Історія кафедри академічного співу в іменах

Кафедра академічного співу Львівської національної музичної академії ім. М.В.Лисенка має давню історію, яка тісно пов’язана з життям і творчістю видатних композиторів, музикантів, співаків та діяльністю окремих товариств, театрів, освітніх закладів.

Витоки вокальної педагогіки у Львові сягають кінця XVIII ст. У цей час особливого пожвавлення набуває музично-театральне життя міста. 3 огляду на те, що співаки та актори, які тут виступали, як правило, були гастролерами, виникла необхідність плекання власних фахових кадрів. Позитивний вплив на процес цілеспрямованого розвитку мистецтва співу здійснювали різноманітні музичні товариства, завданням яких було виховати у людей потребу у вдосконаленні освіти та культури. Яскравий приклад тому – засноване ще у 1826 році сином В.А.Моцарта Францом Ксавером Моцартом Товариство Св. Цецилії, на базі якого було створено Інститут співу.

Зміст роботи численних шкіл співу та вокальних студій при музично-культурних і театральних осередках Львова був здебільшого приватного характеру.Незважаючи на відсутність системної музично-вокальної підготовки, все ж діяльність цих осередків культури позитивно впливала на стан вокальної освіти у Львові та на розвиток вокального мистецтва загалом.

Формування і розвиток професійного вокального мистецтва у Львові тісно пов’язані з діяльністю Галицького Музичного Товариства  (ГМТ). Від заснування у 1838 році і до 60-х років ХІХ століття це Товариство було основним осередком музичного життя краю. Крім популяризації музичного мистецтва Товариство дбало про музичну освіту, що засвідчило про ще один напрямок його діяльності. У 1839 році при Товаристві було відкрито музичну школу. Спершу це були курси навчання співу для 16-ти учнів. Незабаром педагогічна діяльність Товариства почала розширюватися: 15 жовтня 1840 року за ініціативою першого директора та художнього керівника Галицького Музичного Товариства Йоганна Рукгабера на базі курсів співу було відкрито Інститут, де навчалось 40 співаків (педагог Генрієтта Ля Рош). Таким чином, відбувався поступовий процес переростання концертно-аматорської організації у професійний навчальний заклад.

У 1852 році завдяки старанням Й.Рукгабера було укладено і затверджено новий статут Галицького Музичного Товариства. Його метою було створення консерваторії, де б навчались органісти, співаки та співачки, члени оркестру, а за особливих можливостей і його солісти.

1 травня 1854 року на базі музичної школи-інституту відбулось урочисте відкриття Консерваторії Галицького Музичного Товариства (хоча офіційно статус консерваторії був наданий цьому навчальному закладу лише у 1880 році).

У навчальних планах Консерваторії ГМТ та у практичній діяльності сольний спів був наявний фактично безперервно. Спершу вокалу навчали оперні співаки різних національностей: французи, італійці, німці; пізніше – здебільшого польського походження. Серед них: Генрієтта Ля Рош – артистка-співачка (сопрано), примадонна ряду оперних театрів, зокрема австрійського театру у Львові, почесний член філармонічного товариства у Венеції, Болоньї, Ґраці, професор школи співу для дівчат; Войцех Смацяжинський – співак (тенор), органіст, диригент театральних оркестрів, зокрема в театрі товариства «Руської Бесіди» (другий диригент, короткочасно); Луїджі Далля Каса (Каза), який, працюючи приватним вчителем у польських домах, навчився польської мови і добре ознайомився з польською музикою; Теодозія Фредерічі-Яковіцька, колишня учениця Ю.Добрського (Добжського) у Варшаві та Ф.Ламперті в Мілані.

В час, коли директором ГМТ та Консерваторії при ньому став Кароль Мікулі, предмет «сольний спів» у цьому навчальному закладі, окрім вище згаданих педагогів, викладали: Самуель де Лянґе, Матильда Ґафф, Матильда Злобіцька, Анна Виґживальска, а також Ф.Гербіч та І.Левицька.

Курс навчання різних дисциплін у Консерваторії було поділено на ступені: елементарний, середній та вищий. Спів як дисципліна теж мав нижчий та вищий ступені, причому на кожному з них навчання тривало декілька років. Було введено річні та піврічні контрольні виступи-пописи (аналог наших академконцертів, заліків та іспитів).

У 1875 році у Консерваторії ГМТ розпочав педагогічну діяльність Валерій Висоцький – фундатор львівської вокальної школи, який у 80-90-х роках ХІХ та на початку ХХ століття виховав плеяду в майбутньому відомих українських та польських співаків.

З 1907 по 1938 рр. спів у Консерваторії ГМТ викладав співак Львівської опери Авґусто Діанні. У 1922-1929 рр. тут працював Чеслав Заремба,  а з 1929 по 1939 рр. – Роман Любінецький.

Упродовж ста років свого існування (до 1939 р.) Галицьке Музичне Товариство і заснована ним Консерваторія були одним з основних осередків музичної культури Львова.

На початку ХХ ст. розпочали діяльність і два інші навчальні заклади вищого типу – заснований 1902 року приватний Музичний Інститут Анни Нєментовської (від 1931 р. – Львівська Музична Консерваторія ім. Кароля Шимановського) та Вищий Музичний Інститут (заснований у 1903 р., від 1912 р. – ім. Миколи Лисенка). Педагогами співу тут були: Владислав Баронч, 3оф’я Козловська, Роман Любінецький, Олександра Любич-Парахоняк, Лідія Улуханова, Одарка Бандрівська, Роман Орленко-Прокопович та ін.

З утворенням у 1939 р. на базі трьох вище згаданих навчальних музичних закладів вищого типу Львівської державної консерваторії (від 1944 – ім. М.В.Лисенка) багато викладачів співу, що не виїхали зі Львова, перейшли працювати до нового закладу, зокрема, і на кафедру сольного співу. Тоді першим завідувачем кафедри став Роман Любінецький, а деканом новоствореного вокального факультету – Одарка Бандрівська.

У роки німецької окупації у Львові замість консерваторії діяла державна музична школа з українською мовою викладання, де спів вели О.Бандрівська, Д.Йоха, М.П’ясецька, О.Прийма, I.Темницька.

Серед викладачів кафедри сольного співу Львівської державної консерваторії повоєнного часу (та й навчального закладу загалом) однією з найвидатніших була постать співачки світової слави Соломії Крушельницької. Недарма саме їй запропонували тоді завідувати кафедрою.

Наприкінці 1940-х рр. керівництво кафедрою сольного співу раз у раз зазнавало змін. У 1946 році замість С.Крушельницької завідувачем було призначено А.Арбеллі-Карінського, що раніше викладав у Одеській та Уральській консерваторіях. У 1948 р. завідувачкою кафедри стала К.Мількович, а від 1951 до 1962 року ці обов’язки виконував Олександр Карпатський. Викладачами співу були М.Лєдерер, Л.Пархоменко, О.Міски-Олеська, С.Надрага, М.Зубарєв, А.Юровська, В.Качмар, Г.Виспрєва, О.Володько-Ахматова, М.Філатов, Т.Логвіс, Г.Шкотникова-Ситникова.

У 1950-1980-х роках спів на кафедрі викладали: Павло Кармалюк, Микола Шелюжко, Остап Дарчук,  Марія Байко, Валентина Підорина-Бринза, Марія Сіверіна, Тетяна Карпатська, Віктор Лужецький, Людмила Жилкіна, Костянтин Голубничий, Олексій Федина, Любов Дороніна, Маргарита Хмельницька, Степан Степан, Олександр Врабель, Павлина Криницька.

У 1962-1966 рр. кафедрою завідував В’ячеслав Кобржицький. З 1967 до 1985 року посаду завідувача кафедри сольного співу обіймав Павло Кармалюк.

У 1980-і роки когорту викладачів кафедри поповнили Володимира Чайка, Володимир Ігнатенко, Ігор Кушплер, Роман Вітошинський, Людмила Божко, Анна Дашак, Тамара Дідик, Василь Дудар, Наталія Свобода, Анатолій Липник. Продовжували працювати М.Байко, О.Врабель, В.Лужецький.

У 1985-1992 рр. кафедрою завідувала Ада Кушплер. Від 1992 до 2010 року завідувачем був Володимир Ігнатенко. У 2010-2012 рр. кафедрою керував Ігор Кушплер. З вересня 2012 року кафедрою сольного співу завідує Людмила Божко.

Сьогодні сольний спів на кафедрі викладають: Людмила Божко, Петро Ончул, Анна Дашак, Наталія Свобода, Марія Галій-Моравська Олег Цигилик, Мирослава Жишкович, Богдан Косопуд, Орест Сидір, Любов Качала, Олег Лихач, Наталя Романюк, Людмила Савчук, Світлана Мамчур, Руслана Калин, Наталія Дитюк, Роман Ковальчук, Володимир Чібісов, Іванна Комаревич, Віталій Загорбенський, Антоніна Лісогорська.

Важливе значення для всебічного виховання співака має клас камерного співу. Протягом багатьох років на кафедрі його вели віддані своїй справі фахівці: Арсеній Котляревський, Олександра Карпатська, Роман Кокот, Г.Павлюк-Павлюченко, Петро Кравець, Ніна Чубарова, Зінаїда Максименко, Мирослава Логойда.

Сьогодні камерний спів викладають: Марія Процев’ят, Мирослава Жишкович, Лілія Коструба, Іванна Комаревич. Клас вокального ансамблю веде Остап Майчик.

