А.Луфера, а з 1948р. – у Ленінградській консерваторії в класі проф. І. Браудо (фортепіано та орган). Дещо згодом в органному класі Браудо навчався в асистентурі-стажуванні. Після закінчення консерваторії почав працювати у Львові як соліст і  концертмейстер філармонії та педагог муз.школи-десятирічки, а з 1961 р. як старший викладач кафедри спец. фортепіано Львівської консерваторії. В цей період розпочалася його інтенсивна концертна діяльність органіста у всіх органних залах СРСР. Сольний репертуар С. Дайча містив більш як 70 найменувань творів, написаних композиторами різних епох, не рахуючи численних акомпанементів та ансамблевих партій у месах і кантатах.  С. Дайч – один з перших органістів, що виконував українську органну музику, зокрема, перший інтерпретатор та редактор органної Прелюдії і фуґи Миколи Колесси. Був виконавцем строго класичного стилю з інтелектуальною манерою гри. Водночас його мистецтво не позбавлене було романтичного піднесення та імпровізаційної свободи. Масштабність і емоційність вдало поєднувалася у ньому з чіткістю, ясністю форми. Свої виконавські принципи та інтерпретаційні надбання Самуїл Аронович широко застосовував у педагогіці. Його робота у класі фортепіано, а пізніше й органу відзначалася високим професіоналізмом. Усі засоби музичної мови були підпорядковані логіці розвитку, глибокій змістовності виконання. Серед численних учнів Дайча – лауреати конкурсів І. Немира та Кв. Білинська, концертуючі піаністи та органісти І. Цайтц та П. Сухоцький, викладачі музичних навчальних закладів України й інших країн.

Ольга Феофанівна Качева (1937-1996). Гри на фортепіано спершу навчалася приватно, зокрема у В.П.Задерацького. В 1956-1962 рр. була студенткою в класі ЛДК проф. О. Ейдельмана. Після закінчення навчання почала працювати на кафедрі спец. фортепіано (клас спеціальності та педагогічної практики). Доцент (1971). Клас О. Качевої закінчило понад 80 студентів, серед них Людмила Цап – лауреат ІІ-ої премії Всесоюзного конкурсу піаністів (1972); Мар’яна Гумецька – лауреат Gran-pri на Всесоюзному конкурсі юних музикантів ім. С. Дягілєва (1991), лауреат ІІІ-ої премії І Міжнародного юнацького конкурсу ім. П. Чайковського (1992); Тимур Полянський – лауреат Міжнародного конкурсу у Вільнюсі “Імпровізація-92”. Як виконавець здебільшого виступала в складі ансамблів – фортепіанного дуету (з Х. Польовою-Чаплін) та струнних (з Ю. Оніщенко та Г. Павлієм; А. Менцінською та В. Лапсюк).

Дезидерій  Євгенович Задор (1912-1985). Закінчив Празьку консерваторію як піаніст, органіст, дириґент (1934) і школу вищої майстерності В Курца при ній. З 1936 р. розпочав діяльність концертуючого піаніста у країнах Центральної Європи (Чехословаччина, Угорщина, Румунія). З 1963 до 1985 – викладач, доцент (1968), професор (1978)  кафедри спец. фортепіано Консерваторії ім. М. Лисенка. В 1976 р. одержав звання Заслуженого діяча мистецтв УРСР. Нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора та медаллю “Знак пошани”.

Христина Теодорівна Мисюк (нар.1936). Навчалася у Львівській муз.школі-десятирічці (1953-1958) та ЛДК в класі проф. О. Ейдельмана. Була стипендіаткою ім. М. Лисенка. З 1958 р. почала працювати в ЛДК. В 1959-1963 рр. навчалася в заочній аспірантурі Московської консерваторії, після закінчення якої – ст. викладач на кафедрі спец. фортепіано (спеціальний клас). Як солістка виступала переважно з творами львівських композиторів, а в складі ансамблів – з західно-європейським репертуаром. На кафедрі працювала до 1993 р.

Юлія Пилипівна Хурдєєва (нар.1939). Навчалася у Львівській муз.школі-десятирічці, а в 1958-1963 рр. – у Львівській консерваторії (клас проф. Ейдельмана). В 1962 р. стала дипломантом Всеукраїнського конкурсу ім. М. Лисенка. З 1963 р. почала працювати на кафедрі спец. фортепіано як асистент професора, а з 1968 – ст. викладачем. Доцент (1988). Виступала як  солістка з симфонічним оркестром, а також в складі різних ансамблів. 1993 р. виїхала до Ізраїлю.

Ярослав Михайлович Чорнак (нар.1935). Закінчив Львівську муз.школу-десятирічку (1953) та Консерваторію ім. М. Лисенка в класі проф. О. Ейдельмана (1958). 1964-1996 –  викладач кафедри спец. фортепіано в ЛДК (спеціальність та педагогічна практика). В 1966-1969 р.р. працював викладачем фортепіано в музучилищі м. Улан-Батор (Монголії). Вів активну науково-методичну діяльність, за що був нагороджений грамотою Обласного відділу культури. Роботу на кафедрі завершив у 1996 р.

Любомира Теодорівна Білинська (Мисюк)  (нар.1939). В 1957 р. закінчила Львівську муз.школу-десятирічку, а в 1963 – Консерваторію ім. М. Лисенка ( клас проф. О. Ейдельмана). З 1964 р. почала працювати в ЛДК викладачем на відділі педпрактики кафедри спец. фортепіано та на кафедрі загального фортепіано. Ст. викладач (1968). Періодично виступала в концертах соло і в складі ансамблів. На кафедрі працювала до 1994 року.

Лариса Матвіївна Луців (Лєвакова)  (нар.1933). Навчалася у Львівській муз.школі-десятирічці. Закінчила Консерваторію ім. М. Лисенка (1951-1956) дипломом з відзнакою як педагог, концертмейстер, соліст камерного ансамблю (клас проф. О. Ейдельмана). З 1960 р. працювала в ЛДК концертмейстером та викладачем загального фортепіано, а з 1965 – викладачем кафедри спец. фортепіано і муз.-пед. факультету. Виступала з концертами в складі фп. дуету з Т. Старух. В 1981 р. виїхала до США.

Віталій Миколаєвич Котляревський (нар.1938). Навчався в Чернівецькому муз.училищі (1955-1958) та у Львівській консерваторії (клас ст. викл.А. Данілової, 1958-1963). З 1964 р. почав працювати в ЛДК концертмейстером, з 1967 – викладачем, а з 1970 – ст. викладачем кафедри спец. фортепіано. В 1969 -1978 р.р. завідував відділом педагогічної практики і викладав курс методики на фортепіанному факультеті. 1973-1988 – завідувач кафедри загального та спеціалізованого фортепіано. В 1992 р. був обраний на посаду доцента спец. фортепіано, вів класи спеціальності та пед.практики. В 1993 р. виїхав до м. Чернівці.

Богдан Михайлович Тихонюк (1944-1997). Після закінчення муз. школи-семирічки поступив у Станіславівське муз.училище (клас  Ю. Новодворського, 1959). В 1963-1968 рр. навчався у ЛДК ім. М. В. Лисенка в класі проф. Криштальського, в 1971-1973 рр. – асистентура-стажування в МПІ ім. Гнєсіних у проф. О. Йохелеса. Лауреат І премії Республіканського конкурсу піаністів-виконавців (1968). Почав працювати в ЛДК як асистент  проф. О. Криштальського (1969), з 1970 р. мав клас спеціальності та пед.практики, в 1991 р. одержав звання доцента. Вивчив більш, як 50 випускників-піаністів.

Віра Максимівна Вайцнер (Шептуха)  (нар.1946). Закінчила Рівненське муз.училище в 1965 і Львівську консерваторію (клас проф. Ейдельмана) в 1970 р. В тому ж році почала працювати концертмейстером і викладачем на кафедрі спец. фортепіано ЛДК. Ст. викладач (1976). У 1980-ті роки активізувала виконавську діяльність в жанрі концерту з анотаціями та як клавесиністка у складі камерного оркестру консерваторії. Викладала гру на клавесині (факультатив).  1991 р. виїхала до Франції.

Валентина Іванівна Крапива (1944-1989). Закінчила Львівську консерваторію ім. М. Лисенка (клас проф. І. Крих, 1967), працювала в ЛДК концертмейстером (1964-1968). З 1971 р. почала викладати на кафедрі спец. фортепіано спеціальність і пед. практику. Організовані нею концерти під рубрикою “Студенти – дітям” відзначалися новизною тематики.

Ольга Вікторівна Осмоловська (нар.1946). Після закінчення  Львівської ССМШ навчалася в Консерваторії ім. М. Лисенка (клас доц. С. Дайча,  1964-1969), яку закінчила дипломом з відзнакою. З 1971 р. почала працювати концертмейстером та викладачем на кафедрі спец. фортепіано ЛДК (класи спеціальності та педагогічної практики). З 1976-1996 рр. – ст. викладач. Її робота на відділі педпрактики відзначалася великою активністю, зокрема в організації та проведенні різнопланових концертів  під рубрикою “Студенти – дітям”. Виступала в складі різних ансамблів та фп. дуету. Виконала подвійні концерти з оркестром Баха (C-dur, c-moll), Моцарта і Мендельсона.

Халіса Анатоліївна Гумецька ( Сотнікова) (нар.1944). Після закінчення Львівської ССМШ            ім. С. Крушельницької в 1964-1969 рр. навчалася у Львівській консерваторії ім. М. В. Лисенка (клас проф. О. Ейдельмана). На кафедрі працювала в 1971 – 1988 рр., а також у 2017-19 роках. Вела педагогічну практику та клас спеціальності.

Наталія Іванівна Мариняко (нар.1945). У 1963 р. закінчила ССМШ ім. С. Крушельницької в класі  Є. Рогозінської. У Львівській консерваторії ім. М. В. Лисенка навчалася в класах С. Дайча та О. Криштальського. На кафедрі спец. фортепіано працювала в 1973 -1988 рр.

Юрій Федорович Бонь (нар.1945). Вчився у Львівській муз.школі-десятирічці (1952-1955), у Львівському муз.училищі (1960-1965) та в Консерваторії ім. М. Лисенка (1965-1971), яку закінчив дипломом з відзнакою (клас ст. викл. В. Котляревського). В 1973-1975 рр. навчався в асистентурі-стажуванні при Ленінградській консерваторії ім. Римського-Корсакова в класі проф. П. Серебрякова. На кафедрі спец. фортепіано ЛДК почав працювати з 1975 р., ведучи класи спеціальності та педагогічної практики. Концертував переважно як ансамбліст, був учасником виконання потрійного концерту Баха разом з М. Крих та О. Козинським (1989). Виробив свою оригінальну методику початкового начання гри на фортепіано. В 1993 р. виїхав до Польщі.

Юрій Євгенович Маєвський (нар.1946). Закінчив Львівське муз.училище (1966), та Консерваторію ім. М. В. Лисенка (1971). На кафедрі спец. фортепіано працював з 1978 р. як викладач педагогічної практики та спеціальності (на заочному відділі) до 1992 р. Ст. викладач.

Ольга Анатоліївна Борзенко (нар.1960). В 1978 р. закінчила ССМШ ім. С. Крушельницької та  в 1983 р. Консерваторію ім. М. В. Лисенка (клас С. Дайча). Після закінчення асистентури-стажування в Київській консерваторії (1986) працювала на кафедрі спец. фортепіано, згодом  – ст. викладач. Вела клас спеціальності і педагогічної практики.

Олег Романович Криштальський (1930-2010) – народний артист України (1990), професор (1977). У 1939 р. почав вчитися гри на фортепіано у ВМІ ім. М.Лисенка (кл. Р.Савицького). Продовжив навчання в муз.школі при Львівській консерваторії (кл. Л.Мюнцера, В.Барвінського), від 1947 р. в Консерваторії ім. М.Лисенка (кл. проф. В.Барвінського, проф. Г..Левицької, доц. Л.Уманської) та у 1952-1956 рр. в аспірантурі Московської консерваторії (кл. проф. С.Фейнберга). Від 1956 р. працював на кафедрі спец. фортепіано, вів клас з фаху, з 1965 р. завідував кафедрою. У 1971-1991 рр. був проректором наукової та творчої роботи в ЛДК ім. М.Лисенка. О.Криштальський – Лауреат І премії Всеукраїнського конкурсу (1958) і ІІ премії та срібної медалі Міжнародного конкурсу  (1958, Москва). Впродовж багатьох років провадив велику концертну діяльність. В його виконавському доробку численні сольні концерти, виступи з симфонічним  оркестром та в складі різних камерних ансамблів. Грав з провідними вітчизняними та зарубіжними дириґентами. Концертував у всіх культурних центрах колишнього СРСР та за кордоном (Німеччина, Чехословаччина, Польща). В його програмах – твори Баха, Бетховена, Моцарта, Шопена, Ліста, Брамса, Чайковського, Рахманінова,  Лисенка, Ревуцького, Косенка, Людкевича, Барвінського, Колесси, Кос-Анатольського, Дремлюги, Вимера. Він – перший виконавець і редактор фортепіанних концертів А. Кос-Анатольського (№2), О. Тактакішвілі (№2) та М. Дремлюги, Сонати В. Барвінського (в Україні). Виданий компакт-диск “Олег Криштальський. Краще…” (LMC CD ATYABA 21-2001). Як піаніст-виконавець О.Криштальський належав до провідних митців України. Нагороджений орденом “Знак пошани”.  Серед його випускників – лауреати конкурсів та викладачі ЛДМА ім. М.В. Лисенка Б.Тихонюк, М. Попіль.

