Світ з успіхом користується українськими винаходами в безлічі наукових галузей, шануючи нас поза нашою на те згодою, бо меншовартість рабського плебейства часто підшіптує: “навіщо нам це знати”, “то якісь дивні були люди”, “та ви що?! – не знав/не знаю/не хочу знати” – вищий час пишатися винаходом телебачення Борисом Грабовським, космічними теоріями Юрка Кондратюка, променями Івана Пулюя, які загальновідомі як ретнгенівські (перелік імен українців, які прислужилися людству – більш як солідний і вимірюється тисячами). З огляду ж на останнього великого винахідника, який окрім не одного досягнення у фізиці, ще й вперше разом з Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм-Левицьким переклав Біблію на українську мову, а в листуванні з Альбертом Ейнштейном обговорював статус винаходу, а саме – проблему бездержавності України, рівно ж Ізраїлю та повернення авторських прав. Так-так, саме з тим великим Ейнштейном, який за посередництвом І.Пулюя став ґоноровим членом … Львівського НТШ – Наукового Товариства імені Тараса Шевченка, а одним з організаторів прообразу по-суті Академії Наук був батько композитора Олександр Барвінський, а першим українцем-ректором Львівського університету також був один з предків роду Барвінських – Мартин Барвінський…
За дивним збігом обставин і з Божої волі, наш композитор пошлюбив найстаршу доньку видатного фізика Пулюя – піаністку Наталю Пулюй, рука якої з підкладеною шпилькою є першим в світі променевим знимком 1895 року. Ця
піаністка пройшла з Василем Барвінським крізь все життя, переносячи радості і втрати, навіть сиділи поруч себе у сусідніх концтаборах Мордовії, щоправда вісім років про це не знали, позбавлені права переписки. Повернулися обидвоє після 10 років заслання – вона паралізована (а яка ж віртуозна була далькрозистка! – обидвоє були активними учасниками празької групи Далькроза, який на користь танцівника-Барвінського вирішив грати сам особисто на фортепіано в запланованих гастролях до Лондону), а він став “композитором без нот”, бо вони підлягали на думку режиму спаленню. Ймовірно тому, що в цих нотах не лише звучала Україна, але й тому, що було достатньо підстав і для наукової значимості, а може й зі злості – світовий резонанс музики Барвінського надзвичайний.
Подружжя Барвінських після заслання
Отже, у науковій ділянці музики:
В.Барвінський – винахідник кластеру, тобто, проклав шлях сонористиці — одній з провідних технік музики ХХ-ХХІ століть. Майже рівночасно з Ч.Айвзом та Г.Коуелом, англійцем Дж.Антґайлем застосовує кластери та гру затисненим кулаком у жартівливому “Жаб’ячому вальсі” (1910), представленому у “Подскальській філармонії” в Празі. Саме з цього факту В.Барвінський починає свій “Коментований список творів” – і це означає, що автор добре розумів значимість свого винаходу. Мотиви “ходи ведмедів” чи “квакання жаб” належать взагалі до дитячої творчості композитора, і як влучно висловився проф. Я.Якуб’як про те, що виправдані знайдені нетипові музичні засоби іноді натуралістичної звукозображальності часто здатні “провокувати” і відкривати нові обрії в розширенні та оновленні музичної мови. Отакар Шін – визначний чеський теоретик віддавав пальму першості цього винаходу українцеві Барвінському. Та синдром Пулюя спрацював і у іншому випадку.
В.Барвінський перший в світі використав перемінну систему метрів у «Прелюдії методом Далькроза» (1915), яка демонструвала вартості нової системи руху, майже на сорок років випередивши знамениту систему варіабельних швидкостей Боріса Бляхера. Однак, Прелюдія спломеніла у вогні, хоч залишився опис техніки самого композитора. Застосування ж власних інтенцій у творчості композитора настільки дискретне та неафектовне, навіть приховане, адже, ймовірно, він дотримувався насамперед вищої художньої доцільності, а не технічної перверзії.