Педагогічну та виконавську діяльність кафедри сольного співу впродовж багатьох десятиліть її існування забезпечували висококваліфіковані концертмейстери-піаністи. Від довоєнного часу багато років поспіль концертмейстерами кафедри працювали Б.Дрималик, В.Дробінська, О.Єрмакова, Л.Афанасьєва, Ф.Гольдштейн, П.Скибінська, І.Лавриненко, Л.Городецька, А.Шнейдерман, О.Карпатська, Г.Павлюк-Павлюченко, І.Лев, О.Василевич, Т.Лагола.

У 60-80-і рр. ХХ ст. на кафедру один за одним приходять представники наступних поколінь концертмейстерів: З.Максименко, Я.Матюха, М.Логойда, Є.Новодворська, Н.Ріпко, М.Макара, О.Кулінченко, Н.Гавриленко, Т.Бергер, О.Граєвська, І.Дуркот, О.Бартош, Ж.Щур, Г.Правдива, О.Дарчук, Л.Левенець, Г.Лемех, Л.Шовкова, Л.Запорожцева-Десяткіна, М.Жишкович, Б.Середа-Курилас, М.П’ятіков, С.Виноградова, Г.Яринич, С.Бенсь, О.Юрченко.

У 90-ті рр. та у перших десятиліттях ХХІ ст. кафедра поповнюється концертмейстерами – дипломантами та лауреатами багатьох престижних конкурсів, серед яких Г.Радченко, Л.Пашук, Р.Котляревська, М.Русак, С.Соланський, О.Дітчук (Станько), Н.Харандюк (Мицяк), Н.Тимняк, М.Самотос, Н.Майчик, Г.Асталош, О.Аливаєва, О.Древіцька,  О.Лемех, Т.Гриськова, О.Булатова.

Педагоги-вокалісти другої половини ХІХ та першої половини ХХ століть

Валерій Войцех ВИСОЦЬКИЙ (1835-1907) – оперний співак (бас-кантанте), педагог, фундатор львівської вокальної школи. Навчався у студії при Великому театрі у Варшаві. Співав у театральному хорі; водночас виступав на сцені театру в невеликих басових партіях. У 1861 році у складі італійської оперної трупи перебував в Одесі. Тут відбувся його дебют в опері Ґ.Доніцетті «Лукреція Борджіа». У 1862 році повернувся до Варшави і декілька разів виступив у Великому театрі, зокрема, в опері «Дочка кардинала» Ж.Ф.Галеві (8.ХІ.1862 р.), у ролі Марса в опереті «Орфей у пеклі» Ж.Оффенбаха (15.ХІ.1862 р.). У цьому ж році виїхав для подальшого навчання до Італії. У Мілані впродовж п’яти років навчався у Франческо Ламперті, поєднуючи навчання з виступами на італійських сценах (Турин, театр Rossini, 1863 р.; Рим, Болонья, 1864 р.; Флоренція, Мілан, Палермо, Севілья, 1865 р.; Генуя, Трієст, Флоренція, Мілан, 1866 р.; Трієст, 1867 р.; Турин, Мілан, 1868 р.). Здійснював концертні поїздки до Польщі: у травні 1867 року співав у Варшаві, в лютому 1868 – у Познані, в березні та квітні цього ж року – в Кракові. В.Висоцький володів красивим, глибоким голосом та взірцевим його вишколом. Співав в операх Дж.Россіні «Севільський цирульник» (Дон Базиліо) та «Італійка в Алжирі» (Мустафа), В.Белліні «Норма» (Оровез), Дж.Мейєрбера «Роберт-Диявол» (Бертрам). У 1868 році розпочав педагогічну діяльність у Львові; мав тут власну школу співу. У 1875-1879 та 1886 – 1907 рр. працював на посаді професора консерваторії Галицького Музичного Товариства, не полишаючи і приватної практики. Створив власну методику навчання сольного співу, в якій наголос робив на досконале володіння емісією голосу, виразну дикцію та образне мислення, глибоке втілення у сценічний образ. Він є автором «Десяти заповідей для молодого співака», опублікованих в одному з львівських часописів 20 липня 1900 р., у яких стисло сформулював основні педагогічні та морально-етичні принципи. В.Висоцький виховав плеяду українських та польських співаків, серед яких – О.Мишуга, С.Крушельницька, Я.Королевич-Вайдова, М.Вітошинський, М.Менцинський, М.Левицький, І.Богусс-Геллєрова, М.Ґембажевська-Завойська, Є.Гушалевич, Ґ.Ґорський, А.Дідур, Ч.Заремба, Й.Манн, А.Збіржховська, З.Моссочи, Г.Збоїнська-Рушковська, А.Оконський, Ф.Лопатинська, В.Петровичева, Є.Штрассерн, М.Мокшицька, І.Сологуб-Бокконі та багато ін.

Авґусто ДІАННІ (1873-1938) – оперний співак (тенор), педагог. Навчався у Римі, де отримав добру вокальну освіту. Володів вишколеним голосом, доброю дикцією, був музикальним та інтелігентним співаком. Виступав спершу в Італії. У 1903-1906 рр. співав у Львівській опері головні тенорові партії: Хозе («Кармен» Ж.Бізе), Каварадоссі («Тоска» Дж.Пуччіні), Каніо («Паяци» Р.Леонкавалло), Альфреда («Травіата» Дж.Верді), Графа Альмавіви («Севільський цирульник» Дж.Россіні). У 1903 та 1907 рр. їздив разом з трупою театру на гастролі до Кракова. У 1906-1918 рр. продовжував виступати на сцені Міського театру у Львові. Водночас займався педагогічною діяльністю у консерваторії Галицького (від 1919 р. – Польського) Музичного Товариства, яка тривала понад тридцять років (1907 – 1938).

Адам Дідур

Адам ДІДУР (1873946) – оперний співак (бас-кантанте), режисер, педагог. Співу навчався у консерваторії Галицького Музичного Товариства (клас В.Висоцького, 1892 р.), продовжив навчання у Мілані в Емеріха (1893 – 1904 рр.). З 1894 року почав виступати на театральних сценах Італії. У 1894 – 1895 рр. гастролював у Каїрі та Александрії. З 1895 по 1898 р. – соліст Міланського театру «La Scala». Співав з такими відомими співаками та співачками як Е.Карузо, М.Баттістіні, Ф.Шаляпін. Н.Мельба, А.Патті, М.Зембріх. У 1899 – 1903 рр. виступав у Варшаві, а також у Петербурзі, Москві, Одесі, Лондоні, Барселоні, Мадриді, Буенос-Айресі. Під час Першої світової війни співав у «Метрополітен – опера» в Нью-Йорку. Ще у 1913 році виступив у цьому театрі в ролі Бориса Годунова (з однойменної опери М.Мусоргського). Постановку цієї опери вперше на американському континенті здійснив А.Тосканіні. З великим успіхом співав у Південній Америці, а також на сценах Парижа, Відня, Кракова, Лондона, Чикаго, Монреаля, Києва, Харкова. А.Дідур виконував партії: Мефістофеля («Фауст» Ш.Гуно, «Мефістофель» А.Бойто), царя Бориса («Борис Годунов» М.Мусоргського), Мельника («Русалка» О.Даргомижського), Дона Базіліо («Севільський цирульник» Дж.Россіні), Фігаро («Весілля Фігаро» В.А.Моцарта). А.Дідур володів феноменальним голосом широкого діапазону, доброю дикцією і бездоганною вокальною технікою. Широко проводив концертну діяльність. У репертуарі співака були твори польських, російських, інших зарубіжних композиторів, солоспіви М.Лисенка. У 1932 році А.Дідур залишив сцену й оселився у Львові. Займався педагогічною роботою та керував оперною студією в консерваторії ім. К.Шимановського, був художнім керівником Львівської опери. З 1939 року – директор Варшавської опери. У повоєнний час був професором Вищої музичної школи в м. Катовіце. Серед учнів А.Дідура – І.Маланюк, Є.Зарицька, В.Котуляківна-Кальма, Я.Лахетувна-Бурштинович, Т.Юськів, М.Скала-Старицький, О.Ковальський, Ф.Арно, М.Новаковський, Л.Фінце, М.Кляйн, Л.Карольніцька та ін.

Зоф’я КОЗЛОВСЬКА (1871-1958) – піаністка, співачка (сопрано) та педагог вокалу. Гри на фортепіано навчалася в консерваторії Галицького Музичного Товариства (клас К.Мікулі та В.Вшелячинського). Основи сольного співу вивчала у Фаусти Креспі в Мілані. У 1899 р. розпочала приватну педагогічну практику у власній школі співу у Львові. У 1902 р. стала першим викладачем вокалу у Львівському Музичному Інституті А.Нєментовської. З 1910 до 1914 р. вела школу співу разом із сестрою Марією Козловською, відомою оперною співачкою. Водночас, у 1913 – 1914 рр., працювала у Вищому Музичному Інституті ім. М.Лисенка, а з 1914 до 1935 р. – в консерваторії Галицького (Польського) Музичного Товариства. Підсумком артистично-педагогічної праці З.Козловської було відзначення громадськістю Львова 30-річного ювілею її творчої діяльності у приміщенні Польського Музичного Товариства, де 11 червня 1935 року відбувся святковий концерт, присвячений цій визначній події. У 1935-1939 рр. разом з сестрою Марією керувала власною школою співу у Варшаві. З 1946 р. працювала вчителькою вокалу у закладі для незрячих біля Варшави. У Львові клас З.Козловської закінчили В.Качмар, О.Бандрівська, М.Сабат-Свірська, О.Ліповська, І.Рожанковська, Л.Німців, Є.Зарицька, С.Корвін-Шимановська та ін. У неї брали уроки співу А.Крушельницька, О.Любич-Парахоняк.