Марія Юріївна (Ґеоргіївна) Крих (нар.1934) – завідувач кафедри ( 1977-2010 р.), Заслужений діяч мистецтв України (1994), професор (1996). З 6-ти років почала вчитися гри на ф-но. З 1944 р. продовжила навчання в муз.школі при Львівській консерваторії, де її вчителями були  В.Барвінський, І.Негребецька та Л.Голємбо. Після відмінного закінчення школи в 1951 р. поступила до ЛДК в клас проф. О.Ейдельмана. Від 1957 р. викладає на кафедрі спец. фортепіано, 8 років була асистентом професора. 1967 – доцент, 1988 -професор.  Після від’їзду О.Л.Ейдельмана М.Ю.Крих очолила кафедру “А”, якою керує і сьогодні. М. Крих – лауреат Респ. конкурсу піаністів (1957). Вона виступала з сольними програмами та солісткою у симфонічних концертах з багатьма львівськими та зарубіжними дириґентами, а також в складі камерно-інструментальних та камерно-вокальних ансамблів. Її гра відзначалася високою культурою, м’яким, барвистим туше, блискучим піанізмом.  Вона відома не тільки як інтерпретатор світової фп. літератури, але й як пропагандист творчості українських, зокрема львівських композиторів. У 1980-х рр. піаністка багато співпрацювала з Театром одного актора як виконавець та сценарист. Як авторитетний піаніст-педагог М. Крих не обмежувалася викладанням у Консерваторії, але від 1970-х рр. співпрацювала з обласним методичним кабінетом, виступала з доповідями та відкритими уроками на конференціях для вчителів ДМШ, заініціювала введення до постійної практики у музичних навчальних закладах Західної України методично-виконавських конференцій. В її науково-методичному доробку – навчально-виконавські програми з фаху, змістовність і доцільність якої вивірена практикою та запозичена фп. кафедрами інших музичних вишів України. Клас  М. Крих у Львівській музичній академії закінчило понад 100 випускників. Серед них – лауреати респ. та міжн. конкурсів: Н. Пісковська, Г. Блажкевич, І. Пижик, Ж. Микитка та дипломанти: Рудницький, Гулевич, Вихованка М. Крих Етела Чуприк – нині засл. артистка України, переможець Націон. конкурсу ім. М. Лисенка (1988), лауреат третіх премій Міжн. конкурсів ім. Ф. Ліста та С. Рахманінова. М Крих була ініціатором, активним організатором першого Всеукраїнського конкурсу піаністів у Львові (2008) та автором його виконавської програми . Серед його лауреатів – студенти класу М. Крих: А. Рогашко (І премія), І. Бабак (ІІ премія), І.Країнська (дипломант). 

Марія Петрівна  Тарнавецька (1932-2017)  –  засл. діяч  мистецтв  Республіки  Польща   (1988),   професор (1993 ). Після Львівського муз.училища (кл. Д.Герасимович, 1949) закінчила у 1954 р. дипломом з відзнакою Консерваторію ім. М.В.Лисенка (кл. І.Крих). Навчалася в аспірантурі Моск. консерваторії (проф. Я.Мільштейн). Від 1959 р. працює на кафедрі спец. фортепіано. Багаторічна наукова діяльність Тарнавецької присвячена дослідженню невідомих творів з музичної спадщини польського композитора К.Шимановського. Її наукові статті та навчально-методичні роботи опубліковані в академічних видавництвах Києва, Москви і Польщі. За цінний вклад в польську музичну культуру в 1982 і 1989 рр. її було нагороджено медалями К .Шимановського (до 100-річчя з дня народження композитора) та ІІІ Всесвітнього конгресу “Наука і проблеми сучасності”. Вона веде активну музично-громадську діяльність як член кількох міжнародних товариств; регулярно виступає на теми музичних і загальнокультурних питань на міжнародних конгресах, наукових конференціях, симпозіумах; бере участь у фестивалях, як член та голова журі національних та міжнародних конкурсів піаністів; постійно проводить майстеркласи в Україні та Польщі.  Клас М.Тарнавецької закінчило 80 студентів, серед яких нар. артист України, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка Б.Янівський, засл. артистка України Т.Кальмучин, лауреат Національної премії України ім. Т.Шевченка Н. Половинка, 13 лауреатів та дипломантів респ. та міжн. конкурсів (1965 -2007), серед яких вирізняються С. Григоренко та С.Кудринецький.

Христина Богданівна Чаплін (Блажкевич) (нар.1941) – професор кафедри (2000). Після відмінного завершення навчання у Львівській муз.школі-десятирічці (кл. О.Мутман, 1960) вступила до ЛДК ім. М.Лисенка в клас М. Крих, яку закінчила в 1965 р. дипломом з відзнакою  як випускниця класу К.Хучуа. Від 1968 р. працює на кафедрі спеціального фортепіано  викладачем фаху та педпрактики. В 1971 р. закінчила курси педагогіки та психології при ЛДУ ім. І.Франка, а в 1977 рр. – історико-теоретичний факультет ЛДК. (кл. проф. С.Павлишин). В 1970-80-х рр. активно виступала як солістка та в складі інструментальних дуетів. Для її виконавської, як і наукової діяльності є характерною тенденція до дослідження нових, невідомих творів світової фп. літератури. Підготувала до друку і здійснила першу публікацію окремих фп. творів львівських композиторів різних поколінь, зокрема, М.Скорика, В.Камінського, О.Козаренка та  практично всю фп. спадщину В.Задерацького, доповнивши видання редагуванням і передмовами. В її творчому доробку –  статті, науково-методичні розробки та піонерські дослідження творчості І.Ф.Белзи (монографія “Ігор Белза”. – Л.,1998) і В.П.Задерацького, а також прем’єрні виконання їхньої фортепіанної спадщини, здійснені студентами її класу у Львові, Москві, Києві, містах Західного регіону України та Польщі. У співавторстві (Грамотєєва, Левицька, Созанська) опублікувала ряд методичних розробок з питань пед.практики, які лягли в основу нової всесоюзної Програми з педагогічної практики для фп. факультетів вищих музичних навчальних закладів, виданої у Москві 1987 р. Також склала  програми з педпрактики та муз. педагогіки для фп. фа-ту для отримання ступеня бакалавра, магістра та спеціаліста. У 2007 р.  з тими ж співавторами видала навч.-метод. посібник “Педагогічна практика студентів спеціалізації “Фортепіано”. Долучилася як редактор та упорядник (з Г. Блажкевич-Брилинською) та автор ст. про М. Крих до видання  зб. статей “Портрет піаністки. Марія Крих” (Л., 2004). Опублікувала статті про О. Криштальського (Л., 2000), В. Задерацького (MUSICA GALICIANA, 2005.-Т.ІХ) та про С. Дайча (Др., 2008). Впорядкувала і відредагувала (з М.Сидор) матеріал післявоєнного періоду в розділі “Кафедра ф-но” у книзі “Сторінки історії Львів. держ муз. академії ім. М.В.Лисенека”(Л., 2003). Підготувала до видання монографію про В.П. Задерацького. Постійно задіяна як автор рецензій та відгуків на метод., бакал., маг. реферати.  Клас Х.Чаплін зі спеціальності та педпрактики закінчило понад 100 випускників.

Етелла Олександрівна Чуприк-Котюк (1964-2019) – заслужена артистка України (1994), доцент (2001). Після закінчення муз.школи-семирічки (1979) навчалася в Ужгородському муз.училищі (кл. М.Волковської). У 1991 р. закінчила Консерваторію ім. М.В.Лисенка (кл. проф. М.Крих). З цього ж року починає працювати на кафедрі спеціального ф-но. Е.Чуприк – Лауреат І-ї премії Всеукраїнського конкурсу ім. М.Лисенка (1988, Київ); ІІІ-ї премії Всесоюзного конкурсу ім. С.Рахмнінова (1990, Москва); ІІІ-ї премії Міжнародного конкурсу ім. Ф.Ліста (1991, Будапешт); нагороджена Золотою медаллю і призом В.Горовиця на Київському благодійному фестивалі “Regina-Vladimir Horowitz in memoriam” (1994, Київ); cпеціальний стипендіат Вагнерівського товариства (1998, Байройт); учасниця міжнародних фестивалів  ім. Ф.Шопена (1995, Польща), ім.С.Рахманінова (1999, Київ), Київ Music Fest; учасниця  Днів культури  в Лісабоні (Expo – 98), Софії, Братіславі, Москві, Лондоні, Празі. Гастролювала в Україні (Ужгород, Чернігів, Шостка, Хмельницький), Польщі, Угорщині, Німеччині, Словаччині. Учасниця конкурсу майстрів-піаністів (2003, Монте Карло). Постійно виступає у Львові з сольними програмами та у супроводі філармонійного симф. оркестру, а також у складі камерного дуету ( з польс. скрипалем П.Цегельським) та тріо,формуючи концерти у тематичні цикли. В репертуарі її  концертів (понад 15 за останні кілька років) фп. твори Баха, Бетховена, Шумана,  Ліста, Дебюссі, Рахманінова, Колесси. Записала понад 14 компакт-дисків. На останньому  (2008), здійсненому у Ванкувері, записані твори укр. композитрів та власні фп.транскрипції творів Чайковського, Рахманінова, Моцарта, Бізе. Періодично запрошується для виступів на урочистих офіційних міроприємствах, відкриттях музичних фестивалів. Брала участь як член журі у Міжнародному конкурсі піаністів ім. М.Лисенка. З наукового доробку – стаття про М.Крих у зб. “М.Крих. Портрет піаністки” (Л.,2004). Клас Е.Чуприк закінчило 3 випускника та 4 бакалаври.

Олена Степанівна Климків (Созанська) (1927-2011) – доцент кафедри (1997). Початкову музичну освіту здобула в Дрогобицькій філії Музичного інституту ім. М.Лисенка (кл. Б.Пюрка). В 1947-1952 рр. навчалася у Львівській консерваторії ім. М.Лисенка в класах проф.В.Барвінського, асистента В.Климківа, доцента С.Донченка. Від 1959 р. працює на кафедрі спеціального ф-но, ведучи пед.практику та спеціальність у студентів-заочників. З 1978 р. О. Созанська завідує відділом пед.практики. Починаючи з 1955 р., щорічно виступала з концертами в складі фп. дуету ( з В.Климковим), віддаючи перевагу тематичним програмам. Серед найбільш яскравих виконань – Сюїта Рахманінова, твори Ліста та Брамса. Методично-керівна робота О.Созанської на очолюваному нею відділі сприяла підвищенню рівня підготовки кваліфікованих кадрів піаністів-педагогів. У співавторстві (Грамотєєва, Левицька, Чаплін) опублікувала низку методичних розробок з питань пед.практики, які лягли в основу нової загальносоюзної Програми з педагогічної практики для фортепіанних факультетів вищих музичних навчальних закладів, виданої у Москві 1987 р. Проблема виховання педагогічних кадрів і важливість її для розвитку муз. культури в Україні порушувалася в окремих статтях (ж.”Музика”.- 1995.- №1) та загострювалася на міжнародних конференціях (М., 1994; Л., 1994). У тому ж співавторстві О. Созанська видала навч.-метод. посібник “Педагогічна практика студентів спеціалізації “Фортепіано” (Л., 2007 ), що стало першою опублікованою працею даної тематики..