І одна, і друга техніка прослідковуються не в одному творі композитора (гіпервіртуозна фортепіанна партія обробки народної пісні “Вийшли в поле косарі” побудована на варіабельних перемінних метрах, також неопублікована фортепіанна Прелюдія Cis-dur з ознаками конструктивізму та ін.; а кластери дуже вишукано використані в Сонаті для фортепіано, ревелятивних фортепіанних обробках коляд і щедрівок, у чудом врятованих хорових партіях Кантати, присвяченої Митрополитові Андреєві Шептицькому та інших творах). Ймовірно, що це було відчуття “повітря культури”, адже входив у товариство чеських авангардистів – бував вдома в братів Габів, які експериментували з препарованим фортепіано, добре знався з чвертьтоновими дослідами Л.Яначека. Зрештою, молодим студентом Барвінським у Празі опікувався всесвітньовідомий український математик І.Горбачевський. Та якщо врахувати, що кластери брав (як пише сам композитор у віці 4-5 років, то дійсно, його музичні винаходи збігаються з відкриттям променів його тестем І.Пулюєм). Зрештою, не лише ці винаходи (навіть якщо до кінця не усвідомлені) набрали чинності світових музичних явищ, симптоматично складаючи внесок української музики у світову культуру.
Барвінський – перший український композитор, ноти якого були видавалися в Європі, США, Японії (видання “Рeters”, “Universal Edition”, “Nakamura”). Його “Шість мініатюр на українські теми” набрали такої популярності, що 1000 примірників розійшлися всього за 4 місяці!!! по Європі, що було у 1925 році явищем нечуваним. Б.Барток високо оцінив ці та інші композиції В.Барвінського. Відтоді почався “тріумфальний хід «Мініатюр», розносячи славу нашого земляка по цілому світі, так що був «Український танок» надрукований аж у Японії – накладня Накамури (знайшов ці ноти київський антиквар Салтиков після 1931 р. – рік видання). Японці поруч з Вагнером, Грігом, Дебюссі, Бізе, Шубертом, Бартоком, Бузоні, Шопеном і Скрябіним умістили Барвінського» (за “Українським календарем” – Варшава, 1970) – непогане товариство для нашого композитора! Так, “Мініатюри на українські теми” звучали Європою, чому свідченням є переклади для різних інструментів та складів, і навіть – для духового оркестру
Окрасою свого репертуару вважали композиції В.Барвінського провідні українські та іноземні виконавці. Серед них – піаністи Нестор Нижанківський, Любка Колесса, Галя Левицька, Роман Савицький, Дарія Каранович, Дарія Герасимович, Григорій Бєклємєшев, Ян Горбати, Флоренс Бокаріус-Сагайдачна, Лідія Артимів, Роберт Дурзо, Марія Крушельницька, Олег Криштальський, Марина Крих-Угляр, Міхаель Грілль, Йожеф Ермінь, Етелла Чуприк, Оксана Рапіта, Мирослав Драган – серед яких і безпосередні учні композитора; скрипалі – Роман Придаткевич, Леся Деркач, Лідія Футорська; віолончелісти – Богдан Бережницький, Христя Колесса, Тарас Менцинський; диригенти — Лев Сірота, Антін Рудницький, Вацлав Таліх, Микола Колесса, Юрій Луців; вокалісти світової слави – Модест Менцинський, Михайло Голинський, Міро Скала-Старицький, Орест Руснак, Анна Крушельницька, Марія Сокіл, Іра Маланюк, Євгенія Зарицька, Іван Козловський, Ія Мацюк, Іванна Мигаль, Павло Плішка, Йосип Гошуляк, Павло Гунька, естрадні співачки – Едит Супрун та Квітка Цісик – далеко неповний перелік виконавців-адептів музики В.Барвінського, завдяки яким вона звучала всіма континентами.
Твори В.Барвінського транслювалися і в радіо- та телепередачах свого часу (Відень, Ляйпціг, Берлін, Стокгольм, Турін, Прага, Варшава, Лондон, Ню-Йорк, Краків та інших містах). Знаменним є той факт, що в одній з перших телепрограм Лондона на зорі розвитку телебачення 21 травня 1937 року транслювався концерт з творів В.Барвінського та Н. Нижанківського у виконанні відомої в усьому світі піаністки Любки Колесси, яка презентувала окрім всього ще й український народний одяг перед англійською публікою та телеглядачами. Уже в 70-х роках ХХ ст. німецький органіст М.Грілль переклав вагому частку фортепіанних творів композитора для органу та записав платівки з фортепіанними творами, а в міжнародному конкурсі коляд перше місце в Європі посіла “Небо і земля” В.Барвінського у виконанні хору Мюнхенського радіо в 1998 р..
