Історія кафедри хорового та оперно-симфонічного диригування

На сьогоднішній день, на жаль, неможливо визначити точну дату створення дириґентських відділів чи факультетів у вищих музичних навчальних закладах Львова до 1939 р., тому що не збереглось архівних документів Львівської консерваторії ГМТ-ПМТ, Консерваторії ім. К. Шимановського та ВМІ ім. М. Лисенка, які б висвітлили навчальні плани, прізвища педагогів або студентів тощо.

Проте не викликає сумніву, що і до 1939 р. у Львові можна було отримати фах дириґента. Для цього тоді були можливості: високопрофесійна теоретична база, талановиті педагоги дириґенти-практики, такі, як Кароль Мікулі, Мечислав та Адам Солтиси, Микола Колесса. До того ж дириґентсько-виконавське мистецтво у західному регіоні України, а особливо у Львові, має свої давні традиції. Постійні концерти інструментальної, кантатно-ораторіальної музики, як і оперні вистави в домах міського патриціату та у львівських палацах тодішних знаменитих родів, притягали не тільки видатних європей­сь­ких співаків та інструменталістів-виконавців, але й відомих дириґентів, таких як Йоган Філіп Кірнберґер (учень Й. С. Баха), Юзеф Ельснер, Й. Медеріч детто Галлюс, Кароль Ліпінський, Франц Ксавер Моцарт, Йоган Рукґабер і багато інших.

Особливо інтенсивно розвивалося культурне життя міста починаючи з 70-х років ХVІІІ ст., коли Львів став столицею королівства Галичини та Володимирії у Австрій­сь­кій імперії. Тоді було збудовано три театри, у яких поряд з драматичними виставами ставились опери, засновано Галицьке Музичне Товариство (1838) і консерваторію при ньому (1854), створено українське товариство “Руська бесіда” (1861) і музичний театр при ньому (1864), засновано Львівську філармонію (1902) та український Вищий Музичний Інститут (1903).

На теренах краю бурхливо розвивалося і хорове мистецтво. У Львові були створені аматорський український хор “Боян” (1890), польські “Лютня” (1880) та “Ехо” (1887), десятки інших українських, польських, німецьких та єврейських хорових колективів.

Львів підтримував постійні контакти з Віднем – тодішнім музичним центром Європи, іншими містами Австрії та сусідніх європейських держав. Тут можна було почути і побачити усе, що в той час було кращим у Європі. Так, у Львові довгі роки працювали музиканти різних національностей – відомі свого часу дириґенти чех Людвіг Челянський, італійці Франческо Брунетто і Франческо Спетріно, іспанець Антон Рібера та ін. Як гастролери, у Львові дириґували всесвітньо відомі Густав Малєр, Ріхард Штраус, Руджеро Леонкавалло, Артур Родзіньскі, Зиґмунд Бірнбаум, Вілем Земанек і ін.

Основи дириґентського мистецтва у західноєвропейських вищих музичних навчальних закладах його адепти здобували після початкової спеціальної підготовки як інструменталісти – піаністи, скрипалі, тощо. Відтак практичні навички з дириґування вони набували під керівництвом відповідного професора, під керівництвом якого оволодівали не тільки дириґентською технікою, але знайомством із симфонічною та оперною літературою, стильовими особливостями композиторських напрямків, технікою читання партитур, музичними формами, поліфонією, та іншими компонентами музичної мови.

Великий внесок у розвиток музичної культури, популяризацію дириґентського виконавства і підготовку кадрів у Львові зробили видатні музичні діячі та педагоги Йоган Рукґабер, Кароль Мікулі, Мечислав і Адам Солтиси, Генрик Ярецький, Броніслав Вольфсталь, Йосиф Лерер, Артур Родзінський, Здіслав Ґужиньскі, Єжи Бояновскі, а також довголітній музичний керівник українського театру “Руська Бесіда” Михайло Коссак та дириґенти цього театру Роман Ганінчак і Іван Бойченко. Немало цінного в мистецтво хорового виконавства внесли і львівські композитори-дириґенти, творчість яких була безпосередньо пов’язана з діяльністю хорових колективів: Анатоль Вахнянин, Остап Нижанківський, Владислав Вшелячинський, Рудольф Шварц, згодом Станіслав Людкевич, Іван Охримович, Іларіон Гриневецький, Дмитро Котко. У 20–30-их рр. ХХ століття з’явилася молода ґенерація симфоніч­них дириґентів, які починали навчання у львівських музичних навчальних закладах, а закінчували дириґентську освіту в музичних академіях Праги, Берліна, Кракова. Це Ярослав Барнич, Лев Туркевич, Михайло Гайворонський, Антін Рудницький, Микола Колесса, Богдан Пюрко, скрипаль-дириґент Адам Должицький.

Основними педагогами Консерваторії ГМТ-ПМТ, які готували диригентські кадри були Мєчислав і Адам Солтиси.

Мєчислав Солтис (1863-1929) видатним педагогом, органістом, композитором (автором оперних, кантатно-ораторійних, симфонічних, фортепіанних і вокальних творів), хоровим та симфонічним дириґентом і музичним діячем. Як піаніст початково вчився у Кароля Мікулі в Консерваторії ГМТ; композицію вивчав під керівництвом Ф.Кренна у Віденській консерваторії; відтак у К.Сен-Санса в Парижі, досконалився як органіст у Е.Жіго. Закінчив також філософський факультет Львівського університету. Від 1891 р. викладав ряд дисциплін у Консерваторії ГМТ-ПМТ, директором якої, а також ГМТ-ПМТ був 30 років (1899-1929). Завдяки його дириґентській діяльності хори та симфонічний оркестр Товариства, в якому брали участь також професори і студенти Консерваторії, виступали незліченну кількість разів у концертах, нерідко виконуючи вперше у Львові великі твори найвизначніших композиторів. До його постійного репертуару належали симфонічні твори Й.Гайдна, В.А.Моцарта, Л.Бетховена (перше виконання у Львові в 1900 ІХ Симфонії), Й.Брамса, А.Брукнера, Р.Штрауса, М.Карловича та ін. З посеред творів кантатно-ораторіального жанру виконано ним м.ін.: “Велику месу h-moll”, “Страсті за Матвієм”, “Страсті за Йоаном” Й.С.Баха, “Пори року” Й.Гайдна, “Реквієм” В.А.Моцарта, “Урочиста меса” Л.Бетховена, “Ілія” Ф.Мендельсона, “Засудження Фауста” Г.Берліоза, “Камо грядеши” і “Знайдення Святого Хреста” Ф.Нововєйського, концертні варіанти оперних творів, м.ін. “Орфей” Глюка, “Фіделіо” Бетховена, “Трістан та Ізольда” Вагнера. В 1889-88 рр. був артистичним керівником і диригентом Польського співочого товариства “Ехо-Матір”, декілька років – артистичним директором Співочого товариства “Лютня-Матір”. Дириґував також рядом інших львівських хорових колективів.