Лідія УЛУХАНОВА (1879-1954) – оперна співачка (лірико-драматичне сопрано), педагог, професор. Вокальну освіту здобула у Київській приватній школі Миколи Тутковського (клас проф. О.Сантагано-Горчакової, 1896-1900 рік). Вдосконалювала вокальну майстерність у Мілані в професорів Аркеля та Ванцо (1902, 1912). Виступала під сценічним ім’ям Вікшемська в оперних театрах Києва, Москви, Петрограда, Тифлісу, Казані, Свердловська, Саратова, Харкова. Педагогічну діяльність Л.Улуханова розпочала в 1927 році у Київській консерваторії. Через рік переїхала разом з чоловіком, відомим режисером Олександром Улухановим, до Львова, де продовжила викладацьку роботу у Вищому Музичному інституті ім. М.Лисенка, а з 1931 року паралельно – в Консерваторії ім. К.Шимановського. Серед учнів Л.Улуханової цього періоду – О.Лепкова-Антонович, Р.Гуминілович, Я.Вайсер (Вассарі), А.Поліщук, М.Скала-Старицький, О.Николишин, В.Гренчишин, В.Шухевич, І.Задорожний, М.Попіль. У 1939 році Л.Улуханова розпочала педагогічну роботу у Львівській державній консерваторії (з 1944 р. – ім. М.В.Лисенка). У цьому ж році їй було присвоєно звання доцента. Водночас, з 1939 до 1941 року, працювала консультантом по вдосконаленню вокальної майстерності солістів у Львівському державному оперному театрі. 3 1941 року давала приватні уроки співу. У повоєнний час Л.Улуханова продовжила викладацьку роботу в стінах консерваторії (1945-1954). У 1947 році їй було присвоєно вчене звання професора. Серед учнів Лідії Олександрівни Улуханової цього періоду – В.Шумна, Є.Коляда, В.Розумна, К.Шелюжко, Т.Сіньковська, Р.Голдіна, Л.Жилкіна, О.Врабель (який після смерті Л.Улуханової навчався у П.Кармалюка та О.Карпатського). Л.Улуханова – автор методичних розробок: «Практичні поради молодому викладачеві співу», «Значення резонаторів у процесі сольного співу». У 1949 р. здійснила критичний розбір рукопису О.Мишуги, на основі чого підготувала доповідь на тему «Основні педагогічні думки українського співака і педагога О.П.Мишуги».

Чеслав Заремба

Чеслав ЗАРЕМБА (1881-1958) – співак (баритон), педагог. Закінчив Львівську Політехніку та Консерваторію Галицького Музичного Товариства у В.Висоцького. Вокальну освіту поглиблював в Італії. Виступав у ряді європейських театрів, у тому числі в «Lа Scala» у Мілані. Відзначався музикальністю, добрим виконавським смаком. З 1910 року став власником школи співу у Львові. У консерваторії Польського Музичного Товариства вів концертний курс для вокалістів. У період між Першою та Другою світовими війнами продовжував працювати як педагог вокалу у Львові, Варшаві, а згодом і у Кракові, де відкрив приватну оперну студію. Ч.Заремба вважався одним з кращих професорів у тодішній Польщі. В консерваторії Польського Музичного Товариства викладав з 1922 до 1929 року, у Львівському Музичному Інституті – з 1929 до 1930 року. Був прихильником італійського методу виховання голосу. У Львові в його класі навчались М.Голинський, А.Шлемінська-Зарембіна, Е.Бендер, 3.Дольницький, І.Туркевич-Мартинець, Н.Горницький. У нього консультувались О.Любич-Парахоняк, М.Сабат-Свірська.

Роман ЛЮБІНЕЦЬКИЙ (1885-1945) – оперний співак (тенор), педагог. У 1914 р. закінчив Віденську музичну академію. На її сцені дебютував у партії Річарда I з опери „Бал-Маскарад” Дж. Верді. Далі працював у оперних театрах Дрездена, Кракова, Загреба. У складі Дрезденського театру гастролював у Гамбурзі, Відні, Празі. Серед партій – Каварадоссі і Рудольф («Тоска» і «Богема» Дж.Пучіні), Альфред («Травіата» Дж.Верді), Макс («Вільний стрілець» К.Вебера), Турідду («Сільська честь» П.Масканьї), Фауст («Фауст» Ш.Гуно), Хозе («Кармен» Ж. Бізе) та ін. Р.Любінецький багато концертував. 1923 року разом з піаністом і композитором В.Барвінським брав участь у концертному турне Чехословаччиною та Західною Україною, виконуючи твори М.Лисенка, С.Людкевича, В.Барвінського, В.Безкоровайного, Д.Січинського. 3 1929 до 1939 р. Р.Любінецький викладав вокал у Львівській консерваторії Польського Музичного Товариства, а у 1940-1941 та 1944-1945 рр. був професором сольного співу у Львівській державній консерваторїї ім. М.В.Лисенка. Серед його учнів – Л.Німців, Н.Горницький, Л.Рейнарович.

Володимир КАЧМАР (1893-1964) – оперний та концертно-камерний співак (бас-баритон) Першу вищу освіту здобув як юрист у Львівському університеті (1912). У 1913-1914 роках навчався співу в Міланській консерваторії (клас М.Росселя). Продовжував навчання у Львові у З.Козловської та А.Діанні. У 1919 році дебютував як у Львівському оперному театрі. Навесні 1920 року знову виїхав до Мілану, де вдосконалював вокальну майстерність у професора Г.Ляура, а з 1925 – і педагогічну практику як асистент професора Ляура. В.Качмар був солістом оперних театрів Рима, Мілану та інших міст Італії. Гастролював у театрах Швейцарії, Німеччини, Югославії, Румунії тощо. Сезонно співав у Львівській та Варшавській операх. Виступав у польських та українських концертах. В оперному репертуарі співака – Стольнік і Збігнев («Галька» і «Страшний двір» С.Монюшка), Амонасро («Аїда» Дж.Верді), Борис Годунов (однойменна опера М.Мусоргського), Мефістофель («Фауст» Ш.Гуно), Кардинал («Дочка кардинала» Ж.Ф.Галеві). У 1937 році Володимир Михайлович переїхав до Львова, де поряд з виконавською діяльністю почав займатись і педагогічною роботою. З 1938 до 1939 року працював педагогом Консерваторії ім. К.Шимановського в Оперній студії поряд з А.Дідуром, Л.Улухановою, В.Флям-Пломєнським та ін. У 1939 році почав викладати у Львівській державній консерваторії. Під час німецької окупації займався приватно (вдома). У серпні 1944 року В.Качмара знову запрошують до консерваторії на посаду професора і завідувача кафедрою оперної підготовки. У 1946 році виїхав до Кракова, де до 1964 року викладав у Вищій музичній школі.

Одарка Бандрівська

Одарка (Софія) БАНДРІВСЬКА (1902-1981) – камерна співачка (сопрано), піаністка, педагог, доцент. Навчаючись у класичній гімназії Львова, О.Бандрівська паралельно поступила до Вищого Музичного Інституту ім. М.Лисенка, де навчалася гри на фортепіано у Марії Криницької. У 1922 р. закінчила Інститут і продовжила студії у Відні. 3 1924 р. навчалася співу у проф. 3.Козловської та вступила на гуманітарний факультет Львівського університету. У 1928 р. виїхала до Італії (Мілан та Віа-Реджіо) на вдосконалення сольного співу до С.Крушельницької – рідної тітки. Через рік, повернувшись до Львова, почала гастрольне турне в Україні, Польщі та у Відні. У 30-х роках О.Бандрівська вела активну творчу діяльність як співачка та піаністка. У її виконанні звучали камерно-вокальні твори Р.Штрауса, Г.Вольфа, Р.Ваґнера, Й.Брамса, Й.С.Баха, М.Лисенка, Я.Степового, В.Барвінського, інших галицьких композиторів. Концертмейстерами О.Бандрівської були В.Барвінський, Н.Нижанківський, Г.Левицька, Р.Сімович, Л.Уманська, О.Єрмакова та донька Миколи Лисенка – Маріанна. 3 1931 до 1939 р. Одарка Карлівна – викладач сольного співу у Вищому Музичному Інституті ім. М.Лисенка, а з 1940 р. – доцент і декан вокального факультету Львівської державної консерваторії. 3 1944 р. О.Бандрівська знову на посаді доцента сольного співу Львівської консерваторії, де працювала до 1963 р. Залишила багато звукозаписів із виконанням творів західноєвропейських класиків, українських та галицьких композиторів та низку науково-методичних праць. Серед її учнів – М.Антонович, Л.Мацюк, вокальне тріо сестер Байко, П.Криницька, Т.Дідик, М.Процев’ят, Л.Дороніна.

