In memoriam Кшиштофа Пендерецького
29 березня 2020 у віці 86 років відійшов у засвіти один з найвидатніших сучасних композиторів польський митець Кшиштоф Пендерецький, Doctor honoris causa Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка. Зі Львовом його пов’язували численні творчі проекти, які золотими літерами записались в музичну історію міста: вперше він приїхав у 1996 році, коли у Катедрі під його батутою прозвучав «Польський реквієм». Наступна важлива акція за участю Маестро відбулась у 2013 році, коли у Львівській філармонії у рамках ХХХІІ. Міжнародного фестивалю музичного мистецтва «Віртуози» під його батутою були виконані Серенада для струнного оркестру, Концерт для альта з оркестром та Чакона пам’яті Іоанна Павла ІІ. В 2014 р. в рамках ІІІ. Міжнародного фестивалю «Відкриваємо Падеревського» відбувся концерт «Від Падеревського до Пендерецького» за участю «двох титанів»: Кшиштофа Пендерецького та Мирослава Скорика та під орудою Пендерецького прозвучав геніальний твір «Credo». Останній приїзд знаменитого композитора до Львова припав на 2015 рік, на сцені Концертного залу Людкевича Львівської філармонії у рамках IV. Міжнародного фестивалю «Відкриваємо Падеревського» відбулась урочиста академія із нагоди присвоєння Кшиштофу Пендерецькому звання Doktor Honoris Causa Львівської національної музичної академії імені М.В. Лисенка. А ще ми пам’ятаємо, що родинні корені Пендерецького пов’язані з нашими краями, як згадував сам Маестро в інтерв’ю газеті «День» в 2014 р., «Члени моєї численної родини і нині проживають на Львівщині. Хоча мій родовід багатонаціональний: є в ньому українці, поляки, німці, вірмени. Мій батько – українець народився в Рогатині на Станіславщині».
В його особі світ втратив одного з найбільших музичних літописців другої половини ХХ – перших десятиліть ХХІ ст. Кожен його твір – від раннього «Трену за жертвами Хіросіми» до останньої Lacrimosa № 2 – вражав глибиною і точністю відчуття звукового універсуму. Провідні лінії творчості Кшиштофа Пендерецького розкривають найважливіші колізії буття і підносять найвищі гуманістичні цінності: «Бог – природа – людина – краса – сумління». Митець розкривав їх нерозривну єдність і в «Трені…», застерігаючи від використання наукового генія для знищення і страждань, і в «Польському реквіємі», в якому кожна частина пов’язана з трагічними сторінками національної історії, і в «Чаконі» пам’яті Папи Івана Павла ІІ, музичній рефлексії над величчю людського духу, зрештою, в кожному зі своїх численних творів. І в кожному з них він не вагався бути самим собою, не підлаштовувався під моду чи кон’юнктуру. В одному з інтерв’ю Пендерецький афористично сформулював своє кредо: «Композитору важливіше слухати себе, ніж те, що відбувається назовні. Музика, вона в мені». Тепер ця музика буде звучати для наступних поколінь як величне свідоцтво духовних змагань нашого часу.