Від 1929 року (а пізніше від грудня 1939 року і до виходу на пенсію у 1965-му) дириґентським відділом Консерваторії ПМТ, а згодом кафедрою Львівської державної консерваторії завідував Заслужений діяч мистецтв України (1953), професор, доктор Адам Солтис (1890–1968) – визначний оперно-симфонічний і хоровий дириґент, композитор симфонічної, хорової, камерної та вокальної музики, педагог, музикознавець, музичний діяч. Початкову музичну освіту А.Солтис здобув у батьків (скрипка, фортепіано, теорія музики) та у Консерваторії ГМТ (скрипка). В 1911-14 рр. відбув студії з композиції та дириґентури у Р.Каана і К.Л.Вольфа у Королівській Вищій Школі музики в Шарлотербурзі, а в 1914-16 рр. вчився у школі майстрів Королівської Академії Мистецтв у Берліні в класі композиції у Г.Шуманна, рівночасно відбуваючи музикологічні студії у Берлінському університеті під керівництвом Й.Вольфа, К.Штумпфа і Г.Кречмара. У 1920 р. там же здобув тупінь доктора музикології. У 1919 р. став професором Консерваторії Польського Музичного Товариства. Після смерті батька в 1929 р. був обраний її директором (був ним до 1939 р.). В Консерваторії, композиції та інших теоретичних дисциплін, був керівником оперної школи (студії), оркестрового класу і дириґентури. Під його батутою силами оперної школи виконано опери “Дон Жуан” та “Викрадення з сералю” Моцарта, “Севільський цирульник” Россіні, “Фіделіо” Бетховена, “Богема” Пуччіні, “Віндзорські кумоньки” Ніколаї. Як керівник оркестрового класу влаштовував циклічні концерти чеської, румунської, російської, угорської та югославської музики. Як директор ПМТ став центральною постаттю тогочасного музичного життя Львова. Найбільше цікавило його тоді дириґентське виконавське мистецтво, яке було започатковане ще у 1912 р. у Берліні, виконуючи з німецьким оркестром та польським хором ораторію батька “Обітниці Яна Казимира” та фрагменти його ж опери “Бабська республіка”. Дириґентський дебют у Львові відбувся 1914 р. виконанням “Урочистої меси” Бетховена. Кульмінаційним періодом дириґентської діяльності А.Солтиса були роки 1925-39, коли він керував оркестрами і хорами Польського Музичного Товариства і Консерваторії, симфонічним оркестром створеної ним у 1921 р. “Польської спілки музикантів”, оркестром Львівської філармонії, якого був головним дириґентом. Під його батутою були виконані твори композиторів, які до цього часу в тодішній Польщі ніколи не звучали (“Цар Давид” А.Онеггера, “Симфонія псалмів” І.Стравінського, “Різдвяна ораторія” Й.С.Баха, “Te Deum” А.Брукнера, “Пісня про землю” Г.Малєра). Поряд з симфонічними творами Й.Брамса, А.Брукнера, П.Чайковського, К.Дебюссі, Б.Бартока, А.Казелли, С.Прокоф’єва, О.Респіґі та інших в його репертуарі знаходилися твори польських композиторів: З.Носковського, М.Карловича, Л.Ружицького, Г.Фітельберґа, В.Малішевського, К.Шимановського (перше виконання у Польщі його “Stabat Mater” і ІІІ Симфонії “Пісня ночі” з хором). Був також керівником ряду хорових колективів, головою ряду музичних об’єднань. Після 1939 р. був дириґентом Львівської державної філармонії (до 1941 р.), в 1944-45 рр. – дириґентом Львівського театру опери та балету і філармонії, виконуючи (також на гастролях у Києві) переважно твори польських композиторів.

А.Солтис був першим деканом дириґентського факультету (1940-41) і завідуючим кафедрою дириґування (1944-65) Львівської державної консерваторії. Клас дириґування А.Солтиса перед 2-ю світовою війною закінчили: світової слави диригент Станіслав Скровачевський, а також Єжи Колачковський, Роман Куклевич, Вітольд Кшемєньський, клас теорії музики – композитори З.Ішковська, Т.Махль, музикознавець З.Лісса, клас композиції у ЛДК – М.Скорик, Г.Ляшенко, І.Мацієвський, А.Нікодемович, Ш.Каллош, С.Німанд, Л.Мазепа, спеціалізувалися у нього В.Задерацький, В.Козлов та ін.

Від професора Адама Солтиса у 1965 р. естафету керівництва перейняв один з перших професійних українських дириґентів Микола Колесса.

Микола Колесса – видатний український композитор, дириґент, педагог, музично-громадський діяч. Його праця триває понад півстоліття і є визначним явищем в історії і сьогоденні української музичної культури. Микола Колесса народився 6 грудня 1903 року в м. Самборі на Львівщині в родині класика світової фольклористики Філарета Колесси. Як вважає сам композитор, знаковим для його майбутньої долі став факт, що саме тоді у Львові перебував основоположник української композиторської школи Микола Лисенко, на честь якого і було названо майбутнього митця. Микола Колесса згадує: “Скільки я себе пам’ятаю – навколо мене завжди була пісня. В дитинстві – це українська пісня, любов до неї прищепив мені батько, який увійшов в історію української музики, як розвідник і збирач народної творчості, визнаний науковець – фольклорист, до безмежжя закоханий у неї. Я добре пам’ятаю, як, відпочиваючи літом на Лемківщині, Гуцульщині, Бойківщині, в Поліссі, батько скликував до нашої оселі селян і просив їх співати пісень, які ретельно записував, а потім – аналізував і опрацьовував. Серед моїх дитячих спогадів – наш маленький “сімейний” хор, основним репертуаром якого була українська пісня. Перебуваючи в Празі, я з задоволенням слухав і запам’ятовував пісні інших європейських народів (деякі з них пам’ятаю і досі) – чеські, словацькі, польські, сербські, болгарські, їх співали мені мої товариші. Але осередком, де зародилася ця любов, була моя сім’я”.

Після закінчення гімназії М. Колесса вивчає медицину у Краківському Яґелонському університеті, а з січня 1924-го – вчиться на медичному факультеті українського Таємного університету у Львові. Саме у Кракові під враженням почутої на концерті Дев’ятої симфонії Л. Бетовена майбутній композитор остаточно вирішує присвятити своє життя Музиці. З осені 1924 р. Микола Колесса навчається на філософському факультеті Карлового університету в Празі (музикознав­ство і славістика) та Празькій Державній Консерваторії (композиція і дириґування). По закінченні ще три роки удосконалювався з композиції в Школі вищої майстерності у професора Вітезслава Новака. Роки, проведені в Празі, сам композитор оцінює так: “Навчаючись у кращих викладачів Європи того часу, я мріяв підняти професіоналізм нашої української культури на той рівень, з яким зустрівся там. Це стало моїм орієнтиром і у композиторській, і у виконавській творчості. Спостерігаючи за роботою моїх педагогів, вчився вишліфовувати свої твори, виносити на суд слухачів тільки найбільш опрацьовані, високоякісні зразки. У Празі я бачив найкращих світових дириґентів того часу, часто бував не тільки в концертах, але і на репетиціях, і, як губка, вбирав усе, вивчав те, що пізніше реалізовував сам, чим завжди ділився зі своїми учнями, ставши педагогом”.

Педагогічна діяльність Миколи Колесси розпочалась у 1931 році у Вищому Музичному Інституті ім. М. Лисенка у Львові. Саме тут у 1935–1936 роках він заснував перші в Західній Україні професійні курси дириґентів, з яких і розпочались ті добрі традиції, що в українському та зарубіжному виконавстві вирізняють випускників створеної ним львівської дириґентської школи. Сухою мовою цифр педагогічна діяльність Миколи Колесси виглядає так: з 1931 до 1939 р. – викладач Вищого Музичного Інституту ім. М. Лисенка у Львові; з 1940 – доцент, з 1957 – професор Львівської консерваторії; з 1953 до 1965 р. – ректор; з 1965 до 1974 р. – завідувач кафедри дириґування; з 1974  – професор-консультант. Педагогічний почерк М. Колесси вирізняють загальна висока культура і ерудиція, глибокі знання в усіх сферах музичного виконавства, довголітня композиторська і дириґентська практика, і, водночас, науковий підхід до предмета, ґрунтовне знання педагогіки та психології, досконале володіння методикою навчально-виховної роботи, повсякденний пошук нових форм і методів навчання. Серед найбільш відомих учнів Миколи Колесси прізвища дириґентської еліти України та за її межами. Це – С. Турчак, І. Гамкало, Ю. Луців, В. Василевич, Т. Микитка, Є. Вахняк, Б. Антків, І. Юзюк, В. Пащенко, Я. Скибінський, Р. Дорожівський, М. Сильвестров, Б. Депо, Е. Рамос (Куба), Р. Филипчук, Я. Колесса. Професор – автор багатьох статей, нарисів, публікацій. А підручник “Основи техніки дириґування”, у якому узагальнено величезний педагогічний досвід починаючи з передвоєнних часів, є настільним методичним посібником не тільки для дириґентів-початківців. Підручник витримав три перевидання, однак і досі у музичних бібліотеках відчувається його нестача.