Педагоги кафедри академічного співу другої половини ХХ та перших десятиліть ХХІ століття

Соломія Амвросіївна КРУШЕЛЬНИЦЬКА (1872-1952) – оперна і камерна співачка світової слави (лірико-драматичне сопрано), педагог, професор, заслужений діяч мистецтв України. Співпрацювати з нею мали за честь найвидатніші дириґенти світу Артуро Тосканіні, Леопольдо Муньйоне, Клеофонте Кампані, Ріхард Штраус. Найпрестижніші театри запрошували її на виступи, де партнерами по сцені були Е.Карузо, М.Баттістіні, А.Дідур, О.Мишуга, В.Флоріанський, Є.Носалевич, Ян Решке та ін. У 1891-1893 рр. С.Крушельницька навчалася у Консерваторії ГМТ: співу – у проф. В.Висоцького, а гри нафортепіано – у проф. В.Вшелячинського. 1893 року співачка дебютувала на сцені Львівської опери і того ж року виїхала до Італії (Мілан), де продовжила навчання співу у проф. Фаусти Креспі, а сценічної майстерності – у проф. Конті. У 1895 р. відбувся дебют С.Крушельницької на італійській сцені у Кремоні в опері «Манон Леско» Дж.Пуччіні. 1904 року вона рятує від провалу оперу Дж.Пуччіні «Мадам Батерфляй», що стало найбільшою перемогою у музичному світі початку XX століття. У період між 1904 і 1912 рр. С.Крушельницька гастролювала у містах Португалії, Єгипту, Алжиру, Іспанії, Бразилії, Аргентини. Тоді ж вона виступала на сценах театрів Італії – в Мілані, Турині, Неаполі, Палермо та ін. У співачки сформувався дивовижний репертуар з опер «Тангойзер» та «Валькірія» Р.Вагнера, «Африканка», «Гугеноти» і «Роберт-диявол» Дж.Мейєрбера, «Донька кардинала» Ф.Галеві, «Вертер» і «Манон» Дж.Масне, «Джоконда» А.Понк’єллі, «Тоска» Дж.Пуччіні, «Сільська честь» П.Масканьї, «Фра-дияволо» Д.Обера, «Марія ді Роган» Г.Доніцетгі, «Геро і Леандр» Л.Манчінеллі, «Мазепа» А.Мюнгаймера, «Гоплана» В.Желенського, «Євгеній Онєгін» і «Пікова дама» П.Чайковського, «Демон» А.Рубінштейна, «Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського. У 1906-1909 рр. виступи в операх Р.Штрауса «Саломея» та «Електора» стали вершиною її слави. Після Першої світової війни С.Крушельницька гастролювала з камерними концертами. Маршрути по світу співачка часто закінчувала на рідній землі, в Галичині, а у 1939 р. залишилася в Україні назавжди. З 1944 р. Соломія Амвросіївна завідувала кафедрою сольного співу у Львівській державній консерваторії ім. М.В.Лисенка та вела клас вокалу. У 1951 р. їй було присвоєно почесне звання заслуженого діяча мистецтв, а у 1952-му – звання професора. Серед учнів С.Крушельницької – Н.Богданова, К.Чернет, О.Шеффер, М.Дувір’як, Н.Кузьміна, І.Єщенко, С.Генсірук, Чікрва Агнія, ін.

Олександр Курдидик-Карпатський

Олександр Васильович КУРДИДИК-КАРПАТСЬКИЙ (1889-1964) – оперний та концертний співак (баритон), педагог, професор. 1907 року закінчив класичну гімназію і вступив до Львівського університету на філософський факультет. Від 1913 р. продовжив освіту у Петербурзькій консерваторії (клас проф. сольного співу М.Чуприннікова). У 1919-1922 рр., як провідний соліст Київського театру, співав в операх «Євгеній Онєгін» і «Мазепа» П.Чайковського, «Травіата» Дж.Верді, «Весілля Фігаро» В.А.Моцарта та ін. 3 1922 до 1939 р. працював солістом Познаньської опери (Польща), а з 1932 р. до 1939 р. викладав сольний спів та завідував оперним класом у Вищій музичній школі (м. Познань). У 1945 р. Олександр Васильоваич Карпатський переїжджає в Україну і працює викладачем сольного співу в Одеській консерваторії. Від 1951 до 1962 р. – завідувач кафедри сольного співу у Львівській державній консерваторії ім. М.В.Лисенка, а з 1959 р. – професор кафедри академічного співу. Серед його учнів – відомі співаки: В.Арбузов, О.Врабель, Г.Кузовков. ін.

Вячеслав Опанасович КОБРЖИЦЬКИЙ (1906-1985) – оперний та концертний співак (тенор), режисер, викладач, професор, заслужений артист України. 3 1936 до 1938 р. працював у ансамблі Київської опери і гастролював з ним по Кавказу і Криму. Відтоді був прийнятий на 3-й курс Київської консерваторії (клас В.Коріна та О.Брагіна), яку закінчив у Ташкенті (1942). Під час війни працював у фронтових бригадах під керівництвом А.Бучми. 3 1943 до 1946 р. був провідним солістом Кавказького оперного театру в Алма-Аті. Після війни переїжджає до Львова, працює у оперному театрі. У його репертуарі – провідні партії в операх «Фауст» Ш.Гуно, «Євгеній Онєгін» П.Чайковського, «Ріголетто» Дж.Верді, «Борис Годунов» М.Мусорського та ін. 3 1958 р. В’ячеслав Опанасович Кобржицький працював у Львівській державній консерваторії на посаді режисера кафедри оперної підготовки, а згодом – на кафедрі академічного співу. 3 1962 по 1966 р. В.Кобржицький завідував вокальною кафедрою. 3 1978 р. – виконуючий обов’язки професора кафедри сольного співу. Серед його учнів – М.Шуневич, Л.Пшеничний, Н.Мельник.

Павло Кармалюк

Павло Петрович КАРМАЛЮК (1908-1986) – оперний та концертний співак (баритон), професор, народний артист СРСР. Музичну освіту здобув у Київському музичному училищі, а відтак – у Київській консерваторії ім. П.Чайковського, яку закінчив 1941 р. Під час Другої світової війни працював у фронтовому ансамблі пісні і танцю, який обслуговував фронт. Після демобілізації розпочав карєру оперного співака в Саратовському оперному театрі. У 1944 р. отримав скерування на роботу до Львівського оперного театру, де 34 роки працював провідним солістом. У репертуарі співака – понад 50 оперних партій: князь Ігор («Князь Ігор» О.Бородіна), Демон («Демон» А.Рубінштейна), Онєгін («Євгеній Онєгін» П.Чайковського), Ріґолетто («Ріґолєтто» Дж.Верді), Валентин («Фауст» Ш.Гуно), Скарпіа («Тоска» Дж.Пуччіні) та ін. Виїжджав на гастролі до Болгарії, Угорщини, Румунії, Чехословаччини, Польщі. 3 концертними програмами виступав у багатьох містах колишнього Радянського Союзу. У 1950 році йому присвоєно звання заслуженого артиста УРСР, у 1954 – народного артиста УРСР, а згодом (196і) і народного артиста СРСР. Ще у 1949 р. паралельно з виконавською співак розпочав і педагогічну діяльність у стінах Львівської державної консерваторії. 3 1967 до 1985 р. він обіймав посаду завідувача кафедри сольного співу. У 1970 р. йому було присвоєно вчене звання професора. Учні Павла Петровича Кармалюка – відомі співаки – В.Грицюк, П.Ончул, В.Федотов, О.Чепурний, С.Фіцич, В.Чайка, В.Лужецький, П.Лабатий, О.Громиш, Я.Шовковий, М.Ключковська, С.Матвіїв, Я.Головчук, Б.Косопуд, М.Кривень, С.П’ятничко, Н.Дацько та ін.

Остап Йосипович ДАРЧУК (1911-1999) – оперний співак (бас), професор, заслужений діяч мистецтв України. Навчався у Музично-драматичному інституті імені М.Лисенка у Києві (1926-1930 рр.) і водночас працював у капелі «Думка». У 1935-1939 рр. – соліст Київської філармонії; 1939-1941 рр. – студент Київської консерваторії ім. П.Чайковського (клас Д.Євтушенка). У роки Другої світової війни О.Дарчук – соліст військового ансамблю пісні і танцю. Навчання в консерваторії закінчує після війни. У 1951-1955 рр. – соліст оперного театру у м. Горькому та викладач консерваторії у цьому місті. У 1955-1963 рр. – соліст Львівської опери. У репертуарі співака десятки оперних партій. Серед них: Сусанін («Іван Сусанін» М.Глінки), Борис Годунов («Борис Годунов» М.Мусоргського), Рене («Іоланта» П.Чайковського), Мельник («Русалка» О.Даргомижського), Мефістофель («Фауст» Ш.Гуно), Карась («Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського) та ін. Клас Остапа Йосиповича Дарчука у Львівській державній консерваторії закінчили відомі співаки: О.Правілов, В.Прудник, А.Алексик, Р.Вітошинський, I.Кушплер, С.Степан, А.Липник, О.Розуменко, В.Дудар, О.Бень та ін. Він озвучив 11 кінофільмів, записав у фонди Московського та Українського радіо 460 творів різних композиторів.

Микола Володимирович ШЕЛЮЖКО (1912-1982) – оперний співак (тенор), педагог, заслужений діяч мистецтв України. 3 1945 по 1950 р. навчався у Львівській державній консерваторії на вокальному факультеті, а після закінчення отримав скерування на роботу до Львівського оперного театру солістом. 3 1964 р. – директор Львівської опери. У 1950-1981 рр. Микола Володимирович працював у Львівській консерваторії на кафедрі академічного співу. 16 жовтня 1970 р. йому присвоїли звання доцента. Клас М.Шелюжка закінчили В.Ігнатенко, Г.Ханеданьян, В.Малахаєв, П.Турянський, В.Кривко, А.Гром.