Особливу сторінку визнання творів Барвінського складає його “Колискова”, яку Кошиць “оркестрував” для свого живого фантастичного оркестру. Поряд зі “Щедриком” М.Леонтовича вона була “хітом” Республіканської капели, а часто рівень виступів О.Кошиць і оцінював рівень виконання за успіхом цього твору. Так, у тріумфальний хід капели була включена музика В.Барвінського. З книги О.Кошиця “З піснею через світ” наведу кілька цитат, що стосуються “Колискової”:
“Оплески гриміли після кожного номера, а після виконання “Колискової” вони вибухнули з такою силою, що ніякими словами передати це не можливо. “Колискова” з її чарівною наспівною мелодією і хоровим супроводом, заколихала слухачів до такої міри, що треба було чекати цілу хвилину, поки оплески розірвали тишу, що запанувала в залі після того, як голоси співаків завмерли. Це був єдиний незабутній концерт в житті” (“Austin American”, Техас, 8 грудня 1922 р.);
“Кілька слів мушу сказати і про надзвичайно чудову “Колискову” Барвінського в обробці Кошиця. Хор виявляв у пісні такі неймовірні моменти, що їх неможливо описати. Атака звуку, лєгато, піаніссімо невимовно чіткі, вражаючі. Для опису тих вражень, які довелося пережити, треба шукати нових, ще не знаних слів! Публіка, яка так легко комунікується зі справжнім мистецтвом, кричала від захоплення. Та інакше вона і не могла, коли таке чудо, така краса і багатство твору досконало поєднується з небесним виконанням!” (“El Herald”, Мехіко, 22 грудня 1922 р. Ріголетто)
“Колискова” Барвінського…врізується в нашу пам’ять як найбільше осягнене коли-небудь чоловіком чудо” (“Correio Paulistano”, Сан-Паулу, 17 вересня 1923 р.).
“Не можу оповісти, що мені спадало на гадку, коли вперше слухав музику України. Знаю тільки, що мимоволі разом зі співаками я страждав і переживав їхні душевні болі, а то переносився в ті краї, звідки вони приїхали, і милувався їх красою, то линув разом з ними туди, куди злітали і де творилися їхні пісні, куди і сам не знаю, в країну найбільшої насолоди, яку ніколи не бажав би залишити!. Вигляд цих людей – безжурний, поважний. Обличчя жінок лагідні, ніжні, ангельські, як псалом. Спів для них – молитва душі, необхідна, щоб заспокоїти серце; то він звучить як утіха, то як переживання, а у “Колисковій” перетворює артисток в матерів» (Ріо-де Жанейро).
32 тисячі 600 слухачів – позначено на одній зі світлин виступу Республіканської капели в Мехіко! Для 1922 року – це нечувана кількість! І от вся ця кількість, і ще, ще, ще – по різних континентах аплодували «Колисковій». Хто-зна на якому з концертів кошицевої капели в США був присутній молодий Джорж Гершвін, але достеменно, що старший брат Айра Ґершвін у своїх щоденниках описує враження, яке на Джорджа зробила «Колискова» Барвінського-Кошиця, і згодом була переосмислена в останній опері «Поргі і Бесс», перетворившись на культовий джазовий стандарт «Summertime» (за Р.Савицьким-мол.). Можливо, що Гершвіни придбали і невеличкий синґл, випущений в США, де було уміщено поруч «Щедрика» і «Колискову» Барвінського.
Вперше в українській музиці… Всі вищеполічені факти “працювали” і на українську музику, проте, це зовнішній глобальний вимір “звукової дипломатії”, але були разом з цими й інші, дуже вагомі внески у розвій національної культури. Патріарх професійної композиторської та піаністичної школи на Галичині першої половини ХХ ст., видатний композитор, педагог, піаніст, музиколог, критик, культурно-громадський діяч (33 роки очолював Львівський Вищий Музичний Інститут ім. М.Лисенка, згодом консерваторію) Василь Барвінський, скерований на музичну дорогу М.Лисенком був одним з найяскравіших аніматорів тогочасного музичного життя Західної України, творцем найширшого масштабу, що охопив багату жанрову палітру. Так, В.Барвінський є автором перших в українській музиці фортепіанних Прелюдій (1908), першого українського Секстету (1915), першої Сонати для віолончелі (1926), загалом його можна вважати основоположником українського віолончельного репертуару (сюїта, варіації, п’єси), першої в ХХ ст. української Сонати для фортепіано (1910), першим почав роботу над українським фортепіанним концертом у ХХ ст.(1917 – закінчив в 1937), вперше використав перекомпоновану наскрізну партію фортепіано у обробках народних пісень;одним з перших звернувся до жанру симфонічної сольної вокальної поеми – наприклад, грандіозний «Місяцю-князю» на сл.І.Франка, оркестрований автором.