Разом з дириґентом Ісааком Паїном Микола Колесса заснував Львівський симфонічний оркестр. Як дириґент, гастролював у багатьох містах Радянського Союзу і за кордоном, неодноразово виступав з уславленими виконавцями С. Ріхтером, Д. Ойстрахом, Т. Ніколаєвою, Я. Заком, Л. Коганом, Д. Шафраном, В. Дуловою, Е. Ерделі, українськими, зокрема львівськими – О. Криштальським, Л. Шутко, М. Крушельницькою, М. Крих, Х. Колессою, С. Дайчем. М. Колесса працював дириґентом Театру опери та балету у Львові, очолював хорову капелу “Трембіта”. Багато років натхненної праці віддав вихованню молодого покоління оркестрових музикантів – понад чверть століття керував симфонічним оркестром студентів Львівської консерваторії. Як композитор, М. Колесса є автором самобутніх творів різних жанрів. Вони відзначаються високим мистецьким рівнем і неповторною індивідуальністю. Творчість М. Колесси займає визначне місце не тільки в українській музиці, а й заслуговує на увагу у контексті європейської культури ХХ століття. Основні твори композитора: для оркестру – “Українська сюїта” (1928), Варіації для симфонічного оркестру (1931), Перша (1950) і Друга (1960) симфонії, сюїта “В горах” для струнних (1972), інструментально-хоровий цикл “Лемківське весілля” (1937–1938); фортепіанні – “Картинки Гуцульщини” (1934), Сонатина (1939), “Три коломийки” (1958), “Гуцульський прелюд” (1975), “Про Довбуша” (1981), серед інших – “Дрібнички”, “Пасакалія, скерцо і фуга”, “Прелюдія і фуга” для органу. Велика кількість хорових творів, пісні, романси, обробки народних пісень, перекладення та транскрипції різних творів, мелодекламації, музика до кінофільму “Іван Франко” у співпраці з Б. Лятошинським, інше. У 1994 році відбулися авторські концерти М. Колесси у США і Канаді, а 1996 р. Перша симфонія композитора була виконана симфонічним оркестром Одеської філармонії (дириґент – Хобарт Ерл) в Кеннеді-центрі у Вашингтоні та у Нью-Йорку під егідою ООН на відзначення 10-річчя Чорнобильської трагедії. М. Колесса був членом Львівського відділення товариства культурних зв’язків з українцями за кордоном “Україна”, багаторічним головою Львівського відділення товариства радянсько-чехословацької дружби. Після відновлення діяльності Наукового товариства ім. Т. Шевченка у Львові став його Почесним членом. Багаторазово брав участь у роботі журі республіканських та всесоюзних дириґентських конкурсів, був незмінним учасником симпозіумів та пленумів Спілки композиторів, делегацій з культурного обміну в межах СРСР та за кордоном. Вболіваючи за розвиток дириґентського мистецтва, ніколи не відмовлявся бути членом журі дириґентських конкурсів у музичних училищах Львівщини, у консерваторії. М. Колесса був і залишається членом багатьох творчих спілок та наукових інституцій, найбільш важливі з яких Союз українських професійних музик (СУПРОМ, 1936), Спілка композиторів України (1940), він – академік Академії мистецтв України (1997). Професор відзначений багатьма почесними званнями та нагородами. Він – Заслужений діяч мистецтв (1951), Народний артист України (1972), лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1983), Народний артист СРСР (1991). Кавалер орденів “Знак Пошани” (1948); Леніна (1961); “Дружби народів” (1981), повний кавалер ордена “За заслуги” (2000). Його нагороджено Почесною відзнакою Президента України (1993), удостоєно звання Героя України (2001).

Високоосвічена, талановита і багатогранна особистість Миколи Колесси віддавна є орієнтиром для молодих музикантів. Він ніколи не шкодував часу, охоче ділиться багатим досвідом, випромінює щире розуміння, терплячість і непідробну доброту. Двері його серця ніколи не зачиняються до людей, для кожного він знаходить можливість поспілкуватись, часом – поспівчувати або ж розділити радість.

“Україна є на межі між Заходом і Сходом, зв’язуючою ланкою між двома культурними пластами, але внутрішня монолітність її громадян, згуртованість в подоланні тимчасових труднощів, щоденна чесна і послідовна праця обов’язково принесуть свої результати для прийдешніх поколінь. І звідси мій девіз – Nulla dies sine linea (“Ні дня без рисочки”, лат.)”, – говорить М. Колесса.

Поруч з А. Солтисом та М. Колессою з 1939 до 1941 р. на дириґентському факультеті працювали Лев Туркевич (дириґент опери), Ісаак Паїн (дириґент філармонії), Павло та Макар Гончарови, Олександр Сорока (дириґент капели “Трембіта”).

Лев Туркевич (1901–1961) – дириґент, педагог, музичний діяч. Музичну освіту отримав у Вищому Музичному Інституті ім. М. Лисенка, гри на фортепіано навчався у Відні у проф. Вюрера, а композиції у проф. Й. Маркса. Повернувшись до Львова у 1920-х рр., дириґував хорами “Львівський Боян” та “Бандурист”. У 1930-х рр. – оперний дириґент у польських містах Познані, Бидґощі і Варшаві. Від 1939 р. до приходу німецьких військ, повернувшись до Львова, працював музичним керівником та дириґентом драматичного театру ім. Лесі Українки і викладав на дириґентському факультеті новоствореної Львівської державної консерваторії. У липні 1941 р. Лев Туркевич був одним з ініціаторів створення у Львові українського Оперного театру і як дириґент став на його чолі разом з режисером В. Блавацьким. З липня 1941 до червня 1944 здійснив такі постановки: 1941 – “Запорожець за Дунаєм” Гулака-Артемовського; “Наталка Полтавка” Лисенка; “Мадам Батерфляй” Пуччіні; 1942 – “Кармен” Бізе; “Дон Кіхот” Мінкуса; “Флорія Тоска” Пуч­чіні; “Викрадення з Сералю” Моцарта (разом з дириґентом Фріцом Вайд­ліхом); “Копелія” Деліба; “Аїда” Верді (з Ф. Вайдліхом); “Летючий голландець” Ваґнера (з Ф. Вайдліхом); 1943 – “Сільська честь” Масканьї (з Ф. Вайд­ліхом); “Низини” Д’Альбера; “Серпанок П’єретти” Догнаньї; 1944 – “Фауст” Гуно; “Трубадур” Верді (разом з німецьким дириґентом А. Хоп­пом). У липні 1944 р. Л. Туркевич емігрував на Захід. В Австрії він організував чоловічий хор “Ватра”, дав з ним понад 240 концертів у різних містах Австрії і Німеччини. У 1950 р. вирушив з “Ватрою” в концертну поїздку до США і Канади (34 концерти). Залишившись у Торонто, працював там з чоловічим хором “Прометей”, жіночим хором “Чайка” та камерним хором церкви св. Володимира. Викладав в Українському музичному інституті ім. М. Лисенка в Торонто, там виступив у двох симфонічних концертах (1951 та 1959 р.).