Ніна Костянтинівна ЧУБАРОВА (1914-1996) – піаністка-концертмейстер, камерна співачка, доцент. Фортепіанну освіту здобувала в м. Ташкенті у музичному училищі та консерваторії (1939-1944 рр.). Паралельно з навчанням працювала у Ташкентській консерваторії концертмейстером вечірнього відділення та викладачем класу фортепіано. У 1945-1949 рр. – концертмейстер Львівської державної консерваторії. Тут здобула вокальну освіту (клас доц. О.Бандрівської та доц. О.Ахматової, 1947-1951). У 1949-1958 рр. працювала концертмейстером і викладачем вокалу (від 1950 р.) у вечірній музичній школі. У 1958-1959 рр. Ніна Костянтинівна вела клас вокального ансамблю у Львівському музичному училищі. Протягом 1959-1994 рр. займалася педагогічною діяльністю у Львівській державній консерваторії, де викладала вокальний ансамбль та камерний спів. У 1977 р. їй було присвоєно вчене звання доцента. У класі Н.Чубарової навчалося багато студентів, які згодом стали відомими співаками: О.Басистюк, В.Федотов, І.Захарко, О.Чепурний. С.Фіцич, І.Кушплер, Т.Жукова, О.Гореліков, Б.Косопуд, О.Теліга, Л.Кондрашевська, Н.Петренко, ін.

Віктор Лужецький

Віктор Петрович ЛУЖЕЦЬКИЙ (1926-2015) – оперний співак (бас), заслужений артист України, старший викладач. Навчався у Львівській державній консерваторії ім. М.В.Лисенка (1957-1962 рр., клас співу проф. П.Кармалюка). У 1962-1998 рр. – соліст Львівської опери. У репертуарі співака близько 100 оперних партій. Серед них Карась («Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського), Кончак («Князь Ігор» О.Бородіна), Ґрємін («Євгеній Онєгін» П.Чайковського), Інквізитор, Сільва («Дон Карлос», «Ернані» Дж.Верді), Альвізе («Джоконда» А.Понкієллі), Дулькамара («Любовний напій» Г.Доніцеттї), Ландґраф («Тангойзер» Р.Ваґнера) та ін. Протягом багатьох років виконавець вів активну концертну діяльність. Має фондові записи опер «Золотий обруч» Б.Лятошинського, «Довбуш» С.Людкевича, «Ріхард Зорґе» Ю.Мейтуса. Про нього створено телефільм «Творчий портрет В.Лужецького». З 1968 р. – старший викладач Львівської державної консерваторії ім. М.В.Лисенка. Серед випускників – заслужений артист України В.Пащенко, заслужений артист України О.Чепурний, лауреат семи Міжнародних конкурсів С.Магера, лауреат Міжнародного конкурсу ім. I.Алчевського, дипломант Міжнародного конкурсу ім. П.Чайковського (Москва) В.Дудар та ін. В.П.Лужецький – талановитий художник. Його художні полотна експонувалися двічі на персональних виставках (1978 р., 1998 р.).

Людмила Жилкіна

Людмила Іванівна ЖИЛКІНА (1928-2006) – оперна співачка (сопрано), заслужена артистка України, доцент. Вокальну освіту здобула у Львівській державній консерваторії (1947-1952, клас Л.Улуханової). У 1953-1987 рр. – солістка Львівського оперного театру, на сцені якого створила низку ліричних образів, серед яких: Татьяна та Іоланта («Євгеній Онєгін» та «Іоланта» П.Чайковського), Маргарита («Фауст» Ш.Гуно), Мімі («Богема» Дж.Пуччіні), Мікаела («Кармен» Ж.Бізе), Віолетта («Травіата» Дж.Верді), Галька (однойменна опера С.Монюшка), Маженка («Продана наречена» Б.Сметани), Валентина («Весела вдова» Ф.Легара), Жермена (Корневільські дзвони) Р.Планкетта, Наталка та Галя («Наталка-Полтавка» і «Утоплена» М.Лисенка), Оксана («Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського), Мавка і Тетяна («Лісова пісня», «У неділю рано…» В.Кирейка), Катерина («Катерина» М.Аркаса). У 1967-1990 рр. – викладач сольного співу Львівської консерваторії. Серед її вихованців – лауреат Міжнародного конкурсу, солістка Київського Будинку органної та камерної музики, народна артистка України О.Басистюк. Л.Жилкіна – автор низки науково-методичних розробок та нарису про свого педагога Л.Улуханову.

Тетяна Карпатська

Тетяна Олександрівна КАРПАТСЬКА (1928-2011) – камерна співачка (сопрано), доцент. Від 1947 р. навчалася на вокальному відділі Одеського музичного училища, потім у консерваторії ім. А.В.Нежданової (клас О.Благовидової). У 1954 р. закінчила Львівську державну консерваторію ім. М.Лисенка (клас проф. О.Карпатського), у 1960-му – асистентуру-стажування Ленінградської консерваторії ім. М.Римського-Корсакова (клас доц. Т.Салтикової). Працювала солісткою Львівської філармонії. 1960-1992 рр. – викладач сольного та камерного співу Львівської консерваторії. Серед учнів Тетяни Олександрівни Карпатської – лауреат Міжнародного конкурсу Л.Даренська, лауреат Міжнародного конкурсу, солістка Львівської філармонії Б.Хідченко, солістка Львівського Національного академічного театру опери та балету, заслужена артистка України Н.Романюк, солістка Київської Національної опери І.Захарко.

Володимира Чайка

Володимира Павлівна ЧАЙКА (1928-2015) – оперна співачка (лірико-колоратурне сопрано), народна артистка України, професор кафедри. Музичну освіту здобула у Львівській державній консерваторії (клас доц. О.Бандрівської та проф. П.Кармалюка, 1956–1963 рр.). У 1963–1985 рр. – солістка Львівської опери. У репертуарі співачки – 42 партії в 35 операх, серед яких Джільда («Ріголетто» Дж.Верді), Розіна («Севільський цирульник» Дж.Россіні), Лейла («Шукачі перлів» Ж.Бізе), Адіна («Любовний напій» Ґ.Доніцетті), Анна («Дон Жуан» В.А.Моцарта), Антонія, Олімпія, Джульєтта («Казки Гофмана» Ж.Оффенбаха), Настка («У неділю рано зілля копала» В.Кирейка) та ін. Вела активну концертну діяльність, гастролювала у США, Канаді, Угорщині, Німеччині, Югославії, Польщі, Монголії, країнах Середньої Азії, Сибіру. З 1981 р. Володимира Павлівна Чайка – викладач сольного співу Львівської державної консерваторії ім. М.В.Лисенка (тепер – Львівська національна музична академія). Неодноразовий член журі Міжнародних конкурсів вокалістів. Серед випускників – лауреати та дипломанти міжнародних конкурсів: Є.Аудерська – лауреат Міжнародного конкурсу ім. Б.Бартока в Будапешті, М.Рудь – лауреат Міжнародного конкурсу ім. А.Сарі (Польща), С.Соловій – лауреат ряду Міжнародних конкурсів, Н.Кузьменко – лауреат Міжнародного конкурсу ім. Ружицького (Польща), Ван Сі – лауреат Першого Міжнародного конкурсу молодих співаків у Відні, ін. В.П.Чайка написала книгу спогадів про свого педагога: «Павло Кармалюк. Життя та творчість актора, співака, вчителя» та методичний посібник «Мистецтво творити співом (Значення психофізичного стану студента у розвитку його вокальної майстерності)». У 2008 р. за багаторічну плідну працю в галузі мистецтва і культури В.Чайка нагороджена Почесною відзнакою Міністерства культури і туризму України.

Олександр Михайлович ВРАБЕЛЬ (1931-2002) – оперний співак (баритон), народний артист України, лауреат Міжнародного конкурсу, професор. У 1960 р. закінчив Львівську державну консерваторію (клас О.Карпатського). Лауреат I Українського конкурсу молодих співаків (1959 р.), дипломант Всесоюзного конкурсі ім. М.Глінки (1962 р.), лауреат Міжнародного конкурсу молодих оперних співаків у Софії. 1957-1993 рр. – соліст Львівської опери. У його репертуарі – 60 оперних партій, серед них: Ріголетто, Граф ді Луна, Амонасро, Жермон, Дон Карлос, Родріго в операх Дж.Верді, Скарпіа («Тоска» Дж.Пуччіні), Барнаба («Джоконда» А.Понкіеллі), Вольфрам («Тангойзер» Р.Вагнера), Сільвіо, Тоніо і Пролог («Паяци» Р.Леонкавалло), Ескамільйо та Зура («Кармен» і «Шукачі перлів» Ж.Бізе), Дон-Жуан (однойменна опера В.А.Моцарта), Валентин («Фауст» Ш.Гуно), Князь Ігор (однойменна опера О.Бородіна), Онєгін, Роберт, Єлецький («Євгеній Онєгін», «Іоланта», «Пікова дама» П.Чайковського), Демон (однойменна опера А.Рубінштейна), Шакловитий («Хованщина» М.Мусоргського), Алеко (однойменна опера С.Рахманінова), Грязной («Царева наречена» М.Римського-Корсакова), Троєкуров («Дубровський» Є.Направника), Андрій Болконський, Фердинанд («Війна і мир», «Дуенья» С.Прокоф’єва), Михайло Гурман («Украдене щастя» Ю.Мейтуса), Гнат («Назар Стодоля» К.Данькевича), Тугар Вовк («Золотий обруч» Б.Лятошинського), Гриць («У неділю рано…» В.Кирейка), Зорге («Ріхард Зорге» Ю.Мейтуса). Цікаво, що Ю.Мейтус запропонував Львівському театру для постановки цю оперу, яку писав спеціально для О.Врабеля. Як кращого Онєгіна у колишньому Радянському Союзі, співака запросили заспівати зі славетною Терезою Стратес у Великому Театрі. О.Врабель був учасником усіх декад українського мистецтва на теренах Союзу. Представляв українське мистецтво у Болгарії, Німеччині, Польщі, Угорщині, Чехії, Фінляндії, Індії, Сінгапурі, Канаді, Філіпінах, США. Нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради УРСР, орденом «Дружби народів» та медаллю «Ветеран праці» за довголітню та високопрофесійну працю. Всесоюзним та Українським радіо створені фондові записи вокально-музичних творів і три відеоролики вітчизняних та зарубіжних композиторів. З 1978 р. Олександр Михайлович – викладач співу, професор Львівської державної консерваторії. Серед його випускників – лауреати міжнародних, всесоюзних, республіканських конкурсів: С.П’ятничко, О.Теліга, М.Швидків, В.Понайда, А.Хавунка, М. Блаженко.