Подостатком для одного композитора, якщо ж врахувати його здобутки на педагогічній, публіцистично-критичній, адміністративній, громадсько-культурній ниві, то мимоволі знімається питання «спалення нот» і перетворення одного з найінтелігентніших, найяскравіших, найвідданіших справі розвитку української культури митців у «заключонного» Дубровлага Мордовської АССР. Адже кожна з цих ділянок, рівно ж як і новаторств композиторської стилістики заслуговує і на фундаментальні наукові дослідження, і на якнайширшу актуалізацію.
В лютому цього року одним з актів вшанування пам’яті митця у Львові стало відкриття
пам’ятної дошки В.Барвінського у філармонії, в подвір’ї якої (тоді приміщення належало консерваторії) і стався цей нелюдський факт – спалення нот у 1948 р.. З великим пієтетом та шаною культурна громадськість міста зібралася у фойє, де і розмістили барельєф роботи молодих львівських скульпторів Лариси Романюк та Ореста Канича під керівництвом Ярослава Скакуна. Ініціаторами ідеї виступили віддані учні композитора – Наталя Кашкадамова та Дарія Личковська-Коржинська. Шлях до цієї події був нелегкий, та спільними зусиллями насамперед музичної громади міста, все ж таки акт пошани відбувся. Про значення В.Барвінського для української культури, його тернистий життєвий і творчий шлях, який проліг не лише через терени європейської слави та визнання, але й через мордовські концтабори, спалення нот і повернення його музики знову до життя – 
говорили з великим пієтетом професор Стефанія Павлишин, яка знала В.Барвінського особисто і стала піонером у справі відродження його забороненого на довгі роки імені; Володимир Сивохіп – директор філармонії; видатний поет Ігор Калинець, ректор ЛНМА ім.М.Лисенка професор Ігор Пилатюк, жертводавці, представники влади. Відкрили пам’ятну таблицю учні В.Барвінського Марія Крушельницька, Марія Крих-Угляр, Наталя Кашкадамова, Дарія Личковська, Мирон Кушнір.
В урочистому концерті, який провела з яскравими і цікавими анотаціями проф. Наталя Кашкадамова, було виконано дві найбільші монументальні композиції В.Барвінського – Концерт для віолончелі та Концерт для фортепіано з оркестром. Оксана Рапіта (фортепіано) і Тарас Менцинський (віолончель) у супроводі симфонічного оркестру оперної студії ЛНМА імені М.Лисенка під батутою Богдана Дашака на високому художньо-мистецькому рівні репрезентували публіці ці твори. Обидва твори мають хвилюючі історії чи написання чи й навіть свого існування, тому за кожним виконанням цих композицій слухачів огортає емоційно-душевне зрушення, глибоке переживання, трепет, ніби доторк до чогось унікально-неповторного, адже сплановані на стовідсоткове знищення, наперекір усьому вони вижили і зазвучали.