Петро Сорока (1900–1963) – український хоровий дириґент, Народний артист України з 1960 р. Від 1923 р. співав у капелі “Думка”, одночасно навчаючись в київському Музично-драматичному інституті ім. М. Лисенка. З 1934 р. працює дириґентом, а потім – головним дириґентом (1937) капели “Думка”. У 1940 р. переведений до Львова художнім керівником та головним дириґентом капели “Трембіта”, а також викладачем дириґентського факультету ЛДК. Капелою “Трембіта” керував до 1946 р., гастролював по СРСР. Поряд з хоровими мініатюрами та обробками народних пісень у репертуарі колективу були й твори великої форми: “Радуйся ниво неполитая”, “Б’ють пороги” М. Лисенка, “Кавказ”, “Заповіт” С. Людкевича, “Реквієм” В. А. Моцарта, “Пори року” Й. Гайдна та ін.

Ісаак Паїн (1912–1999) – відомий дириґент, педагог, Заслужений артист України. У 1932 р. закінчив київський Музично-драматичний інститут ім. М. Лисенка (клас фортепіано – Костянтин Михайлов, дириґування – Давид Бертьє). З 1931 р. працював дириґентом симфонічного оркестру інституту ім. М. Лисенка, симфонічного оркестру радіокомітету в Києві, викладачем Київської консерваторії. У жовтні 1939 р. був скерований до Львова для організації музичного мовлення на Львівському радіо. У грудні того ж року при радіокомітеті разом з Миколою Колессою організував перший у Львові державний оркестр. Цей оркестр згодом став філармонічним, а Ісак Паїн довгий час був його головним дириґентом та керівником. У 1941–1946 воював добровольцем на фронті, повернувся з 13 бойовими нагородами. Від 1946 р. поновив творчу роботу у Львівській філармонії і паралельно викладав на кафедрі дириґування ЛДК (до 1993 року). І. І. Паїн був талановитим, високопрофесійним дириґентом, всебічно ерудованою, непересічною особистістю. Разом з Львівським оркестром він виступив у численних концертах, записав кілька платівок та здійснив фондові записи. Під його керівництвом симфонічний оркестр Львівської філармонії став одним з кращих колективів України. За роки педагогічної діяльності І. І. Паїн виховав багатьох обдарованих учнів, серед яких дириґент Львівського театру опери і балету С. Арбіт; дириґент Новосибірської Опери Г. Орлов; Народний артист України, головний дириґент естрадно-симфонічного оркестру радіо і телебачення (Київ) Р. Бабич; дириґент симфонічного оркестру Національного університету ім. І. Франка Р. Хабаль; професор завідувач кафедри оркестрового дириґування ЛДМА О. Геринович. З 1993 року І. І. Паїн жив у Нью Йорку (США).

Після відступу німецьких військ зі Львова у липні 1944 р. більшовицькі партійні та державні органи старались ”зміцнити” музичне середовище Львова перевіреними та віддани­ми людьми, які твердо стояли на ідеологічних позиціях марксизму-ленінізму і соціалістичного реалізму та без застережень виконували їх засади. У 1944–1946 рр. наказами Комітету в справах мистецтв при Раднаркомі УРСР зі східних областей до Львова поряд з іншими спеціалістами скеровано багатьох музикантів – вихованців Московської, Ленінградської, Київської та інших радянських консерваторій, серед яких було декілька дириґентів: Лев Мойсейович Брагінський – головним дириґентом Львівської опери та професором Львівської консерваторії; Фанеля Мойсеївна Долгова – головним хормейстером Львівської опери та доцентом консерваторії; Макар Григорович Гончаров – дириґентом опери та художнім керівником філармонії; Павло Іванович Муравський – дириґентом капели “Трембіта” та педагогом консерваторії; Г. Рісман та О. Пресіч – дириґентами опери та педагогами консерваторії і музичного училища. Нові кадри активно включилися у мистецьке життя Львова.

Лев Брагінський (1896–1953) здобув музичну освіту у Петроградській консерваторії (1917). Працював дириґентом Київської опери (1928–1934), викладав у Київській консерваторії (від 1940 р. – професор), був головним дириґентом симфонічного оркестру УРСР в евакуації (Середня Азія, 1942–1944). У 1944 р. його перевели до Львова, де він став головним дириґентом оперного театру, професором та дириґентом оперної студії Львівської державної консерваторії. Високоерудований музикант з великим професійним досвідом Л. Брагінський невдовзі зайняв помітне місце у музичному житті Львова. Як дириґент-постановник він ставить у Львівській опері низку прем’єр: 1946 – “Євгеній Онєґін” Чайковського; 1947 – “Велика дружба” Мураделі; 1948 – “Пікова дама” Чайковського; 1951 (1953) – “Богдан Хмельницький” Данькевича, “Мідний вершник” Ґліера, “Іоланта” Чайковського; 1952 – “Чародійка” Чайковського; “Тихий Дон” Дзержинського. З оркестром Львівської філармонії Л. Брагінський дириґував і симфонічними концертами. Серед його студентів були Іван Кончич, Іван Кільберг, у нього закінчував останній рік навчання Станіслав Скровачевський. Л. Брагінський зазнав переслідувань з боку радянських органів під час відомої “справи кремлівських лікарів” та був підозрюваний у зв’язках з єврейською організацією.

Павло Муравський у 1948–1955 роках працював викладачем кафедри хорового дириґування Львіської державної консерваторії ім. М. Лисенка. Серед видатних митців хорового мистецтва сучасності Народному артисту України, професору, лауреату Національної премії України ім. Тараса Шевченка Павлу Івановичу Муравському належить почесне місце. Він народився 30 липня 1914 р. у с. Дмитрашківка Вінницької області. Музичну освіту здобув у Київському музичному технікумі (1930–1934) та Київській консерваторії (1936–1941). Свою творчу професійну діяльність П. Муравський розпочав у 1934 р. Його дириґентський талант, високий професіоналізм, виконавська майстерність хормейстера розкрились і досягли творчої вершини в роботі з хоровими капелами “Трембіта” (1948–1964), “Думка” (1964–1969), хор П. Майбороди (1985–1986). З 1965 р. П. Муравський – незмінний дириґент студентського хору Київської державної консерваторії. Репертуар керованих ним колективів завжди був надзвичайно багатогранний. Від невеликих хорових мініатюр (М. Лисенка, М. Леонтовича, К. Стеценка, Є. Козака, М. Колесси, А. Кос-Анатольського, С. Людкевича) до великих полотен і кращих зразків світової хорової музики різних епох (Моцарт, Бетовен, Гайдн, Брамс, Гуно, Дебюссі, Скрябін, Стравінський, Бортнянський, Березовський, Ведель і багато ін.). Творчість П. Муравського на ниві хорової культури відзначалась високим виконавським стилем. Хорова звучність керованих ним колективів вражає досконалістю. Як дириґент, П. Муравський вирізняється високим професіоналіз­мом, він є майстерним інтерпретатором музичних творів різних стилів та жанрів. І сьогодні митець залишається вірним своєму покликанню, з такою ж енергією і творчим запалом продовжує працювати на педагогічній ниві .

З 1944 р. склад кафедри поповнили інші дириґенти-хормейстери: професор Євген Вахняк, доцент Михайло Антків, доцент Володимир Василевич, викладачі Іларіон Гриневецький, Олена Ахматова, В.Борисевич.

Іларіон Гриневецький народився 1892 р. в с.Хотинець (Львівська обл.). 1911-1914 рр. – студент філософсько-педагогічного факультету Львівського університету. 1914-1918 рр. – австрійська армія і російський полон. Після повернення – вчитель музики і співів у львівських навчальних закладах. У 1926 р. закінчив Львівську консерваторію. Одержав диплом вчителя гри на скрипці, співу та гармонії. 1926-39 рр. викладає музику і спів у львівських гімназіях та учительській семінарії, а в 1939-41 рр. – у Львівському педінституті.

