Педантичний піаніст на запитання «де він може продемонструвати свої навики виконавця, найймовірніше відповість, що на академічному концерті. Як не дивно, та від концерту тут залишилося лише слово, а від навичок – теорія. Проте цього тижня у Великому залі ЛНМА імені М. В. Лисенка відбулося аж два авторських концерти, і це не може не радувати, незалежно від причин!
Міні-епілог : дискусія навколо «академу»
Ні для кого не секрет, що такий спосіб оцінки вмінь та якостей виконавця, як академічний концерт або просто «академ» – лише формальність. Звичайно, що не потрібно впадати у крайнощі, читаючи це речення, однак над форматом вже давно потрібно задуматися. Також, на мою думку, секретом не є й те, що думка більшості співпадає із вище висловленою. Деяким така система підходить : ізольоване від будь-яких зовнішніх подразників приміщення із парою вух та очей всередині, однак невже цей інкубатор виростить у виконавцеві відчуття зв’язку «слухач-виконавець», «слухач-виконуваний твір», модулює його характер, поведінку на сцені у тональність хоч якогось ступеня спорідненості, тільки не відхилення? Коротше, виходьте зі своєї зони комфорту починаючи від мети вашого виконання до твору, який ви вибрали.
P.S. очікую гарячої відповіді від викладацького складу.
Музикант – іменник спільного роду
Два авторських концерти – дві чудові піаністки: Діана Чубак, що грала у понеділок 10 квітня та Аліна Шевченко, концерт якої був у четвер 13 квітня. Сума творів кожної виконавиці була не для жіночих рук, проте кожна з них у загальному впоралася (із технічної точки зору Чубак та Шавченко надзвичайно вільно оперували всіма складнощами вибраних творів). Хоча метою кожного із концертів був намір випробувати свої сили перед Міжнародним конкурсом пам’яті Володимира Горовиця, що скоро відбудеться у Києві, однак кожен із концертів тим чи іншим способом змінив як виконавиць так і слухачів, створивши платформу для дискусій, навіть у формі статті. А майбутнє повинне перевершити цей «рекорд» із двома авторськими за один тиждень!
Стосунки виконавець-твір
Якщо не полінуватися і зайти на сайт конкурсу імені Горовиця, то легко можна визначити причину вибору обіграних творів. Два тури – два відділи концерту. Твір епохи бароко, класицизму, романтизму та щось українське – вимоги до першого туру.
Бах: прелюдія і фуга Fu dur (Чубак) та E dur (Шевченко) із 2 тому були першими та однозначно пронизані хвилюванням : відсутність відчуття непорушності сталої швидкості, особливо у фугах, неочікувані акценти, – помилками це не рахується. Впевненість у тексті та проробленість голосів відчувалася через добрі контрасти та обережне ставлення до вертикалі, незважаючи на надмірну роль педалі у трактуванні поліфонії Діаною.
Гайдн: обидві сонати звучали повністю. Аліна на думку одного зі слухачів розслабилася лише на другій частині своєї сонати, виконавши її максимально чудово. Незважаючи на крихту невдалих пасажів, Аліні вдалося розбудити у ній гайднівський дух. Про Діану так говорити важче : можливо, вибрана нею соната є менш типово гайднівською, проте виконання першої частини цієї двочастинної сонати було елегантним та більше вишуканим, що аж ніяк не у стилі Гайдна, сонати якого увібрали як частинку вельможності так і великий багаж простого сільського розважального танцю та побуту, що залишився у пам’яті ще з його дитинства. Такою була виконана друга частина сонати.
Ліст: Діана виконувала етюд на тему Паганіні №6. Твір написаний у вигляді варіацій, і повинен бути зіграний у такому ж вигляді. У цьому випадку тут є ще додаткове смислове навантаження окрім технічного ярлика «етюд». Аліна на відміну від Діани виконувала трансцендентний етюд №5 «Блукаючі вогні» занадто невпевнено, ніби запитуючи чи її трактування правильне. Ліст впевнений у кожній своїй ноті, навіть у найтихішому піано, однак Ліст дуже терпеливий: він не втомлюється заховувати під горою пасажів музичні фрази, кожного разу по-новому знаходячи їх. Дівчатам не вистачає терпеливості саме до фраз, так як із пасажами у них все чудово.
І ще Ліст: який звучав також і у другому відділі кожного концерту. Діана у «Мефісто-вальсі» №1 розкрила динамічний потенціал твору. Однак склалося відчуття тотальної динаміки: якщо форте, чи піано – то зразу у всіх голосах, – не було відчутно барельєфу площин у творі. Незважаючи на прекрасну техніку, сильну подачу та стійкість, саме у цьому творі між пальцями губляться деталі. Аліна виконувала сонату h moll. Як висловився один із слухачів, ця соната взагалі не для дівчат, однак Шевченко Аліна впоралася із такою брилою, витесавши із неї силует Ліста. Чудовою була гра відтінків форте.
Український композитор: звучав концертний етюд Лятошинського (Чубак) та Токатта Скорика (Шевченко). Саме у цих творах було вже дуже багато впевненості – дівчата чітко та детально розклали перед слухачем максимально всю площину творів, які виконували і це було зрозуміло та цікаво.
Звичайно, що були також дві сонати Скарлатті (Шевченко), Мендельсон «Пісня без слів» (Чубак) і ще декілька творів, які отримали своє унікальне звучання, унікальне трактування завдяки виконавицям.
Заключення
Діана Чубак та Аліна Шевченко – активні піаністки: кожна може похвалитися успішними концертами та конкурсами. Амбіційні дівчата багато працюють, а також вірять, що їхня праця не буде марною. Аргументом можуть бути хоча б ці авторські концерти.
P.S. Коментарі не покликані для поганих почуттів. Успіхів та уважних слухачів!
Міні-пролог
Хочеться, щоб концертування було частиною професійного росту, а не пліток. Хочеться, щоб музичне середовище, ще таке студентсько-комфортне, було направлене допомогти, покращити, а не навпаки. Хочеться, щоб дискусія, обговорення було основою у способі висловлення своєї думки. Хочеться, щоб мовець хвилювався саме за висловлення, а не за його наслідок…
Можливо, тоді академічні двері будуть відчинені, а концерти – родзинкою буденності?
Петро Жеруха