Ірина Ґеоргіївна Пижик (1960-2019) – доцент кафедри (2001), Лауреат І премії  Всеукраїнського конкурсу піаністів імені М.Лисенка (1981). Після закінчення ЛССМШІ ім. С.Крушельницької (кл. Л.Голємбо) продовжила навчання у ЛДК ім. М.В.Лисенка (1971-1981) в кл. проф. М.Крих та  асистентурі-стажуванні Московської консерваторії (кл. проф. В.Горностаєвої). Від 1985 р. працює на кафедрі спеціального ф-но ЛДК, веде класи з фаху та пед.практики. Як солістка виступала у кафедральних концертах та з філармонічним симфонічним оркестром. Активно займається науково-методичною діяльністю . В її доробку цілий ряд статей та виступів на конференціях (Львів, Київ), в яких порушуються питання виховання фахових піаністів, а також висвітлюється творчий досвід провідних педагогів сучасної епохи, зокрема, Г.Нейгауза, В.Горностаєвої, М.Крих та Л.Голємбо, В.Гінзбург. Глибоку шану до свого педагога виразила у статті “Добре бачить тільки серце”, опублікованої у зб. “М.Крих. Портрет піаністки” (Л., 2004). І.Пижик відзначається плідною педагогічною діяльністю. Кращі студенти її класу щорічно звітують сольними концертами та з симфонічним оркестром. За час її праці на кафедрі вона підготувала і провела понад 15 концертів за участю студентів її класу, що відбулися у Львові, Дрогобичі, Луцьку. Деякі з її випускників навчаються в аспірантурі ЛДМА ім. М.Лисенка та за кордоном (Польща, Німеччина). У 2008 р. запрошена як член журі кокурсу-фестивалю пам’яті І.Вимера.

Марія Тарасівна  Крушельницька (нар.1934) – народна артистка України (2005), професор (1991), дійсний член НТШ (2006). Закінчила ССМШ у Львові (клас О. О. Процишин), фортепіанний факультет Московської консерваторії (1952-1957) та аспірантуру при ній за класом Генріха Нейгауза. Від 1960 р. постійно викладає на кафедрі спеціального фортепіано Львівської консерваторії, 1991-1999 – ректор ВДМІ ім. М. Лисенка. У 1960-1990-х рр. М. Крушельницька вела активну концертну діяльність, гастролюючи в Україні. Визначальні риси її творчого стилю, який в цілому належить до пізньоромантичної сфери, – симфонічність, масштабність і драматизм. Від середини 1970-х рр. Крушельницька запропонувала до уваги слухачів серію виконавських моноґрафій з фп. музики українських композиторів: всі фп. твори Ревуцького (1974); Етюди у формі старовинних танців, ор. 19 Косенка (1976); звукозапис більшості творів Людкевича (1979); всі фп. твори М. Колесси (1984); програми з творів Н. Нижанківського (1985), В. Барвінського (1988), М. Лисенка (1992), А. Кос-Анатольського (2000). Вперше одним митцем було зроблено співставлення цілісних фп. “портретів” українських композиторів, що стало новим етапом у виконавському розумінні індивідуальних та національних рис їхніх стилів. У 1995р. Крушельницька виступила з виконанням віднайденого фп. Концерту Василя Барвінського. Згодом здійснила його редагування та публікацію, як і творів А. Кос-Анатольського (“Козацькі могили”, Буковинська сюїта”) та М.Колесси (“Коломийки”). Нею були записані платівки: Ревуцький Л.Ф- ні твори (Мелодия. – С 10-06615-16); Станіслав Людкевич. Вибрані фп. твори (Мелодия. – С 10-18007-10), комплект з 2-х платівок, 1979 р.; та компакт-диски: “Невідомий Анатолій Кос-Анатольський” у виконанні Марії Крушельницької та Богдана Козака. (LMC CD ATYABA. – 20-2001), “Твори М.Колесси” (вип.6) і “Шедеври галицької фп. музики” ( вип.10).  З останніх виконавських робіт піаністки – твори для ф-но Колесси (2003) та Ф-ний квінтет Дворжака (2004). У 2007 р. підготувала концерт студентів класу до ювілею Б.Фільц. У творчому доробку М. Крушельницької кілька статей, опублікованих у кн. “Марія Крушельницька” ( Л., 2004). Серед випускників М.Крушельницької – Лауреат премії ім. Л. Ревуцького Й. Ермінь, Лауреати міжн. конкурсів Я. Боженко, Я. Рак і В. Котис, провідні піаністи-педагоги М. Кушнір, Н. Близнюк, У. Молчко, О. Яриш, асп. Я. Рак та ін.

Тереcа Михайлівна Старух (1939-2017) – кандидат музикознавства (1981), професор (1998). Музичну освіту здобула у Львівській муз.школі-десятирічці (1946-1957), Львівській (кл. проф. О.Ейдельмана) та Одеській (кл. проф. Л.Ґінзбург) консерваторіях (1957-1962), а також в асистентурі-стажуванні в Московської консерваторії (1977-1980). Від 1963 р. працює на кафедрі спеціального фно ЛДК. З 1994 р. – вчений секретар ЛДМА. Протягом 10-ти років виступала у складі фп. дуету (з Л.Луців) з концертами у Львові, Києві, Черкасах, Дрогобичі і т.д. В їх виконанні прозвучали твори В.Моцарта, Д.Шостаковича, Б.Бріттена, Ф.Пуленка, І.Стравінського (Соната і Концерт), П.Хіндеміта (Соната), Б.Бартока (Соната для 2-х ф-но та ударних), В.Успенського (Концерт для 2-х ф-но з орк.), прибалтійських композиторів. В науковому доробку Т.Старух 3 монографії, зокрема, (у співавторстві з Г.Блажкевич) “Правда і міфи про львівських піаністів – основоположників фортепіанної школи” (Л, 2002); 56 статтей в Муз.енциклопедіях, що видаються в Москві та Києві, УРЕ, журналах “Советская музыка”, “Музика”, в книгах і збірниках, включно і зарубіжних виданнях. Серед них: 3 статті про К.Мікулі, І.Мельцера-Щецінського та Л.Мюнцера  у зб. “Сторінки історії ЛДМА ім.М.Лисенка; ст. “Львівський оперний театр в 30-40рр. ХХ ст. до підр. “Історія музики” (К., 2007); ст. “К.Мікулі в контексті суз. культури Львова” (К., 2008); творчі портрети Л.Голембо (Л.,2004), І.Крих (Л.,2005), О.Ейдельмана (Л., 2006), Гінзбург (Од.,2007); сценарії до 2-х муз. телефільмів “Кароль Мікулі” (1998), “Олег Криштальський”(2000),  телефільми “Фп. твори К.Мікулі”, “Фп.твори Р.Сімовича”, “До 155-річчя академії (у співавторстві з Г.Блажкевич). Серед випускників Т.Старух – лауреати і дипломанти міжн. конкурсів та 12 магістрів. Кращі студенти її класу та кл. Г.Блажкевич брали участь в 5-х  тематичних концертах (до 150-річчя та до 155-річчя Академії), з яких у 2-х  прозвучали прем’єри творів К.Мікулі та Ф.Ліста. Була науковим керівником канд. дисертації Т.Куржевої, захищеної у 2006 р.

Ксенія Миколаївна Колесса (нар. 1939) –  професор кафедри (2000). Музичну освіту здобула у Львові: в муз. школі десятирічці (1946 – 1957; класи О. Бережницької, В. Зеленської, О. Ейдельмана) та в Консерваторії ім. М. В. Лисенка (кл. проф. О. Ейдельмана), яку закінчила дипломом з відзнакою у 1963 р. Відтоді – асистент професора (до 1965) і одночасно викладач кафедри спец. фортепіано. Веде класи з фаху, фп. ансамблю (від 1990 очолює відділ) та пед. практики, з 2005 р.викладає курс методики навчання гри та фортепіано. У 1960-х і 1990-х К. Колесса вела різносторонню виконавську діяльність, виступаючи як солістка, з симфонічним та камерним оркестрами, у складі фп. тріо сестер Колессів (Соломія – скрипка, Харитина – віолончель) та фп. дуету з О. Козинським. В її концертних програмах – твори Й. С. Баха, Й. Гайдна, В. А. Моцарта, Л. Бетховена, Ф. Шуберта, Ц. Франка, К. Сен-Санса, С. Рахманінова, С. Людкевича, М. Колесси. В науковому доробку К. Колесси – ґрунтовне дослідження творчої діяльності видатних представників родини Колессів, висвітлення їх вкладу в розвиток національної та світової культури. До кола її наукових зацікавлень також входить вивчення деяких аспектів музичної культури Львова в її історичному розвитку. Цим темам присвячені понад 25 публікацій, поміщених в авторитетних вданнях, таких як УРЕ, УСЕ, Записки Наук. тов-ства ім.Шевченка, УЕ ім. М.П.Бажана, ЕСУ, ж. “Музика” та інш. В них К. Колесса вводить у науковий обіг низку нових імен та фактів, зокрема про концертну та педагогічну діяльність артисток світової слави Любки і Христі Колессів, а також львівських музикантів – Г. Левицької та Л. Мюнцера. Вона опублікувала не видану досі вагому працю Ф. Колесси “Вірування про душу й загробне життя в українській похоронній і поминальній обрядності” (2001), його листування з М. Грушевським, К. Грушевською і М. Гайворонським, є автором сценарію телефільму “Колесси. Честь і дяка”. Опублікувала перший об’ємний збірник фп. творів М. Колесси (1984), організувала і провела силами студентів свого класу низку монографічних концертів з його творів. Підготувала курс лекцій та склала програму з  навч. дисципліни “Методика викл. гри на ф-но” та програму ( у співавт. з М.Сидор) з навч. дисц. “Фортепіанний ансамбль”.

Маркіян Михайлович Попіль (нар.1955) – ст. викладач (1980). Після закінчення ССМШІ ім. С.Крушельницької (кл. О.Процишин) у 1973 р.продовжив навчання у ЛДК ім. М.Лисенка (кл. проф. О.Криштальського) та у  1978 р. – в асистентурі-стажуванні Київської консерваторії (кл. проф. В.Сєчкіна). Від 1980 р. працює на посаді ст. викладача кафедри спец. фортепіано ЛДК, веде класи з фаху та педпрактики. М.Попіль – лауреат І премії Всеукраїнського конкурсу піаністів ім. М.Лисенка (1978, Львів). Виступає як соліст, з симфонічним оркестром та в складі камерних ансамблів. Концертував в Україні та за кордоном – в Росії, Польщі, Німеччині та Угорщині. В його виконавському репертуарі є багато прем’єр сучасної української та польської музики. Має ряд записів сольних програм з творів українських та польських композиторів  у фондах Українського радіо та ЛТБ. М.Попіль займається дослідженням українсько-чеських музичних зв’язків у Львові. Цій темі присвячені (опубліковані) стаття “Про співпрацю українських та чеських музикантів у Львові” та методична розробка про діяльність та педагогічні принципи чеського піаніста-педагога, одного з засновників Львівської фортепіанної школи В.Курца.

Павло Тимофійович Юрженко (нар.1942-2021) – доцент кафедри спец. ф-но (2002). Закінчив Львівську середню спеціальну музичну школу-інтернат ім.С.Крушельницької (1959; кл.викл. Мутман О. О.) та Львівську державну консерваторію ім.М.Лисенка (1965; кл. проф.Ейдельмана О.Л.). У 19651968 працював солістом Черкаської філармонії та викладачем Черкаського музичного училища, а у 19661968 зав. ф-ним відділомЗ 1968 працює викладачем кафедри спеціального фортепіано ЛДК ім.М.Лисенка (в подальшому ЛНМА), а також, упродовж 10 років (до 1978) виконував функції асистента проф.Ейдельмана. Активно концертує у Львові та за його межами, виконуючи шедеври світової музичної класики, зокрема, Концерт №2 С.Рахманінова з симф. оркестром ЛОЛПІ у рамках «Днів української науки і культури у Москві» (Москва, 1969) та багато ін. У 1976-1981проходить асистентуру-стажування у Московському Державному муз.-пед. ін-ті ім.Гнесіних (кл.проф.Йохелеса О.Л., проф. Ведернікова А.І.). Здійснив ряд фондових записів, зокрема «Циклу фортепіанних Прелюдій» Вс. Задерацького на Львівському телебаченні (1987). У 1985–2000 надавав щоквартальну практично-методичну (консультативну) допомогу з проведенням відкритих уроків, лекцій у Луцькому музичному училищі, а також, провів ряд відкритих уроків, лекцій, концерт студентів свого класу в Ужгородському музичному училищі (1996). Студентами класу П.Т.Юрженка неодноразово виконувалися фортепіанні концерти з симфонічним оркестром на сцені Львівської філармонії, у тому числі: Віталій Баран–Концерт №5 Л.ван Бетховена (1997),«Рапсодія на тему Паганіні» С.Рахманінова (1999); Тетяна Мілодан – Концерт №5 Л.ван Бетховена (1999); Дарія Гриньків – Концерт Е.Гріга (2003), Концерт №1 Ф.Ліста (2005); Габріела Федорко – Концерт №5 Л.ван Бетховена (2010). П.Т.Юрженко випустив близько 100 випускників-піаністів, серед яких – лауреати та дипломанти Міжнародних конкурсів: Віталій Баран – дипломант ІІ Міжнародного конкурсу пам’яті В.Горовиця, (Київ, 1997) та дипломант Міжнародного конкурсу І. Падеревського (м.Бидгощ, Польща, 1999); Дарія Гриньків – дипломант Міжнародного конкурсу молодих виконавців при Посольстві України в Румунії (м. Бухарест, 2004); Андрій Ящук – лауреат ІІІ премії Міжнародного конкурсу «Мистецтво ХХІ століття»(номінація «Фортепіано»), (Київ-Ворзель, 2007). П.Т.Юрженко неодноразово запрошувався членом журі конкурсів, у тому числі, І Міжнародного конкурсу піаністів ім.Е.Денісова (м.Томськ, Росія, 2004). У 2009 нагороджений Почесною грамотою Міністерства культури і туризму України «За вагомий особистий внесок у створенні духовних цінностей та високу професійну майстерність».