1841-1944 рр. – вчитель музики в 2-й Українській гімназії та учительській семинарії. В 1944-46 рр. працює старшим викладачем Львівського педінституту, а з жовтня 1946 р. зарахований на посаду старшого викладача, а згодом (1955 р.) доцентом кафедри хорового дириґування. В 1948 р. І.Гриневецького призначили деканом консерваторії.

Іларіон Гриневецький – значна особистість не тільки в історії консерваторії, але й музичного життя Львова в цілому. Виступав у пресі допомагав українському педагогічному товариству “Рідна школа”. Заснував (1929 р.) видання “Музичний вісник”, разом з С.Людкевичем, Л.Туркевичем та М.Гайворонським організував фестиваль, присвячений 100-річчю заснування першого хору в Галичині. І.Гриневецький неодноразово працював з хором “Боян” як хормейстер. Іларіон Гриневецький помер у Львові в 1962 р.

Фанелія Долгова народилася 1907 р., м.Ворошиловград (зараз м.Луганськ). Закінчила Саратовську консерваторію в 1930 р. В 20-30-х рр. працювала концертмейстером, а згодом хормейстером у Ворошиловградському, Харківському, а з 1941 р. – Київському театрі опери та балету. З 1944 по 1957 р. (з перервами) – головним хормейстером Львівського театру опери та балету. З 1947 р. працює старшим викладачем, а з 1956 р. – доцентом кафедри хорового дириґування у Львівській консерваторії.

Серед її випускників – народний артист України Д.Пелехатий, головний дириґент Львівського симфонічного оркестру.

Євген Вахняк (1912–1998) – народний артист України (1999). Навчався у Коломийській гімназії, на юридичному факультеті Люблінського католицького університету та у Львівській богословській академії. Одночасно вивчав музично-теоретичні дисципліни у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка у Львові. З 1939 р. – соліст-хорист та дириґент хорової капели “Трембіта”. Від 1944 р. навчається диригування у Львівській консерваторії (клас М. Колесси) та вокалу (клас С. Кру­шельницької). Під час навчання очолив колектив, який з часом став Заслуженою хоровою капелою “Боян” Будинку культури працівників зв’язку, якою керував до останніх днів життя. Від 1956 р. Є. Вахняк – викладач Львівської консерваторії, керівник студентського хору. Під його орудою звучали “Маґніфікат”, Меса h-moll Й.-С. Баха, “Stabat mater” Дворжака, “Кавказ” Людкевича, хорові концерти Бортнянського, Березовського, Веделя та ін. Є. Вахняк виховав плеяду видатних дириґентів-хормейстерів, серед яких: заслужений діяч мистецтв України В. Пекар, заслужені артисти України Б. Дерев’янко, М. Попенко. Він автор багатьох наукових робіт: монографіі “Олександр Сорока”, посібника “Хорове аранжування”, історичних та методичних праць “Історія хорового мистецтва”, “Хор – школа співака”, “Як працювати над хоровими творами a capella”, а також хорових творів та обробок народних пісень.

Михайло Антків (1923–1993) – хоровий дириґент, музикант-теоретик, педагог, громадський діяч. Початкову музичну освіту одержав від батька – дириґента-самоука, який керував хором та аматорським театром свого села. 1942 року на Першому краєвому конкурсі хорів Галичини, присвяченому 100-річчю М. Лисенка, хор села Острів, керований братами Богданом та Михайлом Антковими, здобув першу премію серед сільських хорів. Старший брат Богдан в подальшому став відомим в Україні актором і сценаристом. Молодший – Михайло – став дириґентом і виховав не одне покоління хорових дириґентів. М. Антків закінчив Львівську державну консерваторію з відзнакою (1952) у класі дириґування проф. М. Колесси. 1952–1956 навчався в аспірантурі Київської консерваторії у М. Вериківського. Захистив кандидатську дисертацію на тему “Кавказ” С. Людкевича” (1956). Відтоді і до кінця життя викладав сольфеджіо та хорове дириґування у рідному навчальному закладі. У 1963–1965 завідував кафедрою дириґування. У педагогічній роботі митець відзначався вимогливістю і пунктуальністю. Водночас любив живу бесіду зі студентами на актуальні теми музичного життя. Його влучні виважені аналізи концертів, подій музичного життя Львова допомагали студентам виробити навички аналітичного мислення, добрий музичний смак. М. Антків виховав таких дириґентів, як народний артист України академік А. Кушніренко, заслужені діячі мистецтв України І. Майчик, М. Кацал, Л. Боднарук, професор С. Стельмащук, заслужений артист України О. Волинець, заслужені працівники культури України З. Демцюх, І. Циклінський. Дириґент успішно керував відомими колективами Львова: чоловічим хором “Гомін” (разом з Є. Вахняком, 1957–1959), хором оперної студії (1961–1965), вокально-хореографічним ансамблем “Дністер”, хором викладачів Львівського університету (1978–1979). Дбаючи про розвиток аматорських хорів Львівщини, з великим завзяттям і охотою допомагав їм практичною роботою і методичними порадами. Чималий список його публікацій свідчить про наукову активність, працелюбність, небажання стояти осторонь мистецьких подій.

Володимир Василевич (1911–1962) – доцент, заслужений артист України. Працював від 1939 р. у капелі “Трембіта” спочатку як співак, а згодом як хормейстер. У 1944 р. поступив на дириґентський факультет ЛДК ім. М. В. Лисенка у клас професора М. Колесси. Закінчивши навчання, у 1949 р. став керівником навчального хору ЛДК, з яким готував твори великої форми: “Реквієм” В. А. Моцарта, “Самсон” Г. Ф. Генделя, композиції українських, у тому числі, галицьких авторів: “Радуйся ниво неполитая” і “Б’ють пороги” М. Лисенка, “Дніпро реве” П. Січинського, “Огні горять” С. Воробкевича, “Цвітка дрібная” В. Матюка, “Пересторога” А. Солтиса, хори М. Колесси, М. Леонтовича, П. Козицького, К. Стеценка та ін. Одночасно продовжував працювати дириґентом капели “Трембіта”. З 1958 р. В. Василевич працював старшим викладачем, з 1961 р. він – доцент, завідувач кафедри музично-педагогічного факультету. У 1956 р. В. Василевич отримав звання Заслуженого артиста України.

У 1950–1970-ті роки на дириґентській кафедрі почали свою роботу народні артисти України професори Юрій Луців, Марія Байко, народний артист України Дем’ян Пелехатий, заслужений артист України професор Іван Юзюк, професор Лариса Бобер, доценти Іван Небожинський, Олена Сотничук, старші викладачі Степан Прокоп’як, Вадим Філатов, Сергій Амбарцумян, Богдан Завойський, Роман Кокот, Володимир Сенишин, Валерія Макарова, викладачі Євгенія Левіна, Маргарита Хмельницька, В.Борисевич.

Степан Прокоп’як народився 1907 р., с.Піддністряни. З 1928 р. навчався у музичному інституті ім.М.Лисенка у Львові (клас скрипки – О.Москвичів, клас диригування – М.Колесса). В 1952 р. закінчив Львівську консерваторію )клас професора М.Колесси) з дипломом хормейстера. З 1951 р. – педагог Львівського культосвітнього училища,, а з 1958 р. – старший викладач, з 1965 р. – в.о.доцента кафедри диригування Львівської державної консерваторії ім.М.Лисенка. В 30-50-х роках активний організатор самодіяльних хорів, вів велику просвітницьку роботу як культурно-освітній діяч товариства “Просвіта”. В 1942 р. у 1-му крайовому конкурсі хорів , присвяченому 100-річчю з дня народження Миколи Лисенка, з хором м.Ходорів зайняв 1-е місце. Серед учнів С.Прокоп’яка – Марія Ткачик, Михайло Богач, Надія Кос-Опришко. Помер у Львові в 1975 р.