Марія Яківна БАЙКО (1931-2020) – концертно-камерна співачка (сопрано), народна артистка України, лауреат Національної премії України імені Т.Г.Шевченка, професор. Закінчила Львівську державну консерваторію у класі О.Бандрівської (сольний спів) та В.Герасименка (бандура). З 1958 р. працювала солісткою Львівської філармонії, від 1959 р. викладала на кафедрі сольного співу Львівської державної консерваторії. М.Байко відома як співачка-солістка і як учасниця відомого тріо сестер Байко. Її концертна діяльність охоплювала майже усі республіки колишнього СРСР та різні країни світу (Бельгія, Німеччина, Люксембург, Франція, Угорщина, Чехія, Польща, Канада, США ООН). Яскравий представник українського мистецтва, М.Байко виступала у численних Декадах української культури, що проходили у Москві та інших містах Росії, в Білорусії, Азербайджані, Франції, в Алтайському краї. У репертуарі співачки – пісні та романси українських композиторів, обробки народних пісень. М.Байко – незмінний пропагандист творів М.Колесси, В.Барвінського, Б.Кудрика, Д.Січинського, О.Нижанківського, С.Людкевича, Б.Фільц та інших. Вона була постійним учасником композиторських концертів-звітів С.Людкевича, М.Колесси, А.Кос-Анатольського, Є.Козака, Б.Фільц, багатьох звітних програм на Пленумах Спілки композиторів. Співачка знялася у 9 кіно-та телефільмах, записала 12 грамплатівок, 4 компакт-диски, аудіо-касети, здійснила фондові записи на радіо. За роки педагогічної праці Марія Яківна виховала понад 40 студентів. Серед них чимало лауреатів конкурсів, зокрема: народна артистка України Л.Кондрашевська, заслужена артистка Росії, солістка Великого театру в Москві Г.Чорноба, народна артистка України М.Зубанич, заслужена артистка України Л.Клопотовська, заслужена артистка України, лауреат Міжнародних конкурсів Н.Петренко та інші. М.Байко – упорядник багатьох пісенних збірок та автор статей про українських митців. У 2005 році опрацювала (упорядник) і видала «Антологію лемківської пісні». Неодноразовий голова та член журі конкурсів вокалістів ім. М.Лисенка, С.Крушельницької, Т.Терен-Юськіва та ін.

Тамара Софронівна ДІДИК (нар. 1935) – оперна співачка (сопрано), народна артистка України, професор кафедри. У 1960 р. закінчила Львівську державну консерваторію ім. М.В.Лисенка (клас О.Бандрівської). Будучи студенткою консерваторії, працювала артисткою Львівського драматичного академічного театру ім. М.Заньковецької (1957-1959 рр.), а у 1960-1993 рр. – провідна солістка Львівської опери. У репертуарі 52 партії, серед них: Галя («Утоплена» М.Лисенка), Галя («Назар Стодоля» К.Данькевича), Тетяна («У неділю рано…» В.Кирейка), Наталка («Наталка Полтавка» М.Лисенка), Оксана, Одарка («Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського), Мирослава («Золотий обруч» Б.Лятошинського), Анна («Украдене щастя» Ю.Мейтуса), Леонора, Ельвіра («Трубадур», «Ернані» Дж.Верді), Маргарита («Фауст» Ш.Гуно), Мімі („Богема” Дж.Пучіні), Недда («Паяци» Р.Леонкавалло), Мікаела («Кармен» Ж.Бізе), Церліна («Дон Жуан» В.А.Моцарта), Ганна («Зачарований замок» С.Монюшко), Єлизавета («Тангойзер» Р.Вагнера), Татьяна, Іоланта («Євгеній Онєгін», «Іоланта» П.Чайковського), Земфіра («Алєко» С.Рахманінова), Марфа («Царева наречена» М.Римського-Корсакова), Маша («Дубровський» Е.Направника), Луїза («Заручини в монастирі» С.Прокоф’єва). Має фондові записи Національної телерадіокомпанії, дві відео-програми на Львівському телебаченні і три фондові записи партій в операх «Золотий обруч», «У неділю рано…», «Назар Стодоля». У 1960-1989 рр. Т.Дідик була учасницею усіх декад українського мистецтва у містах колишнього Радянського Союзу. Представляла українське мистецтво у Франції, Фінляндії, Польщі, Німеччині, Канаді, США. 1991 р. – брала участь у святково-урочистих концертах у Нью-Йорку, Джерсі-Сіті, Глей Спей, Ньюарку, Чикаго. Нагороджена 45 почесними грамотами. Тамара Софронівна Дідик виховала понад 30 випускників, які працюють солістами в оперних театрах, філармоніях та викладачами музичних закладів України, а також за її межами. Серед випускників – лауреати Міжнародних, Національних та Всеукраїнських конкурсів, зокрема: солістка Львівської опери Н.Курильців, солістка Дюссельдорфської опери (Німеччина) Н.Ковальова, соліст Дармштадтської опери (Німеччина) О.Притолюк, солістка Львівської філармонії З.Орлова, Д.Губяк, Р.Калин, М.Жехович. Т.Дідик підготувала і видала працю «Вправи для постановки голосу і розвитку вокальної техніки». Упорядкувала і видала збірники: «Колядки», «Пісні родинного серця» (стрілецькі пісні в обробці для бандури).

Зінаїда Максименко

Зінаїда Володимирівна МАКСИМЕНКО (1939-2000) – концертмейстер з великим стажем, заслужена артистка України, доцент. Випускниця львівської державної консерваторії ім. М.В.Лисенка. З 1963 р. працювала концертмейстером на кафедрі сольного співу. З Максименко плідно співпрацювала зі співаками П.Кармалюком, О.Басистюк, Л.Божко, В.Ігнатенком, Г.Кузовковим та багатьма іншими. Протягом 1989-2000 рр. Зінаїда Володимирівна вела клас камерного співу. Серед її випускників: А.Шкурган – лауреат міжнародних конкурсів, лауреат Національної премії імені Т.Шевченка, заслужений артист України, С.П’ятничко – народний артист України, С.Магера – заслужений артист України, Н.Дацько – лауреат міжнародних конкурсів, заслужена артистка України, О.Бень – соліст Празької опери та ін. З.Максименко – автор методичних розробок з питань концертмейстерства, камерного співу та історії вокального мистецтва.

Володимир Ігнатенко

Володимир Дмитрович ІГНАТЕНКО (1940-2010) – оперний співак (тенор), народний артист України, професор, лауреат Міжнародної премії Національної Спілки театральних діячів України. У 1958-1965 рр. – студент Львівської державної консерваторії ім. М.Лисенка (клас М.Шелюжка). З 1964 р. – соліст Львівської опери. У його репертуарі понад 60 оперних партій. Серед них: Максим («Золотий обруч» Б.Лятошинського), Микола Задорожний («Украдене щастя» Ю.Мейтуса), Андрій, Вакула («Тарас Бульба», «Різдвяна ніч» М.Лисенка), Сумління («Час покаяння» О.Козаренка), Назар («Назар Стодоля» К.Данькевича, Хозе («Кармен» Ж.Бізе), Макс («Вільний стрілець» К.-М.Вебера) Отелло, Радамес, Ернані, Дон Карлос, Манріко, Альфред (Дж.Верді), Тангойзер (Р.Вагнер), Каварадоссі («Тоска» Дж.Пуччіні), Неморіно («Любовний напій» Г.Доніцетті), Йонтек, Стефан («Галька», «Зачарований замок» С.Монюшка, Каніо («Паяци» Р.Леонкавалло), Гофман («Казки Гофмана» Ж.Оффенбаха, Герман, Водемон («Пікова дама», «Іоланта» П.Чайковського) та ін. В.Ігнатенко був тонким інтерпретатором камерної та кантатно-ораторійної музики, проводив активну концертну діяльність, гастролював в Україні та за її межами. Сольні тенорові партії у його виконанні: «Koffeekantate», кантата № 21 Й.С.Баха, Симфонія № 9 Л. ван Бетовена, Requiem В.А.Моцарта, Святкова меса Й.Гайдна, Requiem Дж.Верді, «Stabat Mater» А.Дворжака, ораторія «Страсті Господа нашого Ісуса Христа» О.Козаренка, кантата «Радуйся, ниво неполитая» М.Лисенка, кантата-ораторія «Неофіти», які є у відео та аудіо записах. Особливе місце у його численних програмах займали вокальні твори західноукраїнських композиторів. Співак мав значну кількість фондових записів на Українському та Львівському радіо і телебаченні (опера «Довбуш» С.Людкевича та «Золотий обруч» Б.Лятошинського, вокальний цикл романсів М.Лисенка на сл. Г.Гайне, «Циганські мелодії» А.Дворжака та інші). Він неодноразовий голова та член журі Міжнародних, Всеукраїнських та регіональних конкурсів. Написав і видав книгу-довідник «На сцені Львівської опери». З 1983 р. – викладач кафедри академічного співу Львівської національної музичної академії ім. М.Лисенка. У 1992-2010 рр. – завідувач кафедри, професор. Серед вихованців Володимира Дмитровича – лауреати та дипломанти міжнародних і всеукраїнських конкурсів вокалістів: Л.Качала, В.Лісковецький, С.Приймак, М.Гаврилко, Т.Іванів, П.Радейко, Н.Данило, Г.Гаврилко та інші.