Теперішній  склад  кафедр  спеціального фортепіано

Кафедра № 1
  1. Ермінь Й. Ф. – завідувач кафедри, засл. артист України, Народний артист України, професор
  2. Кушнір М. О. – заслужений діяч мистецтв України, професор
  3. Немира І. Д. –  професор кафедри
  4. Пилатюк О. Б. – кандидат мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України, професор
  5. Пастеляк Н. В. – кандидат мистецтвознавства, доцент
  6. Драган М. Т. – доцент  кафедри, заслужений артист України
  7. Мілодан  Т. Е. – кандидат мистецтвознавства, доцент, декан факультету фортепіано, джазу та популярної музики
  8. Максимов О. Б. – доцент кафедри
  9. Чернова-Строй І. В. – кандидат мистецтвознавства, заслужений працівник народної освіти України, доцент
  10. Зубко Н. Б. – старший викладач
  11. Кушнір О. І. – старший викладач

Йожеф Франтішкович Ермінь (нар.1960) – завідувач кафедри (2010), засл. артист України (2006), Народний артист України (2019), професор (2022), Лауреат премії ім. Л.Ревуцького (1993). Після закінчення Ужгородського муз.училища (кл. М.Волковської) навчався в ЛДК ім. М.В.Лисенка (кл.проф. М.Крушельницької, 1979-1984) та асистентурі-стажуванні Моск. консерваторії (кл.проф. Є.Малініна, 1985-1987). На кафедрі спец. ф-но ЛДК працює від 1987 р.  Й.Ермінь – концертуючий піаніст міжнародного рангу з неповторним виконавським обличчям.  За період 2004-2008 рр. він “відпрацював” 29 концертів у залах філармоній різних міст України (Львова, Ужгорода, Чернівців, Луцька, Києва, Шостки, Одеси, Кіровограда) і поза її межами (Мінська, Любліна, Варшави, Катовіц, Ченстохова, Кракова, Ольштина, у швейцарському  м. Фалері). Він є учасником багатьох міжн. муз. фестивалів, як у Львові, так і в Польщі, Німеччині, Угорщині, Канаді. Програми його концертів вражають репертуарним різноманіттям. В його виконавських уподобаннях переважає музика ХХ ст., часто репрезентує найновіші твори львівських та зарубіжних композиторів, здійснюючи прем’єрні виконання., зокрема, Концертів №4 і №5 для ф-но з орк. А. Нікодемовича, Концертів №1 і №2 І. Щербакова, Концерту М.Гурецького, Концерту-симфонії К.Шимановського, Концерту для ф-но і духових І. Стравінського. В його репертуарі є і “репрезентаційні” концерти: “№2 – Л.ван Бетховена, №1 – П. Чайковського,  №2 –  С. Рахманінова, Концерт для двох ф-но Ф.Пуленка. В сольних програмах значна частка припадає і на укр. класику: М.Лисенко, Л. Ревуцький, В. Барвінський, Б.Лятошинський, В. Сильвестров та інш. Науковий доробок Й.Ерміня поповнився двома статтями:  “Акорд, який залишився в пам’яті на все життя” у кн. ”М Крушельницька” (Л., 2005) та “Слово про світлу людину” у кн. “Пам’яті Е.Кобулея” (Л, 2008). Серед студентів Й.Ерміня – чимало переможців піаністичних конкурсів, зокрема, Лауреат Міжн.  конкурсів піаністів в Данії (1998, ІІ премія), у США (1999, ІV премія), ім. Умберто Мікелі (2001, Мілан) Наталя Пасічник; Лауреат ІІІ премії конкурсу “Індивідуаліс” (Київ,2006) А.Григорчук; Лауреат І премії Міжнародного музичного конкурсу-фестивалю Марії Канальс-Барери ( м.Барселона, 2015), ІІІ премії Міжнародного конкурсу піаністів «Брешія Класика» (м.Брешія, 2017) Данило Саєнко, Лауреат ІІ премії та Нагорода за краще виконання твору російського композитора Міжнародного фестивалю-конкурсу піаністів «Musica-Classica» (м.Руда, 2015) Олена Булатова, Лауреат ІІ премії VІІІ Міжнародного конкурсу молодих піаністів «Слобожанська фантазія» ( м.Суми, 2017) Юрій Данилов, Лауреат ІІІ премії Міжнародного конкурсу піаністів імені М.Юдіної (м.Санкт-Петербург, 2014) Ольга Білас та ін. Й.Ерміня регулярно запрошують у журі міжнародних та всеукраїнських виконавських конкурсів, зокрема, Міжнародного фестивалю майстрів мистецтв та конкурсу юних піаністів ім. С. Ріхтера на батьківщині піаніста (Житомир, 2013, 2015); I і ІІ Відкритого міжнародного конкурсу піаністів ім.Д.Задора (Ужгород, 2017, 2018); ХІІ Міжнародного конкурсу молодих піаністів пам’яті В. Горовиця (Київ, 2017); Всеукраїнського та Міжнародного конкурсу ім.Г.Нейгауза (Кропивницький, 2000-2019); Міжнародного конкурсу ім.С.Могилевської (Одеса, 2018-2020); Міжнародного конкурсу ім.І.Баїча (Сербія, Новий Сад, 2007).

Мирон Орестович Кушнір (нар.1947) – заслужений діяч мистецтв України (2003), професор (2007). Після закінчення у 1965 р. ЛССМШІ ім. С.Крушельницької (кл. О.Попіль) навчався у Львівській консерваторії ім. М.В.Лисенка (кл. проф. М.Крушельницької). В 1970 р. почав працювати на кафедрі спеціального ф-но, викладаючи спеціальність та педпрактику. З 1991 р. працює на посаді проректора з навчальної роботи. У піаністичному доробку М.Кушніра – виконання творів світової класики, пропаганда й популяризація укр. фп. музики та прем’єри творів сучасних вірменських композиторів. В 1970-80 роках М. Кушнір виступав, зокрема, у Вірменії з концертами укр. фп. музики і в Україні – з концертами-лекціями про вірменську фп. музику.У фондах львівського радіо і ТБ знаходяться фондові записи у виконанні М.Кушніра окремих творів Комітаса.-Р. Андріасяна, А. Арутюняна, К.-Г. Сараджева, Т.Мансуряна, Р.Саркісяна, Г.Овунца, Е. Мірзояна. Сфера науково-методичних інтересів М.Кушніра окреслилась практичною діяльністю педагога-піаніста, відтак він здійснив ряд важливих редакцій, перекладів та сучасних опрацювань фундаментальних праць видатних українських і зарубіжних дослідників фп. мистецтва та композиторів (Галини Левицької, Вітольда Лютославського, Джона П. Данна, Говарда Ферґюсона), а також написав ряд статей, присвячених проблемам піаністичної майстерності. Результатом педагогічної діяльності М.Кушніра є десятки вихованців, які успішно працюють у муз. установах, театрах, навчальних закладах України та зарубіжжя. Його учні – виконавці, педагоги, науковці – продовжують найкращі педагогічні традиції львівської фп. школи, репрезентують високий рівень музичного академізму. М.Кушнір зробив вагомий внесок у справі розвитку ЛНМА ім. М.В.Лисенка, зокрема, в організаційно-методичному забезпеченні навчального процесу. У 1997 р. він керував підготовкою та успішним проходженням акредитації ВДМІ ім. М. Лисенка за статусом найвищого, IV-го рівня, а згодом і реорганізацією у ЛДМА ім. М. Лисенка, а також у 2007 році – успішною повторною акредитацією навчального закладу за статусом IV рівня. Завдяки знанням методики викладання муз. дисциплін, глибокого розуміння психології, особливостей обдарованих студентів, широкої ерудиції, М.Кушнір  став членом комісії Міністерства культури і туризму України з укладання нових державних освітніх стандартів для вищих муз. навч. закладів України, а також  членом комісії напрямку „муз. мис-во” Науково-методичної ради Міністерства освіти і науки України. Був обраний депутатом Львів. міськради і плідно працював для розвитку культури міста та області.

Ірина Дмитрівна Немира (нар.1947) –  професор кафедри (2008). Після відмінного завершення навчання в ЛССМШІ (кл. А.Чорнак, 1966) поступила до ЛДК ім. М.В.Лисенка у кл. С.Дайча. Закінчила Консерваторію (1971) та асистентуру-стажування при ММПІ ім. Гнєсіних  (кл. проф.О. Йохелеса) дипломами  з відзнакою. Від 1972 р. працює на кафедрі спеціального ф-но, веде класи з фаху та педпрактики. І.Немира – дипломант Республіканського конкурсу-фестивалю творчої молоді (1968, Київ). Виступала   з сольними концертами, в програмах яких переважали твори масштабно-віртуозного плану, зокрема “Петрушка” І.Стравінського, “Картинки з виставки” М.Мусоргського, Сонати Ф.Ліста (h-moll),  Й.Брамса, Р.Шумана (fis-moll), Ф.Шопена (b-moll), С.Прокоф’єва (№7) та ін. Має записи на радіо та ТБ. Запровадила в концертну практику кафедри спільні концерти викладача зі студентами свого класу, провівши низку тематичних вечорів, присвячених творчості Прокоф’єва, Шуберта, Кос-Анатольського тощо. Науково-методична діяльність І.Немири пов’язана з висвітленням проблем інтерпретаційного характеру.  В її доробку 11 методичних розробок, написаних  у співавторстві з  Д. Оніщенком за період 2004 -2007 рр. і присвячених  питанням методично-виконавському аналізу творів великої форми (концерт для ф-но з орк., соната, цикл прелюдій)  Гайдна, Брамса, Чайковського, Рахманінова, Прокоф’єва.  На основі окремих розробок у 2008 р. був створений посібнитк “Вивчення сонат для ф-но С.Прокоф’єва. Виконавські завдання”, який знаходиться у друці. І.Немира долучилася до написання замітки про С.Дайча до “Сторінок історії ЛДМА ім. М. В. Лисенка” (Л., 2003) , ст. “Слово про вчителя” до зб. “Самуїл Дайч” (Др., 2008) та ціий ряд рецензій на мет. розробки викладачів музучилищ, музсемирічок;  на реферати бакалаврів і магістрів;  на видання  “ Сто піаністів Галичини”. В педагогічній діяльності відзначається принциповістю  та чіткою організацією роботи. Кращі ст-ти її класу М. Богут (Лауреат  міжн. конк. 2006 р.в Ужгороді “Срібний дзвін”) та Х. Пристаюк періодично виступають  з сольними концертами у Львові та за його межами. За 2 попередні роки І.Немирою було проведено 6 концертів студентів класу.  За час роботи на кафедрі  її клас зі спеціальності закінчило понад 44 випускники. Постійно (від ЛНМА ім. М.В. Лисенка) проводить майстеркласи на фп. відділі Рівненьського музучилища.