Дем’ян Пелехатий народився 1926 р. у Львові. В 1950 р. закінчив з відзнакою дириґентський (клас доцента Ф.Долгової), а в 1951 р. – композиторський факультети Львівської державної консерваторії ім.М.Лисенка. З 1951 р. – диригент, а з 1965 до 1987 р. – головний дириґент та художній керівник Львівського симфонічного оркестру. В 1964 р. отримав звання заслуженого діяча мистецтв України, а в 1972 р. – народного артиста України. За більше як 35-річну дириґентську діяльність провів сотні концертів з різними програмами, виступав разом з такими видатними солістами як С.Ріхтер, Л.Коган, Т.Ніколаєва, Ю.Башмет, О.Криса та ін.

З 1952 до 1957 рр. і з 1966 до 1971 рр. працював на посаді в.о.доцента у Львівській державній консерваторії ім.М.Лисенка.

Юрій Луців (нар. 1930) – професор, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка, народний артист України, від 1974 року до 2013 року завідує дириґентською кафедрою. Навчався гри на скрипці у Львівському музичному училищі (О. Москвичів, О. Єгоров, Р. Криштальський). У 1948 році поступає на дириґентський факультет ЛДК ім. М. В. Лисенка (клас М. Колесси). Його викладачами з інших музичних дисциплін були А. Солтис, С. Людкевич та Р. Сімович. Ще під час навчання Ю. Луців починає працювати у Львівському театрі опери та балету, спочатку хористом, згодом суфлером і хормейстером. У 1953 р., успішно закінчивши навчання, він перейшов на роботу дириґентом симфонічного оркестру Львівської філармонії, проте у театрі продовжував ставити окремі вистави. У 1955 р. в Києві на конкурсі-огляді молодих дириґентів зайняв І місце, і Міністерство культури УРСР доручило йому у 1956 р. організувати та очолити новостворений Запорізький симфонічний оркестр. У 1960 році Ю. Луців повертається до Львова і працює диригентом театру опери та балету, а з 1963 р. головним дириґентом та художнім керівником. Паралельно з творчо- виконавською діяльністю він з 1953 р. працює педагогом у ЛДК. За 55 літ дириґентської та педагогічної діяльності Ю. Луців постійно виступав як дириґент-гастролер у СРСР, Канаді, Франції, Англії, Італії, Німеччині, Кубі, Румунії, Польщі, був учасником Декад українського мистецтва та багатьох ювілейних і урочистих концертів. У його репертуарі 46 опер і балетів та більше 600 симфонічних та кантатно-ораторійних творів різних епох від Й. С. Баха та Г. Ф. Генделя до сучасних українських та зарубіжних композиторів, багато з яких виконувалися у Львові вперше. Це Г.Ф.Гендель “Месія”, В.А.Моцарт “Дон Жуан”, “Весілля Фігаро”, К.М.Вебер “Freischütz”, Д.Верді “Ернані”, С.Прокоф’єв “Ромео і Джульєтта”, “Попелюшка”, М.Мусоргський “Хованщина”, Б.Лятошинський “Золотий обруч”, А.Кос-Анатольський “Орися”, В.Кирейко “У неділю рано…”, М.Скорик-Н.Паганіні “Каприси для скрипки”, М.Солтис “Обітниці Яна Казимира”, М.Кузан “Неофіти”, С.Людкевич “Концерт для скрипки з оркестром”, О.Козаренко “Покаяння”, “Симфонія естраваганца”, В.Барвінський “Концерт для фортепіано з оркестром”, Д.Шостакович “Симфонія № 14”, С.Прокоф’єв “Симфонія № 3”.

Ю. Луців нагороджений орденами, медалями, грамотами. Має низку фондових записів та записів на компакт-дисках. В 2006 р. музичний журнал Contemporary Record Society (США) за серію записів СD назвав Юрія Луціва –

“Performing Artist of the year”.

За постановку опери “Золотий обруч” разом з композитором Борисом Лятошинським, режисером Дмитром Смоличем та художником Євгеном Лисиком у 1971 році він удостоєний звання лауреата Національної премії ім. Т. Г. Шевченка. Як педагог, професор виховав біля 50 дириґентів, більшість з яких провідні дириґенти в Україні та за кордоном. Серед них: народний артист України А.Ануфрієнко – головний дириґент екстрадно-симфонічного оркестру (Київ); заслужений діяч мистецтв України В.Василенко – головний дириґент Донецького оперного театру; заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства, професор О.Бенч; заслужений діяч мистецтв України, професор О.Мамченко; заслужена артистка України, доцент З.Остафійчук; заслужений артист України, доцент Б.Іваноньків; лауреат міжнародного конкурсу (1 премія) І.Догович – головний дириґент оперного театру м.Кошице (Словаччина); дипломант конкурсу дириґентів (м.Київ) А.Юркевич – головний дириґент опери (Одесса); дипломант конкурсу, доцент Б.Дашак; лауреат конкурсу хормейстерів (Київ) Х.Панкевич – дириґент катепли “Трембіта”; дипломант конкурсу хормейстерів (Київ) В.Чучман – керівник капели “Боян” (Львів); В.Щесюк – головний дириґент симфонічного оркестру М.Лівонія (США), М.Троць – головний хормейстер театру опери м.Буенос-Айрес (Аргентина); Д.Стефанишин – головний хормейстер Львівського театру опери; С.Савчук – головний дириґент оркестру ансамблю Вірського (Київ).

Згадуючи про свого учня і багаторічного колегу Микола Колесса говорить: “На мій погляд, він, будучи чудовим симфоністом, професіоналом в оперній сфері, визнаним інтерпретатором творів кантатно-ораторіального жанру, вповні заслуговує звання дириґента-універсала, якого можна вважати ідеалом сучасного дириґента взагалі… Я сказав би, що Луців належить до типу дириґентів-раціоналістів, хоч йому не можна відмовити і у виразній образній сфері, а не раз і в суто емоційному підході. Його репетиційний процес є зразком найточнішої роботи навіть з дрібними, на перший погляд, мало важливими деталями, а концерт – яскравим підсумком підготов­чого аналізу та репетиційного синтезу… Мудрий талановитий керівник, справедливий, вимогливий до себе та підлеглих – він високо підняв рівень викладання дириґентських дисциплін у стінах Академії, своїм прикладом стимулює практичне і науково методичне зростанння членів очолюваної та вміло керованої ним кафедри”.

Лариса Бобер (нар.1939 р.) – професор кафедри дириґування. В 1963 р. закінчила Львівську консерваторію (клас професора М.Колесси). З 1961 до 1963 рр. – керівник студентського оркестру Дрогобицького музичного училища. З 1963 р. працює на кафедрі дириґування ЛДК ім.М.Лисенка (1963 р. – асистент професора М.Колесси, 1966 р. – викладач, 1994 р. – доцент, 2000 р. – на посаді професора кафедри дириґування).

Л.Бобер – автор наукових статей, методичних праць, навчальних програм. Редактор та перекладач поетичних текстів дитячих пісенників: “Кольоровий дощик”, “Весняна віщунка”.