Ось яку інформацію було знайдено про Віолончельний концерт композитора «В 1970 р. в резиденції Білого Дому Президента США при високих достойниках – дипломатах, культурних Атташе Швеції, директора культурологічного Інституту Австрії, спеціального Референта Генерального Секретаря ООН, при привітанні тодішнього Президента США Джіммі Картера було організовано «МУЗИЧНИЙ САЛЮТ УКРАЇНІ» в честь журналіста Петра Сагайдачного. Тут відбулася світова прем’єра «Ліричного концерту для віолончелі з оркестром» В.Барвінського у виконанні видатної челістки Брігіти Грюнтер та Дарії Каранович. Цей концерт був написаний в концтаборі, і засвідчував незламний дух України. В Білому домі виконували українську музику не лише українці. У концерті приймав участь Стівен Гіро – знаменитий скрипаль світової шкалі. Американський уряд і дипломатія склали найвищі вітання» [Музичний салют Україні.// «Свобода» 14.06.1970.] Барвінський, перебуваючи на засланні, дуже важко переживав розлуку з рідними. Особливо хвилювався за старшого сина Івана-Себастьяна, названого другим іменем в честь Й.С.Баха. Відмінний віолончеліст, талановитий та перспективний, він вразив свого часу іменитого Пабло Казальса, який гасролював у Львові і запропонував взяти Івана Барвінського до себе в науку, однак фінансові труднощі не дозволили родині стягнутися на таку пропозицію. Іван досить часто концертував, але у повоєнні лихоліття їхні дороги розійшлися. З концтабірних листів композитора до дружини 1956-58 років довідуємося, що йому часто сняться діти, особливо Іван, і тому починає працювати над Віолончельним концертом. Можна лише уявити в яких важких умовах писався цей твір – одне з найдраматичніших полотен композитора. Дослідниця віолончельної творчості Барвінського і перша виконавиця концерту на Україні Галина Жук порівнює це полотно з іще одним концтабірним твором ХХ ст. – Квартетом «На кінець часу» О.Мессіана, який був написаний митцем в ув’язненні. «Ліричний концерт» Барвінського, для якого питомий кордоцентризм та лірика є загалом центробіжною віссю світогляду, дає, подібно як у Квінтеті (теж скомпонований на засланні) дещо інший вимір ліричності: з одного боку – глибоко-трагедійний, який проступає крізь «больові пороги» водоспадів сліз у стрімких карколомних пасажах-злетах сотень-тисяч поломаних доль і життів, з іншого – це зони надзвичайно теплої, глибоко сердечної, дещо затаєної і медитативної лірики, яка, немов острови любові, прозирає крізь магму суцільного хаосу і відчаю. Надзвичайно складна концепція в драматургічному плані була осмислена і аранжована Віктором Камінським, який оркестрував твір, по-суті ґрунтовно його редагуючи, адже з концтабору автор привіз лише дві частини з фортепіанним супроводом (чи задумував він третю, чи вирішив як Шуберт не закінчувати – невідомо), але навіть дві частини цього концтабірного концерту для віолончелі – вражаючі документи стійкості людського духу на межовому полюсі страждань, його незламності і віри у життя. Тарас Менцинський – один з активних пропагандистів музики В.Барвінського, її
хранитель – як назвала його проф. Н.Кашкадамова, з великою вдумливістю та шаною підійшов до інтерпретації цього полотна. Можливо не настільки драстично і гостро Т.Менцинський розіграв цю драму, наскільки продемонстрував більш філософсько-рефлективний, споглядальний тип прочитання, обдаровуючи слухачів оксамитовими звуками гіпер-ліричних сторінок музики Барвінського. Богдан Дашак, який вів оркестрову партію, співпрацював зі солістом, вибудовуючи єдине ціле, тонко переплітаючи складні поліфонічні потоки поліплощинного, насиченого великою кількістю знаково-смислових семантичних ідіом симфонічне полотно. У переповненому вщерть залі люди плакали, проживаючи разом зі звуками віолончелі трагічні сторінки нашої історії – осягаючи “звуковий документ” мільйонів поневолених у радянських тюрмах і концтаборах.
Але і здіймалися духом до оптативних висот, зливаючись зі звуками фортепіано у величному сонцесяйному апофеозі віри в прийдешнє, в життя, які сповідував разом з пророчим кредо Кобзаря і Василь Барвінський. Квінтесенцією вітаїстичного світобачення, своєрідним естетичним універсалом Василя Барвінського став один з найбільших творів композитора – Фортепіанний концерт f-moll. Задуманий і розпочатий в 1917 р., концерт був вивершений двадцять літ опісля. “Над цим твором я почав працювати в 1917 р., однак, дійшовши більш менш до розробки, перервав роботу і щойно на межі 1937-38 рр. почав знову працювати над цим твором” – пише композитор у «Коментованому списку творів», продовжуючи: «концерт був перероблений дещо і викінчений для програми концерту в пам’ять Т.Шевченка. У березні 1939 р. його виконав проф. Р. Савицький і симфонічний оркестр під диригуванням М. Колесси».