Олена Борисівна Пилатюк (нар.1965) – кандидат мистецтвознавства (2006), заслужений діяч мистецтв України (2018), професор (2020). Початкову музичну освіту здобула в Івано-Франківському муз.училищі (кл. Новікової І.В., Сербинського І.). В 1984-1989 рр. навчалася в ЛДК ім. М.В.Лисенка в класі доц. О.Качевої. Від 2002 р. працює на кафедрі спеціального ф-но ЛНМА ім. М.Лисенка. Захистила кандидатську дисертацію на тему: «Першовиконання музичного твору як феномен сучасного соціокультурного континууму». Протягом багатьох років вела активну концертну діяльність в складі інструментальних ансамблів та як концертмейстер. Нагороджена дипломами кращого концертмейстера на: Всеукраїнських конкурсах скрипалів (1990, Хмельницький) та молодих скрипалів (1997, Івано-Франківськ), Міжнародних конкурсах скрипалів Німеччини(1993, Кльостер-Шонталь) та Скандинавії (1995, Швеція), ім. Б.Которовича (1995, Київ), ім. М.Лисенка (2002, Київ), Міжнародному фестивалі “В гостях у Айвазовського” (1995, Феодосія). В 1999 – 2001 рр. брала участь в Міжнародному фестивалі “Зірки планети” (Ялта), в 1995 -2000 рр. була концертмейстером на 98 концертах у Швеції, в 1997 р. – на 5 концертах у Фінляндії та ін. О. Пилатюк плідно представляє себе на педагогічній ниві. Щорічно студенти її класу здобувають перемоги на всеукраїнських та міжн. Мистецьких форумах піаністів. Серед них: М.Бережницька (диплом на міжн. фестивалі « Харків – наш спільний дім», 2005 р.; ІІ премія на Міжн. конкурсі «Срібний дзвін» в м. Ужгороді, 2005 р.; І премія і зол. медаль на І Міжн. фестивалі-конкурсі ім. Ф.Шопена, 2006 р.) М.Кузій ( ІІ премія на Міжн.  конкурсі «Фарботони» в м. Каневі, 2003; ІV премія на Міжн. конкурсі у Франції, 2004 р.; ІІІ премія на Х Міжн. конкурсі ім. М.Юдіної в Санкт-Петербурзі, 2007 р.; Н. Зубко (диплом на ІІ міжнародному конкурсі в м. Каневі і диплом  за краще виконання твору Є.Станковича, 2006р.); О. Юрченко-Селецька  (спец. приз на Міжн. конкурсі Віардо, 2004р., спец. приз на міжн. муз. конкурсі в м. Санок, Польща, 2007р.; ІІІ премія на Всеукраїнському конкурсі у м. Львові, 2008р.); О. Шиманська (ІІІ премія на Всеукраїнському конкурсі піаністів у м. Львові, 2008р.); О. Гайдук ( ІІ премія на Міжн. конкурсі  ім. С.Нейгауза в м. Кіровограді, 2007р., ІІ премія на Всеукраїнському конкурсі у м. Львові, 2008р.); Н.Коваль ( диплом на Всеукраїнському конкурсі в м. Хмельницькому, 2006р.), Сухорукова Юлія (Золотий парнас Міжнародного піаністичний форуму «Бещади без кордонів в Польщі, м.Сянок, 2013), Шалайкевич Анна (Лауреат Всеукраїнського конкурсу ім.. Шопена (Львів, 2007), ІІ премія Міжнародного конкурсу піаністів фірми Бехштайн в Києві, 2013), Мішко Ярослав (ІІІ премія Міжнародного конкурсу піаністів фірми Бехштайн в Києві, 2017), Федина Ростислав («Золотий парнас» Міжнародного піаністичного форуму «Бещади без кордонів в Польщі,, м.Сянок, 2018,  І премія ІІ Міжнародного конкурсу-фестивалю мистецтв «Stancovychfest» в м.Сваляві, 2018), Мішко Ярослав і Кохановський Петро (ІІІ премія ІII Всеукраїнського конкурсу камерних ансамблів і квартетів ім. В. Повзуна в Одесі, 2016, Мозіль Олена (ІІ премія Всеукраїнського конкурсу піаністів «PIANO.UA» в Києві, 2018), Денисюк Ольга (ІІІ премія Міжнародного конкурсу піаністів Альдони Дваріонас (Литва, 2021). Кращі студенти Олени Пилатюк  яскраво представляють  свої творчі  здобутки у виступах з симф. оркестром Львівської обл.. філармонії ім. С.Людкевича. О.Пилатюк запрошують у журі всеукраїнських та міжн. виконавських конкурсів, зокрема, Міжнародного конкурсу молодих піаністів «Lviv Kaway» (Львів, 2019 – Голова журі), Всеукраїнського конкурсу ім. В.Барвінського (Дрогобич, 2012-2020 – Голова журі)), Всеукраїнського конкурсу ім.Н.Нижанківського (Стрий, 2021 – Голова журі), Міжнародного конкурсу ім. С.Прокоф’єва (Донецьк, 2013 – член журі), Міжнародного конкурсу «Франкове підгір’я» (Дрогобич, 2021 – член журі), Міжнародного конкурсу піаністів Альдони Дваріонас (Литва, 2021 – член журі) та ін. О.Пилатюк є автором цілого ряду наук. статей, присвячених питанням виконавського м-тва піаністів. Під керівництвом О.Пилатюк була захищена дисертація на здобуття ступеню канд. м-тва С.Соланським. У 2019 році О.Пилатюк нагородили срібною медаллю Львівської національної академії мистецтв.

Неля Василівна Пастеляк (нар.1956) – доцент кафедри (1997), кандидат мистецтвознавства (2009), доцент (2016). Після закінчення ЛССМШІ ім.С.Крушельницької (1975) та ЛДК ім. М.В.Лисенка (1980) в кл. проф. М.Крушельницької, навчалася в асистентурі-стажуванні в Київській консерваторії (кл. проф. Рябова). Від 1986 р. починає працювати на кафедрі спеціального фортепіано ЛДК. Написала і видала наукове дослідження “Поемність в українській фортепіанній музиці першої половини ХХ ст.” (1998). Виступала в концертах з сольними програмами та в складі фортепіанного дуету (з Г.Блажкевич). Плідно працює на педагогічній ниві, готуючи студентів до конкурсів: О.Чіпак – Лауреат І-ої премії і спеціальний приз на ІХ Інтернаціональному конкурсі піаністів (1998, Італія), спеціальний приз  за краще виконання Рапсодії М.Лисенка на Республіканському конкурсі ім. М.Лисенка (1998, Київ); С.Вітязь – Лауреат ІІ премії на ІХ Інтернаціональному конкурсі піаністів (1998, Італія); фортепіанний дует О.Чіпак та О.Кушнір – Лауреати  ІІ премії на конкурсі ім. Валентино Буччі (2000, Рим), запис на  CD (1998). Автор чисельних наукових публікацій.

Мирослав Тарасович Драган (нар.1963) – доцент  кафедри (2008), заслужений артист України (2016). В 1970 р. поступив у ЛССМШІ ім. С.Крушельницької (кл. М.Крих, Л.Крих). Після закінчення школи навчався в ЛДК (кл. проф. Л.Крих, 1981-1987) та асистентурі-стажуванні ЛДМІ ім. М.Лисенка (1996-1999) в кл. проф. М.Крих. Від 1999 р. працює на кафедрі спеціального фортепіано, а 2002 р. – викл. фп. відділу ЛДМУ ім. С. Людкевича. М.Драган – Лауреат Міжнародного конкурсу камерних ансамблів “Золота осінь” (1993, Хмельницький). Веде велику концертну діяльність як соліст та в складі камерних ансамблів. Бере постійну участь  у міжнар. муз.фестивалях: “Віртуози”, “Контрасти” (Львів); “Київ Music Fest”, “Київські прем’єри”; “Two Days & Two Nights” (Одеса). Як концертмейстер був запрошений на міжнародні конкурси CIAM (1997, Женева), ім. Шпергера (2002, Берлін), майстеркурси контрабасистів (2002, Кромержіж). Виступав в ансамблі з народною артисткою Вірменії М.Абрамян, лауреатом Національної премії України ім. Т.Шевченка, заслуженим артистом України А.Шкурганом, А.Війтовичем (Україна-Англія), Л.Прунару (Румунія-Швейцарія), М.Комоньком (Україна-Німеччина), О.Рапітою, Й. Ермінем та ін. Здійснив низку записів на компакт-диски, зокрема, музики М.Лисенка до “Кобзаря” Т.Шевченка в дуеті з А.Шкурганом (2002), CONCERTO RUTHENO Олександра Козаренка (2010), «Музична подорож Україною» (2015), «Мирослав Скорик в стилі джаз» (2017), вибрані твори Василя Барвінського (2019) та ін. За період 2006-2008 рр. здійснив 25 концертних виступів, включно сольних, ансамблевих, у складі фп. дуету (з О.Рапітою), у супроводі симф. орк. з надзвичайно обширним, різноманітним і різножанровим репертуаром – від класики до найсучаснішої укр. та зарубіжної музики. Його виконавські програми включали твори Моцарта,  Бетховена, Шуберта, Шумана, Франка, Дебюссі, Пуленка, Мессіана, Оннегера, Бартока, Гершвіна, Лютославського, Шнітке, Лисенка, Барвінського, Нижанківського, Скорика,  Станковича, Ляшенка, Щербакова, Рунчака, Бліса, Гаврилець, болгарських композиторів.  Високий піаністичний авторитет  М. Драгана призводить до запрошень взяти участь в різних виконавських проектах, постановках, програмах, записах, тощо., під батутою провідних диригентів та в ансамблях з видатними солістами. Географія його виступів досить широка: Львів, Київ, Харків,Одеса, Луганськ, Донецьк, Вінниця, Вроцлав, Париж, Ешкеншегір (Туреччина). Приділяє увагу М. Драган і науково-методичним розробкам, пов’язаним з жанром етюду. До  педагогічної роботи відноситься з великою відповідальністю, проявляючи високу фаховість. Його клас закінчило понад 30 випускників. Серед найкращих учнів – Ігор Петриця (ІІ премія Міжнародного конкурсу ім.Шопена (2010, м.Львів), Роксолана Підлипна (ІІ премія Міжнародного конкурсу піаністів “ПроАрт” та спеціальна нагорода (2016, м.Хмельницький), Марія Бойко (ІІ премія Міжнародного конкурсу “Мистецтво ХХІ століття”), В.Зімович (ІІІ премія XV Всеукраїнського конкурсу “Класичний меридіан” (Київ, 2019) та ін.

Тетяна Едуардівна Мілодан  – кандидат мистецтвознавства (2009), доцент (2011), декан факультету фортепіано, джазу та популярної музики (від 2014 року). Музичну освіту здобула  у ЛССМШ ім. С. Крушельницької (у кл-х О.Качевої, М.Долгової, Л.Спірягіної, О.Мутман). В 1994 -1999 рр. навчалася  у ЛВМІ ім. М. Лисенка (у кл-х доц. О.Качевої, проф. М. Крушельницької, доц. П.Юрженка). У 2003 р. поступила в асистентуру-стажування  при ЛДМА ім. М.В.Лисенка (кл. проф. М.Крих). З 2004 р. почала працювати на кафедрі спеціального ф-но і викладати спеціальність та педпрактику. Т.Мілодан – Лауреат Міжн. конкурсу “Мистецтво ХХІ ст.”  (Київ, 2003). Важливий елемент її діяльності – наукова робота. За роки її праці на кафедрі опубліковано: понад 20 наукових статей, зміст яких зосереджений на аналізі особливостей педагогіки провідних  представників львівської піаністичної школи – О.Ейдельмана,  М.Крих, М. Крушельницької; психологічного аспекту музичної педагогіки, а також чисельні тези Всеукраїнських та Міжнародних конференцій, здійснено редакцію та упорядкування (з Н. Кашкадамовою) книжки “Олександр Ейдельман. Данина шани вчителеві” (Л., 2006). Серед найкращих учнів Т.Мілодан – лауреати та дипломанти Міжнародних та Всеукраїнських конкурсів Ольга Погодіна, Валентина Макаренко, Ольга Головатчук-Коваль, Руслана Суражська, Каміла Гурковська, Янь Чжихао.

Олексій Борисович Максимов – доцент кафедри,автор Навчального посібника ” Виховання піаністів за методикою В.Барвінського”, (2007 ) та ряду статей.

Чернова-Строй Ірина Вікторівна (нар. 1946) – кандидат мистецтвознавства, заслужений працівник народної освіти України, доцент, автор понад 50 наукових статей.