Роман Зенонович ВІТОШИНСЬКИЙ (1940-2019) – оперний співак (тенор), народний артист України, професор кафедри, лауреат міжнародної премії Національної спілки театральних діячів України. У 1964-1969 рр. навчався у Львівській державній консерваторії ім. М.В.Лисенка у класі професора О.Й.Дарчука. З 1968 р. – соліст Львівської національної опери. У репертуарі співака десятки оперних партій, серед яких Альфред, Герцог («Травіата», «Ріголетто» Дж.Верді), Надір («Шукачі перлин» Ж.Бізе), Альмавіва («Севільський цирульник» Дж.Россіні), Рудольф («Богема» Дж.Пуччіні), Ернесто («Дон Паскуалє» Г.Доніцетті), Ликов («Царева наречена» М.Римський-Корсаков), Лєнський («Євгеній Онєгін» П.Чайковський), Володимир («Дубровський» Е.Направник) та ін. Співак брав участь у декадах українського мистецтва в республіках колишнього Радянського Союзу. Проводив широку концертну діяльність, гастролюючи у містах Канади, Франції, Швейцарії, Лівії, Польщі, Угорщини. Співав в оперних театрах Санкт-Петербурга, Мінська, Казані, Києва, Одеси та інших. 3 1980 року Роман Зенонович працював у Львівській національній музичній академії на кафедрі академічного співу. Серед випускників Р.Вітошинського – солісти Львівського оперного театру народний артист України О.Лихач, Олег Лановий, Павло Толстой (Польща).

Мирослава ЛогойдаМирослава Олександрівна ЛОГОЙДА (1940-2020) – піаністка-концертмейстер, професор кафедри (концертно-камерний клас). Закінчила фортепіанний факультет Львівської державної консерваторії ім. М.В.Лисенка (клас проф. О.Криштальського, 1963 р.). У 1962-1975 рр. – концертмейстер кафедри академічного співу у класі доцента Н.Чубарової та професора О.Дарчука. Як акомпаніатор брала участь у республіканських, Всесоюзних та міжнародних конкурсах із студентами-лауреатами Г.Заставним, О.Басистюк, О.Чепурним та ін. З 1972 р. – викладач кафедри концертмейстерства, а з 1977 р. – старший викладач кафедри сольного співу (концертно-камерний клас). Підготувала та провела ряд проектів з творів ораторійного жанру, зокрема: ораторія «Самсон» Г.Генделя (1994 р.), ораторія «Ілля» Ф.Мендельсона (2000 р., 2007 р.), «Ave Maria» (2001 р.), «Stabat Mater» Дж.Б.Перголезі (2003 р.), меса «Solennella» Дж.Россіні (2004 р.), «Stabat Mater» А.Дворжака (2005 р.), Requiem В.А.Моцарта (2006 р.), симфонія № 4 Г.Малєра (2008р .), «Ave verum» (2008 р.), Messa di Gloria Дж.Пуччіні, в яких сольні та ансамблеві партії виконували студенти її класу і виконання яких записані на компакт-дисках. Опублікувала книжку «В.Ігнатенко. Життєвий та творчий шлях» (2003 р.), ряд біографічних нарисів про Р.Сов’яка, В.Дударя, В.Чайку. М.О.Логойда – автор численних науково-методичних розробок, програм. Упорядкувала рукописи вокальних творів (солоспівів) галицьких композиторів і видала нотні збірки Д.Січинського, О.Нижанківського, Я.Лопатинського, а також солоспіви сучасних авторів – Р.Сов’яка, О.Зелінського, О.Козаренка. Видала посібник «Вокальні камерні твори українських композиторів: В.Матюк, О.Нижанківський, Я.Ярославенко, М.Скорик, О.Козаренко». За час педагогічної роботи виховала понад 100 студентів, серед яких – лауреати міжнародних конкурсів: народна артистка України Л.Кондрашевська, народна артистка України М.Фарина, заслужені артисти України О.Велка, О.Дерда, Я.Войтюк, заслужений діяч мистецтв України Б.Косопуд, лауреат Міжнародних конкурсів З.Кушплер, лауреат Міжнародного конкурсу ім. С.Прокоф’єва В.Лісковецький, лауреат конкурсу-фестивалю ім. С.Людкевича О.Грабова, лауреати Міжнародного конкурсу ім. А.Дворжака та Міжнародного конкурсу камерних співаків М.Загорулько, С.Годлевська, А.Ковалко, М.Швидків, володарка Гран Прі Всеукраїнського конкурсу Терен-Юськіва, дипломант Міжнародного конкурсу П.Домінго М.Жехович та ін. Неодноразовий член журі Всеукраїнських конкурсів вокалістів. Серед її випускників – доктор мистецтвознавства, професор кафедри концертмейстерства Т.О.Молчанова та кандидат мистецтвознавства, професор кафедри сольного співу М.А.Жишкович.

Анатолій Миколайович ЛИПНИК (нар. 1943) – оперний співак (баритон), народний артист України, старший викладач. У 1966-1971 рр. – студент Львівської державної консерваторії ім. М.Лисенка (клас професора О.Дарчука). У 1970 р. брав участь у Всесоюзному конкурсі на кращу концертну програму у м. Мінську (Білорусія), був відзначений дипломом. У 1975 р. став лауреатом Міжнародного конкурсу вокалістів у Голландії (Хертогенбос). За час навчання у консерваторії виконав в оперній студії ряд оперних партій: Онєгін («Євгеній Онєгін» П.Чайковського), Шарплес («Мадам Батерфляй» Д.Пуччіні), Фігаро («Севільський цирульник» Дж.Россіні), Жермон («Травіата» Дж.Верді), Зурга («Шукачі перлів» Ж.Бізе). 3 1971 р. – соліст Львівської опери. У його репертуарі біля 60 оперних партій. Серед них: Мечник («Страшний двір» С.Монюшка), Султан («Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського), Микола («Наталка Полтавка» М.Лисенка), Петро Бородін («Солов’їна ніч» В.Губаренка), Наполеон («Війна і мир» С.Прокоф’єв), Доктор Малатеста («Дон Паскуале» Г.Доніцетті), Вольфрам («Тангойзер» Р.Вагнера), Тоніо («Паяци» Р.Леонкавалло), Альфіо («Сільська честь» П.Масканьї), Ренато, Набукко, Жермон, Яго, Амонасро, Фальстаф («Бал-маскарад», «Набукко», «Травіата», «Отелло», «Аїда», «Фальстаф» Дж.Верді), Фігаро («Севільський цирульник» Дж.Россіні), Ібн-Хакіа («Іоланта» П.Чайковського), Скарпіа («Тоска» Дж.Пуччіні) та ін. За час роботи у театрі гастролював в Україні (Київ, Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк, Харків, Полтава, Суми, Вінниця) та за її межами: Росія (Ростов), Білорусія (Мінськ), а також у Польщі (Краків, Варшава, Криниця), Австрії (Кауфштайн), Голандії, Бельгії, Англії тощо. Викладав сольний спів на кафедрі академічного співу до 2020 р. У 2008 р. випускник класу В.Дарчук став лауреатом Всеукраїнського конкурсу вокалістів Т.Терен-Юськіва.