Відгуки в пресі на цей концерт не забарилися, а твір був високо оцінений сучасниками. Зокрема, З. Лисько писав: “5-го березня ц. р. в салі “Атлянтік” відбувся урочистий Шевченківський концерт. Для львівської громади була це справді урочиста подія, бо в цьому концерті збіглися три святочні моменти. По-перше – 125-і роковини народження Поета, по-друге – така рідка й небуденна подія, як український симфонічний концерт і по-третє – два нові українські симфонічні твори (мова йде про молодечий твір С. Людкевича – фантазію на теми Лисенківських веснянок “Веснянки”). Вже той один факт, що завдяки Барвінському можемо до нашої музичної літератури додати ще один фортепіановий концерт, повинен наповнити гордощами кожного українця, який дорожить своєю культурою… Виконання фортепіанного Концерту f–moll Василя Барвінського запишеться в історії нашого музичного життя як перше в Галичині виконання концерту – твору українського композитора. Питомий для концертного стилю елемент суперничання між сольним інструментом – фортепіано – і оркестром погоджує композитор із питомим для себе самого стремлінням до узгіднювання противенств, до гармонійності. У великому ступені зацікавлює нас те, що великий натиск саме на оркестр і робить з нього чинник наскрізь рівнорядний із сольним інструментом. Навіть у формальній будові бачимо це в тому, що майже цілу середню частину, себто, так зване перетворення, провадить оркестр. Мелодика концерту – це витвір шляхетної інвенції, прегарно широкими лініями начеркнена друга, лірична тема (в тонації A–dur!) і з неї виведена третя, кінцева” – писав В.Витвицький у “Новому часі” від 10.03.1939 р.
Не менш цікаві думки висловлює і З. Лисько: “Барвінський і далі лишився ліриком, глибоким, вдумливим, широким мельодистом і майстром краси звуку. Його кожна фраза і кожний акорд на фортепіані та в орхестрі – це культура звуку, з пієтизмом опрацьованого завжди до детайлів. Орхестра Барвінського уявляє собою тіло звучне, компактне, але мяке і чутливе ” і далі: “Відограв концерт піяніст Роман Савицький з таким зрозумінням, розмахом і досконалим технічним опрацюванням, що кращого виконавця автор собі мабуть не може бажати. Коли ж додати, що в цьому “Концерті” й орхестра під проводом М. Колесси мала свою найкраще виконану точку, то стане зрозумілим, чому публика найбільше вітала твір і його виконавця”.
Вітальною, життєстверджуючою силою, захоплюючим виром подій та грандіозним вивершенням цей концерт здобув небувалу популярність свого часу. “Р.Савицький виконує концерт з великим успіхом около 20 разів у Львові, Станиславові, теж у Києві, Дніпропетровську та в інших містах, теж у радіо. Соліст ввесь час – Роман Савицький; симфонічні оркестри різні; диригенти – Микола Колесса, Лев Туркевич, Ісаак Паїн”, – пише син піаніста Р. Cавицький-молодший у „Хронології фортепіанового концерту f-moll Василя Барвінського” (Копія клавіру, подарованого композитором піаністці Володимирі Кисілевській – Елізабет, США, 1993). У вступі до цієї копії дослідник подає трагічну історію новонародження концерту. Неймовірно складний шлях пройшов цей твір, опинившись аж у Аргентині в Буенос-Айрес в архіві галицького вундеркінда, унікального піаніста з винятково трагічною долею Северина Сапруна-молодшого, який емігрував з Галичини до Парижу, згодом до Буенос-Айрес. Згодом, виїжджаючи за кращою долею до США, він залишає архів на зберігання адвокатській родині Гедіні-Сікорських. Настирливими стараннями Р. Савицького-мол., який від В.Кисілевської має достеменну інформацію про те, що вона передала відпис концерту о.Сапрунові – батькові піаніста, поновлено пошуки. “Савицький друкує (березень 1993 р. ) у “Свободі” тричастинну статтю-спомин про Концерт В. Барвінського під назвою “Загублений шедевр”, де доказує, що ноти Концерту десь-таки існують на Заході, дуже правдоподібно у архіві о. С. Сапруна. Стаття пройнята глибоким сумом, але, все-таки, закінчується іскоркою надії”. Статтю читає аргентинський видавець Юліан Середяк … і “6-го червня 1993 р. (точно в 30-ліття смерти В. Барвінського) до порога хати схвильованого Р. Савицького-мол. доходить сенсаційна звістка з далекої Аргентини, що Концерт віднайдено”!!!