Наталя Богданівна Зубко (нар. 1986) – старший викладач. Навчалась у ЛССМШ ім. С.Крушельницької (кл. О.Пилатюк). У 2008 р. закінчила ЛНМА ім. М.В.Лисенка (кл. доц. О.Пилатюк), а в 2011 аспірантуру ЛНМА ім. М.В.Лисенка (кл. проф. А.Микитки та доц. Т.Слюсар). У 2014 навчалась в Музичному університеті ім. Ф.Шопена (кл. проф. Й.Лавринович-Юст). Пройшла стажування для піаністів у Варшавському Національному оперному театрі «Akademia Operowa» (2015). З 2012 р. працює на кафедрі спеціального фортепіано, викладає педагогічну практику. Дипломантка стипендіальної програми міністра культури Польщі «Gaude Polonia» (Варшава, 2014), Лауреатка І премії Всеукраїнського конкурсу камерних ансамблів та струнних квартетів (Львів, 2009), дипломантка Міжнародного конкурсу піаністів «Фарботони» (Канів, 2006), нагороджена дипломом як кращий концертмейстер на VI Міжнародному конкурсі молодих трубачів ім. М.Старовецького (Тернопіль, 2014). Учасниця міжнародних та всеукраїнських фестивалів «Контрасти», «Ніч у Львові», «Академія» (Львів) «Буковинська осінь» (Чернівці), «karpatyArt» (Яремче), «Bieszczady biez granic» (Сянок, Польща), «Chopin. Koncerty Urodzinowe» (Варшава, Польща). Має записаний та виданий диск з творів польського композитора Генрика Мельцера-Щавинського: «Henryk Melcer (1869-1928). Chamber works» (Варшава, 2014, AP0333). Приймала участь у записі компакт-диску з народними творами «Na polu wierzba» (Воломін, Польща 2014). Виступала у Польщі, Угорщині, Білорусії. Співпрацювала з диригентами: В.Ханас (Польща), Ю.Скрипник, Ю.Бервецький (Україна) та ін. Виступала у супроводі Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії, Академічного камерного оркестру РОФ (Рівне), струнного ансамблю «Quatro corde» (Івано-Франківськ). Концертний репертуар Н.Зубко складається також із творів для фп. дуету (з П.Довганем). Приймає активну участь в організації музичного життя, зокрема, Н.Зубко є мистецькою директоркою фестивалю камерної музики в м. Яремче «KarpatyArt». Н. Зубко є автором наукових статей, опублікованих у фахових періодичних виданнях, зокрема, «Польський неоромантизм на прикладі камерно-інструментальної творчості Генрика Мельцера-Щавинського» (Львів, 2014), «Вплив Генрика Мельцера (1869-1928) на формування традицій камерно-інструментального виконавства Львова» (Львів, 2013) та ін. Приймає участь у всеукраїнських та міжн. наукових конференціях. Науково-методична діяльність Н.Зубко здійснюється також у вигляді доповідей та показових уроків на конференціях, майстеркласах, зокрема, в Рівненському державному музичному училищі, музичних школах м. Яремче та Жовкви.

Олексій Іванович Кушнір (нар. 1975) – старший викладач. Закінчив Львівську державну музичну академію імені М. В. Лисенка у 2002 році (кл. М.Крушельницької та Й.Ерміня). Ще в роки навчання в Академії створив з піаністкою Ольгою Чіпак фортепіанний дует, у складі якого концертує в країнах Європи та в Україні. Учасники дуету стали переможцями або лауреатами багатьох міжнародних конкурсів, зокрема, Міжн. конкурсу Premio Seiler у Палермо, 2002 (І премія), Конкурсу Piano duo in 20th century, 2003 (І премія), Dranoff International Two Piano Competition, 2003 (ІІ премія), Міжн. конкурсу у Сан-Марино, 2006 (І премія) та ін. З 2013 року працює у Вищій школі музики та театру м.Росток (Німеччина). З 2019 року працює на фортепіанній кафедрі ЛНМА ім. М.Лисенка, викладає фортепіанний дует.

Кафедра № 2
  1. Рапіта О.М. – професор, завідувачка кафедри, народна артистка України
  2. Крих Л.Ю. – професор кафедри
  3. Кашкадамова Н.Б.-  кандидат мистецтвознавства, доцент, професор кафедри
  4. Брилинська-Блажкевич Г.Й. – професор, кандидат мистецтвознавства
  5. Грамотєєва Н.В. – доцент
  6. Сидор М.В. – доцент
  7. Довгань П.В. – доцент, кандидат мистецтвознавства, заслужений діяч мистецтв України
  8. Соланський С.С. – доцент,  кандидат мистецтвознавства 
  9. Мартинова Н.І. – старший викладач, кандидат мистецтвознавства
  10. Майчик Н.Т. –  старший викладач, кандидат мистецтвознавства
  11. Іванюшенко Г.І.- старший викладач
  12. Станько О.Р. – старший викладач, кандидат мистецтвознавства
  13. Гумецька М.Е. – старший викладач

Оксана Михайлівна Рапіта (нар. 1964)народна артистка України, професор, зав.кафедри спеціального фортепіано №2. Народилась у Тернополі. Навчалась у Тернопільському музичному училищі ім. С. Крушельницької (кл. Корній Л.П.), Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка (кл. проф. Крих Л.Ю.), аспірантурі при Московському музично-педагогічному інституті ім. Гнєсіних ( кл. проф. Александрова А.А.). Лауреат Республіканського конкурсу піаністів ім. М. Лисенка (1984), Міжн. конкурсу камерних ансамблів “Золота осінь” (1993, м.Хмельницький), дипломант Міжнародного конкурсу піаністів ім. Паломи 0’Ши (1990, Іспанія). Лауреат VI Міжнародного фестивалю майстрів мистецтв ім. С. Ріхтера (2005, м.Житомир), VII Міжнародного фестивалю ім. П.І.Чайковського та Н.Ф. фон Мекк (2009, м.Вінниця). Заслужена артистка України (2008). Народна артистка України (2019). Інтенсивно концертує в Україні та за її межами (Польща, Швейцарія, Бельгія, Німеччина, Австрія, Росія, Казахстан, Киргистан). Володіє значним репертуаром від музики бароко до сучасності. Здійснила понад 30 прем’єр української та світової музики, брала участь у записах СD з музикою українських композиторів (С.Людкевич, І.Соневицький, М.Скорик, Ю.Ланюк, В.Камінський, Ю.Олійник, О.Козаренко, В.Барвінський). Визначною особливістю її концертних програм є пропаганда української фортепіанної музики, як нової, так і несправедливо забутої. В її репертуарі фортепіанні концерти С.Людкевича, В.Барвінського, Ф.-К.Моцарта А.Нікодемовича, Ю.Коффлера, Б.Фільц, В.Камінського та М.Скорика. Багато концертних програм було здійснено у співпраці з Національним оркестром України “Київські солісти” під керівництвом Б.Которовича та Львівським камерним оркестром “Академія” (керівники М.Скорик, І,Пилатюк). З 2019 втілює проєкт “Галицький контекст”, де представляє українську фортепіанну музику ХХ-ХХІ ст. Співпрацює з різними симф. оркестрами України, Польщі, Швейцарії та ін. Виступала з диригентами: Г.Маттес, С,Камартін, М.Дюфур (Швейцарія), Р.Ревакович, С.Галонський (Польща), М.Кац, Ж.-П.Лоре (Франція), Ю.Ткаченко (Росія), Ю.Кусакава (Японія), В.Сіренко, Ю.Луців, І.Юзюк, Р.Филипчук, І.Пилатюк, О.Драган, Ю.Леонов, М.Кріль, Т.Криса (Україна) та ін. Є учасником багатьох Міжн. музичних фестивалів, зокрема: “Контрасти”, “Віртуози”, “Київ Музик Фест”, “Київські прем’єри”, “2 дні і 2 ночі”, “Барви музики ХХст.”, ім. І.Стравинського (Україна), “Дні музики краківських композиторів”, “Варшавські музичні зустрічі”, Фестиваль сучасної музики ім. Лютославського та “ANDZEJ NIKODEMOWICZ – CZAS I ZWIEK“ в м.Любліні, “MUSICA NOVA“ у Вроцлаві, “Музика старого міста” у Кракові (Польща), “MENHIR“ (Швейцарія), Фестиваль музики Ф.Шуберта (Швейцарія – Німеччина), “Новое передвижничество“ (Росія – Киргистан ) та ін. За концертні програми в дуеті з Мирославом Драганом нагороджена обласною премією ім. С. Людкевича (2009). З 1990 р. викладає на кафедрі спеціального фортепіано Львівської Національної Музичної Академії імені М. В. Лисенка, з 2014 р. – завідувачка кафедри спеціального фортепіано № 2. Вихованці класу Рапіти О.М. здобули понад 70 перемог на Всеукраїнських та Міжнародних фортепіанних конкурсах, серед них лауреати міжнародних конкурсів Л.Красюн-Корунна, О.Аливаєва, М.Макаревич, В.Валентієв, Ю.Божик, А.Панкова, М.Попіль, А.Макаревич, Д.Чубак, О.Стечишин, Р.Шутко, Я.Молочник, Б.Терлецький та ін. Випускники О.М.Рапіти працюють за фахом у різних мистецьких закладах України та за кордоном (Польща, Німеччина, Бельгія, США, Ізраїль, Англія та ін.). Студенти класу О.Рапіти постійно виступають із сольними концертами. Також було здійснено ряд концепційних класних концертних програм: “Фортепіанні транскрипції”, “Прелюдії та фуги М.Скорика”, “Фортепіанна музика Ф.Ліста”, “Музика В.Флиса та його учнів”, “Музика О.Мессіана”, а також “ Етюди ХХ століття”, “Етюди Ф.Ліста” – разом зі студентами класу М.Драгана, “Прелюдії та фуги Д.Шостаковича” – за участі студентів класів з Л.Крих, М.Драгана та Й.Ерміня. Окрім студентів та учнів класу особисто брала участь у грандіозному проєкті Л.Ю.Крих “32 сонати Л.Бетовена”. Викладає на майстеркласах в Україні та за кордоном, є членом журі багатьох Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів піаністів. Голова ДЕКу в Ужгородському музичному училищі ім.Д.Задора (2014-2016) та Тернопільському музичному коледжі ім.С.Крушельницької (2019-2020).

Лідія Юріївна Крих (нар.1938) – професор кафедри (1997). Музичну освіту здобула у Львівській муз.школі-десятирічці (1946-1957), де навчалася в кл. О.Бережницької і Л.Ґолємбо, та в Консерваторії ім. М.Лисенка (кл. проф. О.Ейдельмана), яку закінчила дипломом з відзнакою в 1962 р. З того ж року працює на кафедрі спец. ф-но та вдосконалює свою педагогічну майстерність у професорів А.Александрова (Київська консерваторія), В.Горностаєвої (Московська консерваторія) та Л.Уманської (Ленінградська консерваторія). Л.Крих багато грала в складі фп.тріо з Л.Цьокан-Савицькою (скрипка) та Р.Залєською (віолончель). Його постійні виступи протягом 16-ти років були невід’ємною складовою концертного життя Львова. В репертуарі тріо налічувалося понад 40 творів різних стилів – від класики до сучасності,  включно й укр. музики: Барвінського, Людкевича, Нижанківського, Сімовича, Криволап. В педагогічному доробку Л.Крих – 108 випускників, серед них лауреати Міжн. та регіон. конкурсів, зокрема  нар. арт. України О.Рапіта, засл.арт. України М.Драган, А.Драган, Г.Климків, О.Дражниця, К.Кун, В.Гумницький, Л.Лемех, Л.Дацина, Р.Марченко, Є.Романов.Ряд випускників захистили кандидатські дисертації: засл.діяч мистецтв України М.Герега, В.Павленко, О.Мельник, Н.Вакула, О.Гоблик, М.Липецька, а М.Кисилевич – докторську в США. Випускники класу Крих Л.Ю. успішно працюють за фахом у мистецьких закладах України та за кордоном (США – М.Кисилевич, Н.Гірняк, М.Колупаєва, В.Бойченко, М.Квасничка, М.Іваницька, Н.Гончарук, І.Сахнюк; Канада – О.Левкович, М.Кисленко; Польща – Г.Климків, О.Дражниця, Л.Назарова; Італія – С.Поварчук, О.Гоблик; Англія – І.Івасів; Іспанія – С;Поливко; Німеччина – Т.Дужанська, В.Гумницький; Угорщина – К.Кун; Чехія – К.Задорожна; Австралія – Р.Фурман; Швейцарія – А.Драган), неодноразово виступали з симф. орк. Львівської філармонії. Л.Крих часто запрошувалася головою держ. іспитових комісій в муз. училищах Тернополя, Ужгорода, Чернівців, Харкова, Житомира, Львова, Луцька. Була запрошена до роботи в журі конкурсів піаністів в Дніпропетровську, Кіровограді, Дрогобичі, Тернополі, Ів.-Франківську, Стрию, Міжнародних конкурсів у Луцьку та Жешуві. Студенти класу Крих Л.Ю. постійно виступають із сольними програмами та у супроводі симф. орк. Львівської філармонії. Систематично проводяться тематичні та монографічні концерти за участю всіх студентів класу Л.Крих. Ці концерти стають подіями в муз. середовищі не тільки Львова, але й за його межами, завдяки програмам, що включають, здебільшого, монументальні цикли, які рідко звучать в повному об’ємі, зокрема, Й.С.Бах «Добре темперований клавір»  2 томи, «Українська соната», «Ф.Шопен. 24 Етюди», «32 Сонати Л.ван Бетховена» ( 6 концертів), «24 Прелюдії і фуги Д.Шостаковича». До виконання таких монументальних програм іноді  залучаються і студенти колишніх випускників  Л.Крих О.Рапіти та М.Драгана. З науково-методичного доробку Л.Крих за останні роки нею були здійснені редакція та упорядкування книжки «Ірина Крих – особистість, педагог, музикант», а також редакція фп. партій у зб. «Українська музика для гобоя». Л.Ю. Крих є автором низки публікацій з методики викладання гри на фортепіано. Бере участь в роботі методичних конференцій та проводить майстеркласи в мистецьких закладах Львова та ін.міст України.