Василь Вікторович ДУДАР (нар. 1945) – оперний співак (бас), заслужений артист України, доцент. У 1973 р. закінчив вокальний факультет Львівської консерваторії у проф. О.Дарчука та доц. Н.Чубарової. У 1973-1981 рр. – соліст Львівського академічного театру опери і балету ім. І.Франка. 1981-1985 рр. – соліст Південної групи військ м. Будапешт (Угорщина). 3 1985 р. – знову соліст Львівського оперного театру. За час роботи у театрі підготував і виконав партії: Карась («Запорожець за Дунаєм» С.Гулака-Артемовського), Виборний, Тарас, Пацюк («Наталка Полтавка», «Тарас Бульба», «Різдв’яна ніч» М.Лисенка), Війт, Посол Отт («Украдене щастя», «Ріхард Зорге» Ю.Мейтуса), Іван Гонта («Згадайте, братія…» В.Губаренка), Бурунда («Золотий обруч» Б.Лятошинського), Андронаті («У неділю рано…» В.Кирейка), Казкар («Попелюшка» А.Спадавеккіа), Рущак («Милана» Г.Майбороди), Кончак («Князь Ігор» О.Бородіна), Єгова («Мойсей» М.Скорика), Собакін і Малюта, Сальєрі («Царева наречена», «Моцарт і Сальєрі» М.Римського-Корсакова), Гудал («Демон» А.Рубінштейна), Гремін, Зарецький («Євгеній Онєгін» П.Чайковського), Андрій Дубровський, Архип, Ісправник («Дубровський» Е.Направника), Збігнєв, Сколуба («Страшний двір» С.Монюшка), Спарафучілє та Чепрано, Фернандо, Сільва, Верховний жрець («Ріголетто», «Трубадур», «Ернані», «Набукко» Дж.Верді), Коллен, Бенуа, Альцендор («Богема» Дж.Пуччіні), Дон Базіліо («Севільський цирульник» Дж.Россіні), Дон Паскуале («Дон Паскуале» Г.Доніцетті), Альвізе («Джоконда» А.Понк’єллі), Райнмар («Тангойзер» Р.Вагнера) та ін. В.Дудар гастролював у Польщі, Чехії, Угорщині, Німеччині, Австрії, Бельгії, Італії, Іспанії, Франції, Росії, Білорусії тощо, а також містами України. Фондові записи: опера «Різдвяна ніч» М.Лисенка, опера «Украдене щастя» Ю.Мейтуса, арії Дж.Верді, Г.Доніцетті, М.Глінки, романси та пісні А.Кос-Анатольського, українські народні пісні, духовні твори та колядки. З 1993 р. – викладач вокалу у Львівському державному музичному училищі ім. С.Людкевича та Львівській національній академії. За час викладання підготував ряд обдарованих співаків. Серед них: народна артистка України Л.Качала, М.Гончарик, О.Кувітанов, лауреати Міжнародного конкурсу «Мистецтво XXI століття» – М.Пігура, Т.Борецька, І.Ключковська (Дзундза), А.Старушкевич. Видав низку методичних розробок. У 2005 р. світ побачили дві нотні збірки «3 репертуару Василя Дударя», до яких входять арії з опер, романси, балади, думи, обробки українських народних пісень для баса.

Ігор Кушплер

Ігор Федорович КУШПЛЕР (1949-2012) – оперний співак (баритон), народний артист України (1999), професор (2000), завідувач кафедри академічного співу (2010-2012), лауреат республіканської премії ім. М.Островського (1983). Закінчив вокальний (клас О.Й.Дарчука, 1978 р.) і диригентський (клас Ю.О.Луціва, 1979 р.) факультети Львівської державної консерваторії ім. М.Лисенка. У 1978-1980 рр. I.Кушплер – соліст Львівської філармонії, з 1980 р. – соліст Львівської опери, у 1998-1999 рр. також художній керівник театру. У його репертуарі біля 50 оперних партій. Серед них: Остап, Михайло Гурман, Ріголетто, Набукко, Яго, Амонасро, Ді Луна, Фігаро, Онєгін, Роберт, Сільвіо, Жермон, Барнаба, Ескамільйо та інші. Брав участь в оперних фестивалях в Україні (Львів, Київ, Одеса, Дніпропетровськ, Донецьк), Росії (Нижній Новгород, Москва, Казань), Польщі (Варшава, Познань, Сянок, Битом, Вроцлав), у містах Німеччини, Іспанії, Австрії, Угорщини, Лівії, Лівану, Катару. Як концертний співак гастролював у багатьох країнах Європи й Америки. Має численні фондові записи, в тому числі знявся у телеверсіях опер «Маестро капели» Д. Чімарози та «Телефон» Дж. Менотті. Він автор солоспівів, творів для вокальних ансамблів і хорів, обробок народних пісень, що надруковані в авторських збірках: «Із глибинних джерел» (1999), «Шукай любов» (2000), «В передчутті весни» (2004), а також у збірках інших авторів. З 1983 р. – викладач кафедри академічного співу Львівської національної музичної академії ім. М.В.Лисенка. Більшість вихованців класу (студентів і асистентів-стажистів) стали лауреатами (у тому числі перших премій) та дипломантами престижних міжнародних конкурсів, зокрема: ім. М.Лисенка, ім. I.Алчевського, ім. I.Паторжинського, ім. С.Крушельницької, в Україні, Вердіївські голоси, ім. Віотті в Італії, ім. С.Монюшка, ім. Ади Сарі в Польщі, ім. Королеви Єлизавети в Бельгії, Бельведер в Австрії, ім. П.Чайковського в Росії, Асоціації радіо Німеччини (АКГ)) та інші. Серед його випускників: заслужені артисти України – лауреат національної премії України ім. Т.Шевченка, соліст Варшавської національної опери А.Шкурган, Г.Кульба, I.Дерда, Г.Тітова, солістка Віденської штатсопери З.Кушплер, соліст Національної опери України (Київ) В.Дудар, солісти Львівської опери О.Сидір, В.Загорбенський, А.Бенюк, Т.Вахновська, за контрактами в оперних театрах США, Канади, Італії працюють О.Ситницька, С.Сех, С.Соловей та інші. У 1999 р. журі конкурсу ім. I.Паторжинського відзначило I.Кушплера дипломом «Кращий викладач». Він неодноразово був членом журі різноманітних конкурсів співаків, зокрема, IІІ Міжнародного конкурсу ім. С.Крушельницької (2003) і II Міжнародного конкурсу ім. А.Дідура (Польща, 2008) і провадив майстер-курси у музичних навчальних закладах Німеччини та Польщі.

Лариса Євгенівна КРИВОЦЮК (нар. 1950) – мецо-сопрано, старший викладач, заслужений працівник культури України, учасник бойових дій в Афганістані. У 1977 р. закінчила Львівську державну консерваторію ім. М.В.Лисенка по класу вокалу у доц. В.Підоріни. У 1970-1977 рр. працювала викладачем фортепіано у музичній школі м. Золочева. 3 1977 р. викладає вокал у Львівському державному музичному училищі ім. С.Людкевича. Виступала з концертами в Греції, Угорщині, Афганістані, Польщі. Має ряд телевізійних передач. Записала фільм «Співає Лариса Кривоцюк». 3 2000 р. – за сумісництвом старший викладач кафедри академічного співу Львівської національної музичної академії ім. М.В.Лисенка.

Стефан Васильович П’ЯТНИЧКО (нар. 1959) – оперний співак (баритон), народний артист України. У 1983 році поступив на вокальний факультет Львівської державної консерваторії імені М.В.Лисенка (клас професора П.П.Кармалюка, а після його смерті у 1986 році – професора О.М.Врабеля). У 1988 році став лауреатом другої премії всесоюзного конкурсу «Нові імена» (Москва). З 1989 року – соліст Львівського державного академічного театру опери та балету імені С. Крушельницької, де виконував провідні партії баритонового репертуару. У 1991 році здобув перемогу на першому міжнародному конкурсі оперних співаків імені С. Крушельницької у Львові, а в 1993 році став лауреатом і призером міжнародного конкурсу вокалістів «Бельведере» у Відні (Австрія). Під час роботи у Львівській опері неодноразово запрошувався на урядові та святкові концерти у Києві та Львові, а також багато гастролював за кордоном. 1995 р. – «Заслужений артист України», 2006 р. – «Народний артист України». За час роботи у Львівській опері та роботи на світових оперних сценах (1994 – 2008 рр.) виконував оперні партії, зокрема: Жермон – «Травіата» Дж. Верді; Граф ді Луна – «Трубадур» Дж. Верді; Ріголетто – «Ріголетто» Дж. Верді; Франческо – «Розбійники» Дж. Верді;Ренато – «Бал-маскарад» Дж. Верді; Амонасро – «Аїда» Дж. Верді; Родріго – «Аїда» Дж. Верді; Карло – «Сила долі» Дж. Верді; Сільвіо – «Паяци» Р. Леонкавалло; Манфредо – «Любов трьох королів» І. Монтемецці; Енріко – «Лючія ді Лямермур» Дж. Доніцетті; Гурман – «Украдене щастя» Ю. Мейтус; Остап – «Тарас Бульба» М. Лисенко; Микола – «Наталка Полтавка» М. Лисенко; Хмельницький – «Богдан Хмельницький» К. Данькевич; Демон – «Демон» А. Рубінштейн; Алєко – «Алєко» С. Рахманінов; Роберт – «Іоланта» П. Чайковський; Онєгін – «Євгеній Онєгін» П. Чайковський. З 2008 року – ст. викладач кафедри академічного співу Львівської національної музичної академії ім. М.В.Лисенка. Як член журі брав участь у І Всеукраїнському конкурсі молодих вокалістів Іри Маланюк (2007 рік, м. Івано-Франківськ); у ІІ Всеукраїнському конкурсі молодих вокалістів Теодора Терен-Юськіва (2008 рік, м.Львів); у Всеукраїнському відбірковому конкурсі вокалістів «Марія Каллас, Гран ПРІ», (2008 рік, м. Львів); у ІV Міжнародному конкурсі оперних співаків ім. С.Крушельницької (2009 рік, м. Львів); у ІІІ Всеукраїнському конкурсі молодих вокалістів ім. Іри Маланюк, (2011 рік, м. Івано-Франківськ). Випускники та студенти С.П’ятничка ставали лауреатами і дипломантами різноманітних конкурсів вокалістів.