Серед її випускників: заслужені артисти України С.Єрмак, М.Ніколаєнко, Р.Дорожівський, М.Дутчак, М.Юсипович, народні артисти України Б.Антків, Б.Янівський, Б.Депо, дипломанти Всесоюзних конкурсів (Москва) Л.Попова, О.Лук’янова, кандидати мистецтвознавства О.Смоляк, В.Заранський, Р.Римар, дириґенти оперних театрів: В.Арутюнов (м.Челябінськ), М.Сільвестров (м.Іркутськ), симфонічного оркестру О.Вепринський (м.Ванкувер, Канада), естрадних колективів: Б.Берлін (Нью-Йорк), Е.Шик (м.Аделаїда, Австралія), хорових колективів: Т.Караськова (м.Красногорськ), Л.Дорфман (м.Чікаго, США), О.Горошко (м.Торонто, Канада), І.Бокотей (м.Дебрицин, Угорщина), О.Тазінгер (м.Ужгород), І.Цмур (м.Хмельницький).

Іван Небожинський (1930 р.-2015р.) – доцент кафедри хорового та оперно-симфонічного дириґування. В 1956 р. закінчив Львівську консерваторію (клас професора М.Колесси – дириґування, професора О.Карпатського та професора П.Кармалюка – вокал). Після закінчення консерваторії працював викладачем дириґування у Львівському педучилищі. В цей час кращі його випускники це: І.Гамкало, Т.Микитка, А.Кушніренко та ін.

В 1961 р. запрошений на роботу у ЛДК ім.М.Лисенка викладачем кафедри дириґування. З 1994 р. – доцент кафедри. Працював хормейстером понад 10-ти колективів. Серед них хорові колективи ЛМПУ ім.Ф.Колесси, Будинку вчених, капели “Гомін”, “Горлиця”, “Ґлорія”, хор оперної студії при ЛДК ім.М.Лисенка та ін.

Серед понад 125-ти випускників народний артист України П.Дворський, заслужені діячі мистецтв України М.Васянович, М.Дуда, заслужений артист України І.Юзюк, заслужені працівники культури України А.Катанаш, І.Цимбалістий, С.Ярмусь, В.Гущак, В.Лопишко, О.Каліщук, В.Гнідь, М.Брик, кандидати педагогічних наук Г.Голик, Л.Ханик, доценти Ю.Серганюк, І.Чупашко, Ю.Балух.

Автор науково-методичних робіт та навчальних програм.

Олена Сотничук (1926 р.-2022р.). Львівську консерваторію закінчила в 1952 р. (клас професора М.Колесса). В 1958 р. почала працювати викладачем на дириґентському факультеті ЛДК ім.М.Лисенка. З 1994 р. – доцент кафедри. Випустила більше 150 хормейстерів, серед них: народна артистка України Оксана Білозір, народний артист України Ігор Білозір, народна артистка України, лауреат міжнародного конкурсу Руслана Лижичко, лауреати міжнародних конкурсів О.Гоба, Я.Гнатовський, О.Трещаківська, І.Даньковський, заслужений працівник культури України, доцент Р.Мазепа. Автор ряду наукових та науково-методичних праць. Серед них: розділ “Хорова творчість М.Колесси” в колективній монографії “М.Ф.Колесса – визначний музичний та громадський діяч України”.

Сергій Амбарцумян народився 1923 р. в м.Варденіс Вірменської РСР. В 1951 р. поступив на дириґентський факультет ЛДК ім.М.Лисенка (клас професора М.Колесси). По закінченні консерваторії (1956 р.) почав працювати викладачем хорових предметів у Львівському педучилищі ім.Ф.Колесси, а згодом з 1961 р. – викладачем на музично-педагогічному факультеті, відтак старшим викладачем на кафедрі хорового дириґування ЛДК ім.М.Лисенка.

Активний пропагандист хорового мистецтва, керівник ряду хорових колективів, в тому числі – хору студентів історичного факультету ЛДУ ім.І.Франка (1950-1960), Львівського музпедучилища ім.Ф.Колесси (1956-1962), школи-інтернату ім.С.Крушельницької (1983-1988).

Сергій Амбарцумян помер в 2000 р. у Львові.

Богдан Завойський народився 5 серпня 1931 р. у м.Кросно Жешівського воєводства (Польща).

Закінчив Кросненську гімназію ім.М.Коперніка. У 1947 р. родина переїжджає до Львова. В 1952 р. вступає у Львівське музично-педагогічне училище, а з 1956 р. до 1961 р. навчається у ЛДК ім.М.Лисенка в класі доцента М.Антківа. Під час навчання викладає дириґування та керує чоловічим хором Львівського музично-педагогічного училища.

Закінчивши консерваторію, продовжує працювати викладачем дириґування Львівського музично-педагогічного училища, а з 1962 р. – викладач музично-педагогічного факультету ЛДК ім.М.Лисенка. З 1980 р. – керівник хору студентів дириґентського факультету.

Був неодноразовим членом журі оглядів хорових колективів закладів освіти та культури, республіканських та обласних оглядів художньої самодіяльності. Нагороджений Почесними грамотами оглядів та фестивалів, як керівник хорових колективів.

Клас Б.Завойського закінчило більше 100 випускників, серед яких: заслужений діяч мистецтв України, художній керівник Галицького камерного хору В.Яциняк, заслужений діяч мистецтв України, художній керівник заслуженої академічної хорової капели “Трембіта” М.Кулик, Заслужений діяч мистецтв України, канд.пед. наук, завідувач кафедри вокально-хорової майстерності Ніжинського державного педагогічного університету імені Миколи Гоголя, професор Л. Ривак (Костенко), викладач Дрогобицького педагогічного інституту Л.Кобільник, викладач Рівненського музичного училища В.Репейкін та інші.

Вадим Філатов народився в м.Ленінграді в 1926 р. В 1944 р. поступив у Київську консерваторію, перевівся у ЛДК ім.М.Лисенка, яку закінчив у 1950 р. З 1947 р. працює у вечірній музичній школі м.Львова. З 1954 р. – викладач Ворошиловоградського музичного училища, дириґент Ворошиловоградської обласної філармонії. З 1955 р. – викладач і дириґент ЛСМШІ ім.С.Крушельницької, заступник директора школи. З 1960 р. – старший викладач кафедри дириґування ЛДК ім.М.Лисенка.

Степан Сенишин (1931 – 1977) народився в с.Васючин Івано-Франківської області. В 1955 р. поступив у ЛДК ім.М.Лисенка на дириґентський факультет. Після закінчення консерваторії в 1960 р. працював педагогом у Львівському культ-освітньому училищі, а з 1961 р. – на музично-педагогічному факультеті консерваторії. Після реорганізації з 1962 р. працює викладачем, а 1974 р. – в.о.доцента на дириґентському факультеті консерваторії. Кращі випускники: заслужені діячі мистецтв України М.Мокрецький, О.Цигилик, заслужені працівники культури України Я.Крушельницький, І.Кушнір

Валерія Макарова народилася 1936 р. в м.Сердобську Саратовської обл. В 1959 р. закінчила ЛДК ім.М.Лисенка. В цьому ж році розпочала працювати педагогом у ЛДМУ ім.С.Людкевича. З 1973 р. – викладач, а з 1974 до 1992 рр. – старший викладач кафедри дириґування ЛДК. Лауреат (диплом І ступеня) Всесоюзного фестивалю самодіяльного мистецтва (м.Тамбов).

Зараз викладач муздисциплін та керівник хору в м.Кошалін (Польща).

У 1980-ті – 1990-ті роки на кафедрі дириґування почали працювати заслужені артисти України професори Богдан Дерев’янко, Ігор Жук, заслужені артисти України доценти Олег Цигилик, Ярема Колесса, Зінаїда Остафійчук, заслужений працівник культури України доцент Роман Мазепа, дипломанти республіканських конкурсів старші викладачі Богдан Дашак та Андрій Юркевич, дипломант республіканського конкурсу викладач Юрій Пороховник, старший викладач Тетяна Лисенко, а також Олександр Левицький, Василь Гречинський, Ярослав Гнатовський, Анатолій Лимарєв, Тетяна Лаврова, Орест Сидір, Вероніка Серветник, Галина Воловецька.