Галина Йосипівна Брилинська-Блажкевич (нар. 1956) – кандидат мистецтвознавства (1991), професор кафедри спеціального фортепіано (2001)Випускниця Львівської середньої спеціальної музичної школи-інтернату ім. С. Крушельницької (клас викладачів Борисевич Є.З. та Близнюк Н.В.). Закінчила Львівську державну консерваторію ім. М. В. Лисенка (клас проф. М. Ю. Угляр) у 1980 році. Лауреат 2 премії Всеукраїнського конкурсу молодих піаністів (Одеса, 1976 р.), Лауреат 1 премії Національного конкурсу піаністів ім. М. Лисенка (Львів, 1978 р.)Асистентуру-стажування пройшла на кафедрі спеціального фортепіано Київської державної консерваторії ім. П. І. Чайковського у проф. О. М. Снєгірьова. У 1991 році захистила кандидатську дисертацію на тему “Фортепіанна творчість С. Людкевича (жанрово-стильові особливості)”Працює у Львівській музичній академії ім. М.В. Лисенка на кафедрі спеціального фортепіано з 1980 р. В 1994 – 2000 р.р. – декан фортепіанного та теоретико-композиторського факультетів. Член журі Всеукраїнських та регіональних конкурсів молодих піаністів (1992 – 2002 р.р.). Автор монографій : «Фортепіанна музика Станіслава Людкевича (до 120-річчя композитора)» (1999), «Тереса Старух. Портрет львівської піаністки у сучасному форматі» (2009); а також монографії у співавторстві з проф. Старух Т. М. «Правда і міфи про львівських піаністів – основоположників фортепіанної школи (до 150-річчя Академії)» (1 видання 2002 р. та 2 доповнене – у 2011 р). Опублікувала понад 30 статей і методичних розробок у вітчизняних і зарубіжних виданнях. Редактор-упорядник нотних видань (С. Людкевич, В. Камінський), співавтор музичних телефільмів Львівського ТБ (С. Людкевич, Р. Сімович, К. Мікулі). Має записи у фондах Львівського ТБ та Укрдержтелерадіо (С. Рахманінов, Ф. Ліст, С. Людкевич).Записала СD «Твори Б. Фільц» (Київ, 2004). Керівник кандидатської дисертації пошукувача О.Білас на тему “Форми культурного життя українців у Німеччині та Австрії (1939-1955)” (захищена у 2010 р., Львів)Випустила з фаху понад 80 спеціалістів та магістрів, керувала 36 магістерськими роботами. Серед випускників – Аліна Шевченко – Лауреат 1 премії XV-го Всеукраїнського конкурсу піаністів «Нейгаузівські музичні зустрічі» (Кіровоград, 2015 р.); Гран-Прі та 1 премія IV-го Міжнародного інструментального конкурсу Є. Станковича (Київ, 2016). Отримала Подяку за високий рівень професійної підготовки конкурсантів до IV-го Міжнародного інструментального конкурсу Євгена Станковича (Голова оргкомітету Леся Олійник). Ім’я Галини Йосипівни Брилинської-Блажкевич знаходимо в ІІІ Томі Енциклопедії Сучасної України (Київ, 2004, Т.3 – с. 455-456).

Наталя Борисівна Кашкадамова (нар.1946) – кандидат мистецтвознавства (1979), доцент (1986), професор кафедри (1991). Навчалася у ССМШ ім. С. Крушельницької (О.А.Попіль) та Львівській консерваторії ім.М.В.Лисенка  (О.Л.Ейдельман). Вчилася одночасно на двох факультетах – фортепіанному (1970) та історико-теоретичному (1972). Закінчила аспірантуру ММПІ ім. Гнєсіних (проф. А.Алєксєєв). Від 1970 р. працює на кафедрі спеціального фортепіано ЛДК: викладає курс історії фортепіанного мистецтва, веде семінари сучасної музики, педагогічну практику та музичну педагогіку у магістрів. Захистила кандидатську дисертацію на тему “Токатність у фортепіанній музиці”. Н.Кашкадамова плідно працює у науково-творчій ділянці. Її науковий здобуток включає велику кількість статей з питань історії та теорії фортепіанного виконавства, з історії львівської піаністики, загальнокультурологічної проблематики. Її наукові дослідження лягли в основу написаних нею книжок: посібників “Мистецтво виконання музики на клавішно-струнних інструментах (1998), “Творчість Фридерика Шопена” (2000), підручників «Історія фортеп’янного мистецтва. ХІХ ст.» (2006); «Виконавська інтерпретація у фортеп’янному мистецтві ХХ сторіччя» (2014); монографій “Фортепіанне мистецтво у Львові” (2001) та «Фортеп’янно-виконавське мистецтво України» (2017), які служать навчальним матеріалом для студентів-піаністів. Нею також розроблені програми курсів Історія фортепіанного мистецтва та Семінар сучасної музики, ведення яких доповнюється систематичними концертами з творів композиторів ХХ ст. Підготувала проведення силами студентів тематичного циклу «Історія фортепіанної музики 20 ст.» (11 концертів). Н.Кашкадамова завоювала авторитет провідного науковця. Вона є організатором та учасником багатьох науково-практичних конференцій, зокрема, ІІІ Міжнародної конференції Асоціації піаністів-педагогів України (1994, Львів). Упорядник і редактор книжок про піаністів: «Олег Криштальський: Спогади. Статті. Матеріали» (2000), «Марія Крушельницька: Спогади. Статті. Матеріали» (2004), «Олександр Ейдельман. Данина шани вчителеві» (2006, у співавторстві з Т. Мілодан), «Самуїл Дайч: Статті. Матеріали. Спогади» (2008), «Любка Колесса: Українська піаністка» (2011). Керує науковими роботами магістрів. Під керівництвом Н.Кашкадамової захищені дисертації на здобуття ступеню кандидата мистецтвознавства Людмилою Садовою, Оксаною Дітчук-Станько та Тетяною Мілодан.

Наталія Володимирівна Грамотєєва (нар.1949) – доцент (1990 р.). У 1964-1968 рр. навчалася у Львівському муз.училищі (кл. Є. Спєвакової). Закінчила дипломом з відзнакою Петрозаводський філіал Ленінградської консерваторії ім. Римського-Корсакова (кл. проф. З.Тамаркіної, 1973), асистентуру-стажування при Ленінградській консерваторії (кл. проф. М.Хальфіна, 1975). Від 1975 р. працює на кафедрі спеціального фортепіано ЛДК, веде класи з фаху та педпрактики. У виконавському доробку Н.Грамотєєвої є ряд сольних програм та численні сольні виступи у Львові та за його межами (Москва, Новосибірськ, Тернопіль, Дрогобич), на радіо та телебаченні, а також спільні концерти зі студентами свого класу. Репертуар піаністки позначається широким спектром фортепіанної літератури – від музики Бароко до творів сучасних композиторів, зокрема, М.Скорика (прем’єрне виконання прелюдій і фуг). Науково-методична діяльність пов’язана з проблемами виконавської інтерпретації творів, а також з питаннями вдосконалення методів виховання піаністів-педагогів. У співавторстві (Левицька, Созанська, Чаплін) опублікувала низку методичних розробок з питань пед.практики, які лягли в основу нової загальносоюзної  Програми з педагогічної практики для фп. факультетів вищих музичних навчальних закладів (М., 1987). Також розробила найновіші  програми з педпрактики та муз. педагогіки для фп. ф-ту для отримання ступеня бакалавра, магістра та спеціаліста. У тому ж складі авторів опублікувала навч.-метод. посібник “Педагогічна практика студентів спеціалізації “Фортепіано” (Л., 2007 ). З останніх публікацій – статті “Спогади  про наставника” у зб. “Самуїл Дайч” (Др., 2008), «Слайди памяті» в ювілейному збірнику Львівського державного музичного училища (Львів, 2009) та «Штрихи до портрету» у збірнику, присвяченому постаті М.Тарнавецької «Люди як ноти» (Львів, 2018). У педагогічній роботі велику увагу приділяє підготовці концертів студентів класу – сольних , з орк. філармонії, тематичних з анотаціями. Всього за час праці на кафедрі –понад 100. Систематично залучається до рецензування науково-методичних робіт та запрошується як член журі міського конкурсу “Юні таланти”.  Клас Н.Грамотєєвої з фаху закінчило 55 випускників. окремі з яких продовжили своє навчання в магістратурі та асистентурі-стажуванні. Серед її студентів – Лауреат І-ої премії Міжн. конкурсу пам’яті В.Горовиця (2002, Київ) , V-ої премії Міжнародного конкурсу ім. П.Чайковського (2003, Москва) та І-ої премії конкурсу молод. вик-ців ( Енсхеде, 2004) Д.Онищенко, професор кафедри концертмейстерства, доктор мистецтвознавства Т.Молчанова, дипломанти Міжн. конкурсу піаністів ім.М.Юдиної – О.Стрілецька та І.Чупинда (Санкт-Петербург, 2013).

Марта Володимирівна Сидор (Скоробогата) (нар.1944) – доцент кафедри (1995). Після закінчення Івано-Франківської муз.школи-семирічки (кл. Ю.Новодворського) продовжила навчання у Львівській ССМШ (кл. проф. О.Ейдельмана) та ЛДК ім. М. В.Лисенка (1962-1967) в класах О. Ейдельмана (асистенти М.Крих, А.Пушкар) і М.Крушельницької. Від 1969 р. працює на кафедрі спеціального ф-но, веде класи з фаху, фп. дуету та пед. практики. У виконавському доробку  М.Сидор звертають увагу численні виступи як солістки та в складі різних камерних ансамблів (в Україні, Литві, Польщі, Росії),  ряд монографічних концертів до ювілейних дат (А.Кос-Анатольський, Д.Шостакович, В.Косенко), репрезентація фп. творів галицьких композиторів (ІІІ Міжнародна наукова сесія “Музика Галичини”,1997, Жешув), прем’єри фп. музики литовських, латвійських, польських композиторів, зокрема всієї фп. спадщини Ю.Кофлера (1996, Львів; 1997, Вроцлав).. М. Сидор впорядкувала і відредагувала всі фп твори Ю.Кофлера, а також працю Т.Шухевича “Спомини про М.Лисенка”. Завершила і підготована до видання монографію “Т.Шухевич і становлення професійного музичного мистецтва Галичини”. У навчальному процесі знайшли  своє втілення її розробки “Програмні вимоги до курсу фп. дуету”, “Програма із спеціального ф-но для учнів муз.шкіл та музичних відділів шкіл мистецтв” (редактор-упорядник). Значну активність проявляє М.Сидор в організації та керівництві студентами відділу пед.практики при проведенні ними концертів “Студенти – дітям”. Великою винахідливістю відзначається підбір тематики таких концертів, що стимулює творчу ініціативу і розкриває мистецький потенціал майбутніх педагогів, наприклад: “Від павани до блюзу”, “Музика ХХ ст.”, “Уклін і шана корифеям академії до її 150-ліття”, ”Маловідомі сторінки сучасної укр. музики”, “Карнавал музики народів світу”, “У перехресті муз іскра натхнення…” Здійснено запис на ЛТБ тематичного концерту у виконанні студентів “Дитячі твори В.Барвінського”.