Символом невмирущості, Феніксом посталим з попелу (це абсолютно буквальні слова стосовно рукописів В. Барвінського) став цей без перебільшення грандіозний твір – один з найцікавіших українських фортепіанних концертів. Постає закономірне питання: яке найбільше полотно мав би залишити в спадок майбутньому піаніст-композитор? – очевидно, концерт. Входячи в плеяду композиторів-виконавців, В. Барвінський симптоматично продовжує характерну виконавсько-композиторську традицію. Однак, даний твір – це потужне симфонічне полотно, навіть візуально з перебільшеною партією оркестру (можливо це туга за нездійсненними симфонічними задумами, хоч симфонізація фортепіанних жанрів у В. Барвінського – факт незаперечний) є рівночасно і віртуозним фортепіанним колосом – найбільш вагомим і масштабним в творчій спадщині композитора.
Епохальна подія відбулася у Львові в 1999 р. до 111-річниці з дня народження композитора. Пройшло рівно півстоліття від прем’єри Концерту для фортепіано з оркестром В. Барвінського. Народна артистка України, видатна піаністка, учениця Василя Олександровича, професор Марія Крушельницька відродила до життя це нововіднайдене полотно з оркестром оперної студії ЛДМІ ім. М. Лисенка під батутою Народного артиста України, лауреата Державної премії ім. Т. Шевченка, професора Ю. Луціва. Відроджинецький дух концерту, поривання молодих творчих сил і разом з тим глибоке застановлення та натхненна лірика ставлять це полотно в ряд кращих здобутків української музики в цьому жанрі.
Героїнею ж цьогорічного (так і хочеться сказати щорічного) виконання була відома українська
піаністка, Заслужена артистка України, чий потужний енергетичний заряд, життєлюбність, натхненність якнайкраще відповідали повнокровній і яскравій репрезентації концерту. Оксана Рапіта (їй належить честь першовиконання трьох неопублікованих гіпервіртуозних прелюдій Барвінського) з властивим їй блиском і глибокою художньою проникливістю заекспонувала нове оптативне вирішення цієї шевченківської концепції. Рафінована витончена техніка і масштабний фресковий розмах, досконале володіння барвистою палітрою інструменту дозволили піаністці відтворити чільні драматургічні стадії сходження-підняття, замилування-окрилення, віддаючи оркестрові цілу кадрову стрічку різнобійної драматичної картини життєвих вихорів, приходячи у коді концерту до апофеозного благословення, до теми-Pronunziata – теми благої звістки, теми-запоруки, теми-надії. Додам, що О.Рапіта – спадковий барвінськіанець, адже її педагог – проф. Лідія Крих – похресниця композитора, а Богдан Дашак – питомець Ю.Луціва, який диригував тим же оркестром оперної студії ЛНМА імені М.Лисенка, звісно суттєво омолодженим (директор М.Заборський, художній керівник Ю.Бервецький). Варто підкреслити, що Б.Дашак впевнено та з фаховим відчуттям оркестру вибудував справжнє симфонічне полотно: широкозакроєну епічну картину, сповнену розмаїття барв і кольорів, драматичної напруги і гону, яскраву полісемантичну концепцію неоромантичного плану. Відточеність штрихів, тембральне багатство, відчутний локальний колорит, повнозвуччя та водночас гармонійна ясність оркестровки В.Барвінського були стовідсотково зреалізовані Б.Дашаком, так що ревеляційні відгуки на перше виконання сміливо можна було б і віднести до сучасних виконавців. І дійсно — молодечим духом, подвижництвом, непереборною вірою в життя артисти разом з музикою фортепіанного концерту Барвінського заполонили слухачів. Хвиля високого емоційного піднесення охопила зал (так, що О.Рапіта блискуче виконала на вимогу публіки Фінал концерту), який невгамовно аплодував виконавцям, аплодував композиторові, аплодував музиці, яка не згорає…
І знову варто повторити пророчі слова Василя Барвінського з його фортепіанного циклу «Любов», дещо перефразовуючи:
Хоч завжди буде БІЛЬ
І завжди буде БІЙ
Та завжди ПЕРЕМОГА ЛЮБОВІ
Лілія Назар-Шевчук