Петро Володимирович Довгань (нар.1973) – доцент (2014), кандидат мистецтвознавства (2011), Заслужений діяч мистецтв України (2019). Музичну освіту здобував у ЛССМШІ ім. С.Крушельницької (кл. ф-но -О.Шпот, кл. органа – І.Цайтц). У 1996 р. закінчив ЛДК ім. М.Лисенка (кл. ф-но проф. М.Крих та доц. Е.Чуприк і кл. органа викл. В.Півнова), а в 1999 р. асистентуру-стажування при ЛДМІ ім. М. Лисенка (кл.проф. О.Криштальського). Від 1999 року працює на кафедрі спец. фортепіано ЛВМІ ім. М.В.Лисенка, викладає спеціальність та фортепіанний дует. П.Довгань – дипломант ІІ Міжн. конкурсу ім. М.Лисенка (1996, Київ) та ІV Міжн. конкурсу ім. Падеревського (1998, Польща). П.Довгань нагороджений дипломами як кращий концертмейстер на багатьох міжн. конкурсах, зокрема: «У благословенні скрипалевих рук» (Тернопіль, 2010), «Міжн. конкурс скрипалів ім. Янкелевича» (Омськ, Росія, 2011), «Міжн. конкурс скрипалів ім. О.Криси» (Львів, 2014), «ІІІ Всеукраїнський конкурс скрипалів» (Львів, 2017), «Myroslav Skoryk International Violin Competition» (Львів, 2018). Завдяки великому досвіду концертної діяльності, поєднаного з тонким відчуттям партнерського музикування, П.Довганя відносять до кращих ансамблістів України. Як піаніст та органіст веде активну концертну діяльність, виступаючи соло і в ансамблі, та є постійним учасником міжн. та українських музичних фестивалів, зокрема, «Варшавська осінь» та «Дні музики Кароля Шимановського» (Польща), «Kyiv Music Fest» (Київ), органної (Суми, Ужгород) музики, «Міжн. фестиваль ім. П.І.Чайковського та Н.Ф. фон Мекк» (Вінниця), «Beethoven’s Music» до 250-річчя з дня народження Л.ван Бетовена (Дніпро), «Буковинський листопад» (Чернівці), «Контрасти», «Людкевич Фест», «Музичні зустрічі в Національному музеї», «Ніч у Львові», «Академія» (Львів). Виступав на сценах Польщі, Німеччини, Швейцарії, Угорщини, Норвегії, Росії. Співпрацював з диригентами: Г.Маттес, С.Камартін, (Швейцарія), Р.Аріста (Аргентина), Р.Ревакович (Польща), В.Плоскіна, І.Юзюк, Р.Филипчук, Я.Колесса, І.Пилатюк, В.Сивохіп, Ю.Скрипник, Е.Сокач (Україна) та ін. Виступав у супроводі Національного оркестру України, Академічного симфонічного оркестру Львівської філармонії, Академічного молодіжного симфонічного оркестру «INSO-Львів», камерних оркестрів «Академія» (Львів), «Perpetuum Mobile» (Івано-Франківськ), Академічний камерний оркестр РОФ (Рівне), «Арката» (Вінниця) та ін.. Має записи на радіо та телебаченні в Україні та Польщі, зокрема, премєрні виконання творів для органу А.Нікодемовича (два етюди та «О, страждальна мати»). Більше п’ятнадцяти років концертної діяльності пов’язані творчою співпрацею із заслуженим артистом України, видатним скрипалем Н.Пилатюком. У репертуарі дуету понад двадцять програм з творів світової та української музичної літератури. Концертний репертуар П.Довганя поповнився також творами для фп. дуету (з Н.Зубко). Студенти класу П.Довганя неодноразово відзначені нагородами на конкурсах піаністів, організованих ЛНМА ім.М.Лисенка, зокрема, О.Козлан (ІІ премія), В.Максимчук (ІІІ премія) – конкурс ім.Ф Ліста (2016), В.Максимчук (І премія), Ю.Столярець (ІІІ премія), О.Науменко (ІІІ премія), О.Козлан (ІІІ премія) – «Молоді віртуози» (2017). Випускники класу П.Довганя працюють в Україні та за її межами – США, Іспанія, Угорщина. С.Позднишева продовжила навчання в аспірантурі ЛНМА ім. М.В.Лисенка. Наукова діяльність. У 2010 р. захистив дисертацію на тему: «Жанрово-стильова динаміка української камерно-інструментальної сюїти ХХ століття». П.Довгань є автором 8 наукових статей, опублікованих у фахових періодичних виданнях. Приймає участь у всеукраїнських та міжн. наукових конференціях. П.Довгань є науковим керівником, а також рецензентом бакалаврських та магістерських досліджень. Під його керівництвом захищено близько 40 магістерських робіт. Науково-методична діяльність П.Довганя здійснюється також у вигляді доповідей та показових уроків на конференціях, майстеркласах, зокрема, в музичних училищах Рівного, Дрогобича, Кропивницького, Вінниці, музичних школах Львова та області. П.Довгань неодноразово був запрошений як член журі всеукраїнських та міжнародних конкурсів піаністів, серед інших у Луцьку, Рівному та Кельче (Польща).

Степан Степанович Соланський (нар. 1977) – кандидат мистецтвознавства, доцент, провідний концертмейстер. Народився в м. Ужгороді Закарпатської області. Навчався в Ужгородському державному музичному училищі імені Д. Задора за спеціальністю фортепіано (клас викл. Сокач М.Е.) та Львівській державній музичній академії ім. М.В. Лисенка (спеціальність клас проф. Кушніра М.О., клас концертмейстерства проф. Ніколаєва Л.М., клас камерного ансамблю проф. Гумецька Х.А.). Закінчив асистентуру – стажування (аспірантуру) ЛДМА ім. М.В. Лисенка за спеціальністю фортепіано (тв. кер. проф. Кушнір М.О.). В 2011 р. захистив кандидатську дисертацію «Виконавський дискурс барокової клавірної музики (на прикладі інтерпретації творів Й.С. Баха)» (наук. кер. проф. Пилатюк О.Б.). З 1999 р. працює у ЛНМА ім. М.В. Лисенка, з 2008 р. − на посаді провідного концертмейстера. З 2010 р. працює на посаді старшого викладача кафедри загального та спеціалізованого фортепіано, з 2011р. – на кафедрі спеціального фортепіано. З 2015 р. – на посаді доцента. C. Соланський є лауреатом та дипломантом Міжнародних та Всеукраїнських конкурсів (ІІІ місце на конкурсі юних композиторів (Ужгород, 1987), І місце на обласному конкурсі юних композиторів (Ужгород, 1987), І місце на обласному конкурсі «Юний композитор» (Ужгород, 1992), диплом і звання лауреата ІІ ступеня VIII Міжнародного фестивалю-конкурсу української пісні «Золоті трембіти» (Трускавець, 1999), диплом кращого концертмейстера ІІ Міжнародного конкурсу молодих вокалістів «Солов’їний ярмарок» ім. А. Солов’яненка (Донецьк, 2002), лауреат ІІ ступеня Міжнародного конкурсу «Мистецтво ХХІ сторіччя» в номінації «Концертмейстер» (Київ – Ворзель, 2005), диплом кращого концертмейстера ІІ Всеукраїнського конкурсу молодих виконавців Т. Терен-Юськіва (Львів, 2008) та ін.). Стажувався на факультеті культури і мистецтв, кафедра музичного мистецтва ЛНУ ім. І. Франка (2016). В жовтні 2016 р. С. Соланський проводив стажування в Hochschule für Musik und Theater «Felix Mendelssohn Bartholdy», Leipzig. Соланський С.С. активно працює як науковець: учасник 50 Міжнародних та Всеукраїнських конференцій, автор біля 40 публікацій. Науковий керівник кандидатської дисертації О. Тонхаізер-Воєводіної «Спадкоємність традицій Ференца Ліста в угорській фортепіанній школі другої половини ХХ – початку ХХІ ст. (на прикладі Дебреценської піаністики)» (2016). Гастролював в Україні, Швейцарії та Німеччині.

Анна Іванівна Іванюшенко (нар. 1973). Закінчила Тернопільське музичне училище (клас Романюк Л.М.). Випускниця Львівської національної музичної академії імені М. В. Лисенка (клас доц. Качевої О.Ф. та проф. Крушельницької М.Т.). Як клавесиністка вдосконалювала свої знання у проф. Шабалтіної С.М. (м. Київ), М. Топоровського (Польща), К. Стембріджа (Італія). Лауреатка 1 премії Міжнародного конкурсу клавесиністів ім. В. Ландовської (м. Барі, Італія). Старший викладач кафедри спеціального фортепіано ЛНМА ім. М. В. Лисенка з 2014 року. Провадить курси “Історія фортепіанного мистецтва”, “Практика basso continuo” та факультатив з класу клавесину. Від 2014 року художній керівник Оркестру барокової капели ЛНМА. Як піаністка, клавесиністка та керівник оркестру є учасницею Фестивалю Давньої Музики у Львові, Міжнародного фестивалю «Віртуози», «Контрасти», «LvivMozArt», Bach-fest (м.Суми) та ін. Виступала з концертами в Україні, Польщі, Швейцарії, Японії.

Наталія Іванівна Мартинова (Гуцул) (1974)  старший викладач кафедри спеціального фортепіано, кандидат мистецтвознавства (2018). Навчалась в Івано-Франківському музичному училищі ім. Д. Січинського за спеціальностями «теорія музики» і «фортепіано» (кл. Б. Сербинської). У 1998 році закінчила Львівський Вищий музичний інститут імені М.Лисенка (тепер – Львівська національна музична академія імені М. Лисенка [клас фортепіано Б.Тихонюка, М. Попіля]); у 2003 році асистентуру-стажування ( фах «камерний ансамбль», клас Г. Павлія та Х. Гумецької). Працювала концертмейстером кафедри духових та ударних інструментів. Як сольний виконавець, концертмейстер і камерний ансамбліст є учасником та дипломантом більше 50 міжнародних конкурсів та фестивалів як в Україні, так і у Польщі, Італії, Португалії, Китаї. З 2005 року – викладач кафедри концертмейстерства ЛНМА імені М. Лисенка. З 2013 року починає працювати на кафедрі спеціального фортепіано, а з 2015 року паралельно працює викладачем фортепіано ЛССМШІ ім. С. Крушельницької. Серед її учнів і студентів – лауреати та дипломанти Всеукраїнських та Міжнародних конкурсів, зокрема А. Іванчук (Шкірнікова), Н. Лендєл, Дзен Сяо Сюань, Ма Вентін, О. Ксьондзик, фортепіанні дуети у складі Є. Куліковської та Є Романова, М. Шахрайчук та С. Рокіщук. Підготувала ряд тематичних концертів-лекцій за участю студентів класу, серед яких: «Діалог двох культур» (2012- Львів, 2013- м. Лашен, Китай), «Chanson Perpetuelle» (2014) , «У ритмі танцю»(2014), «Jazz in Classic» ( 2015), «Повернення із забуття» (2017), «Фортепіанна музика ХХ» (2017) , «PianoDuo» (2018), «У вирії європейського романтизму» (2019) та ін. У 2012-2013 роках, згідно міжнародної програми культурної та наукової співпраці, працювала в Китаї (провінція Сичуань, Лашенський Педагогічний університет). Нагороджена Почесною Відзнакою Уряду КНР та Дипломами за успішну педагогічну діяльність. У рамках співпраці з агенцією Yamaha була членом журі регіонального конкурсу та провела серію майстеркласів і концертів у різних містах Китаю. З 2015 року є активним учасником міжнародних конкурсів і фестивалів мистецької агенції KLK New Music. Як сольний виконавець і камерний ансамбліст є першовиконавцем біля 100 творів сучасних композиторів з Італії, США, Японії, Канади, Китаю, Англії, Ізраїлю, Сирії, Аргентини та ін. Записано ряд дисків з творами сучасних італійських композиторів Карло Педдіні та Паоло Уголетті як у якості сольного виконавця, так і у ансамблі з М. Комонько, Д. Литвиненко, А. Іванчук (Шкірнікова) та ін.

Оксана Романівна Станько (нар. 1979) – кандидат мистецтвознавства (2009), старший викладач кафедри спеціального фортепіано (2015). Закінчила Дрогобицьке музичне училище (1997; клас Сковронської Х.Л) та Львівську державну музичну академію (2002; клас проф. Рапіти О.М.). З 2001 року працює концертмейстером кафедри сольного співу. У 2009 році захистила дисертацію на тему: «Роль Віденської фортепіанної школи у формуванні піаністичного мистецтва України (Галичина та українська діаспора першої половини ХХ століття)». Є автором статей з історії української піаністики: «Тарас Микиша – замовчуваний український піаніст середини ХХ століття», «До історії фортепіанної педагогіки у Вищому музичному інституті ім. М.Лисенка», «Виконавський стиль піаністки Галі Левицької у контексті музичного життя Львова другої чверті ХХ ст.» (у співавторстві з Н.Б.Кашкадамовою) та інших. Брала участь як доповідач у міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях : ХVIII Науковій сесії Наукового товариства ім.. Шевченка «До 120-ліття композитора В.Барвінського» (Львів, 2008), міжнародній науково-теоретичній конференції «Австрійська музична культура на перехресті епох і традицій» (Харків, 2009), Науковій конференції Музикознавчої комісії НТШ «Нестор Нижанківський: композитор, п’яніст, педагог, учасник визвольних змагань. До 125-ліття від дня народження» (Львів, 2018) та ін. На кафедрі спеціального фортепіано веде курси «Історія українського фортепіанного мистецтва» та «Методика навчання гри на фортепіано». Керує дипломними роботами магістрів.