Ігор Жук (1937 – 2000) – заслужений артист України, доцент. Закінчив дириґентсько-хоровий факультет Львівської державної консерваторії ім. М. В. Лисенка (1960) у класі доцента В.Василевича. Працював викладачем Львівського педагогічного училища № 1, Львівського вищого військово-політичного училища, з 1965 р. – дириґентом Заслуженої хорової капели “Трембіта”. В 1979 р. він став головним дириґентом і художнім керівником капели, де працював до 1986 р. За цей час репертуар колективу поповнився новими цікавими творами львівських композиторів, а також великими вокально-симфонічними полотнами, серед яких “Кавказ”, “Заповіт”, “Наймит”, “Вільній Україні” С. Людкевича, “Б’ють пороги”, “Радуйся ниво неполитая” М. Лисенка, “Україно моя” А. Штогаренка та багато ін. Ним записано на фірмі “Мелодія” дві платівки з творів світової і української хорової класики у виконанні капели “Трембіта”. З 1986 р. І. Жук працював у Львівській державній консерваторії ім. М. В. Лисенка старшим викладачем кафедр народних інструментів і дириґування. З 1993 р. – доцент кафедри дириґування ЛДК, паралельно очолював народну чоловічу хорову капелу “Прометей” Львівського національного університету ім. І. Франка, зробив для неї низку аранжувань відомих творів українських композиторів, серед яких кантата “Хустина” Л. Ревуцького, “Рано-вранці новобранці” К. Стеценка та багато інших, які увійшли до виданої ним збірки “Співає “Прометей”, що вийшла друком 1996 р.

Богдан Дерев’янко (1942р.-2021р.) – професор, заслуже­ний артист України. Закінчив музичний відділ Чортківського педагогічного училища, а у 1970 р. – Львівську державну консерваторію (клас дириґування проф. Є. Д. Вахняка). З 1970 по 1980 рр. працював художнім керівником та головним дириґентом Гуцульського ансамблю пісні і танцю “Верховина” Івано-Франківської філармонії. На основі гуцульського та прикарпатського фольклору створив чимало самобутніх концертних програм. У 1981–1988 рр. – доцент, завідувач кафедри хорового дириґування Рівненського інституту культури. З 1988 р. працює на кафедрі дириґування Львівської державної консерваторії і керує хором “Мрія” Львівської комерційної академії. Під його керівництвом капела “Мрія” двічі ставала лауреатом першої премії на Всеукраїнському конкурсі ім. М. Леонтовича у Києві (1993 та 1997), лауреатом Міжнародного конкурсу хорів в м. Мєндзиздрой (Польща, 1998), був учасником багатьох міжнародних фестивалів (Польща, Іспанія, Югославія, Чехія, Франція, Німеччина, Голландія), Св. Літургії за участю Папи Святійшого Івана-Павла ІІ у Римі (1996) та Львові (2001), а також звітного концерту творчих колективів та майстрів мистецтв Львівщини у столичному палаці “Україна” (1999). Б. Дерев’янко – автор хорових творів, обробок народних пісень, музики до танців та вокально-хореографічних композицій. Має багатьох випускників, які працюють у мистецьких та освітніх закладах. Серед них заслужений діяч мистецтв України М. Сливоцький, народний артист України П. Князевич, заслужений артист України А. Маренич, заслужений працівник культури Ф. Гощук, лауреат міжнародних конкурсів Цанун, кандидат педагогічних наук Р. Береза. Б. Дерев’янка відзначено численними нагородами.

Роман Мазепа (нар. 1952) – доцент, заслужений працівник культури України. Закінчив Львівську консерваторію у класі доцента О. Сотничук (1977). З 1976 р. – художній керівник та дириґент Народного ансамблю пісні й танцю “Черемош” Львівського національного університету ім. І. Франка. За час роботи було створено кілька концертних програм, з якими колектив виступав в Україні та США, Канаді, Франції, Іспанії, Італії, Польщі, став переможцем міжнародних конкурсів, нагороджений відзнакою “За національно-культурне відродження”. Р. Мазепа викладає на кафедрі дириґування з 1993 р. Керівник хору студентів заочного відділення. Серед виконаних творів: Меса М.Фільке, Служба Божа о.Й.Кишакевича, триголосна Меса С.Монюшка, участь у “Великій коляді” з композицією колядок та щедрівок в обробці українських композиторів.

Серед його випускників Б.Бондзяк – керівник хору та викладач Дрогобицького музичного училища, О.Тарасенко – викладач Рівненського музичного училища, Є.Сохацький – директор Сколівської школи мистецтв, В.Чучман – дипломант Всеукраїнського конкурсу хорових диригентів, художній керівник заслуженої хорової капели “Боян” та ін.

Р. Мазепа – автор методичних праць та навчальних програм. Нагороджений Почесною грамотою Міністерства культури і мистецтв України, відзнакою “За досягнення в розвитку культури і мистецтва”.

Ярема Скібінський народився 1949 р. м.Стрий. заслужений діяч мистецтв України. У 1974 р. закінчив Львівську консерваторію (клас професора М.Колесси) по спеціальності дириґент симфонічного оркестру та опери. З 1990 до 1995 рр. працював на посаді доцента кафедри хорового та оперно-симфонічного дириґування. Серед випускників – лауреат Всеукраїнського конкурсу дириґентів Ю.Голота.

Олег Цигилик – заслужений діяч мистецтв України (1990), доцент (1993) – народився 1939 р. в с.Коропуж, Городоцького р-ну, Львівської обл. закінчив ЛДК ім.М.Лисенка по класу хорового дириґування (клас М.Антківа та В.Сенишина) у 1967 р.

Працював у музичному училищі та музично-педагогічному факультеті Педагогічного інституту ім.І.Франка (м.Дрогобич).

Керував аматорськими хорами Дрогобича та Львова (“Легенда”, “Сурма”, “Гомін”), хоровою капелою “Трембіта” (1986-1988), студентським хором ЛДК (1977-1979). 1990-2001 рр. – старший викладач, доцент кафедри хорового дириґування ЛДК. У його клас по дириґуванню навчалися Ю.Шуневич, О.Лосєва, Б.Кулешко, Б.Бондзяк, О.Ржепецька.

Андрій Юркевич народився 1971 р. в м.Зборові Тернопільської обл.

1991-1996 – студент дириґентського факультету, відділу оперно-симфонічного дириґування ЛДК ім.М.Лисенка (клас професора Ю.Луціва), а в 1996-1999 – асистент-стажист. З 1996 р. – дириґент Львівського оперного театру, з 2001 р. – стажист Великого Варшавського театру ім.С.Монюшка, з 2002 р. – навчання-стажування в Італії (м.Пезаро).

А.Юркевич – дипломант 2-го Національного конкурсу дириґентів ім.С.Турчака в м.Києві (1998).

З 1996 р. – дириґент ансамблю сучасної музики “Кластер”, з яким гастролював по країнах Західної Європи (Польща, Словенія, Чехія, Литва).

У 2000-2002 рр. працював на кафедрі оперно-симфонічного та хорового дириґування ЛДМА ім.М.Лисенка, викладаючи хорове дириґування, дириґування оперою, роботу в оперному класі та роботу з вокалістом. З 2002 р. – старший викладач. Випускники: Н.Онишкевич, Я.Зборовська.

З 2008 р. – головний дириґент Одеського оперного театру.

Сергій Бурко (1955 р.н., м.Золочів, Львівської обл.) – скрипаль, дириґент. заслужений діяч мистецтв України (1999). Закінчив ЛДК ім.М.Лисенка (клас скрипки професора Б.Каськіва, 1979 та дириґентський факультет, клас професора І.Юзюка, 1996). У 1979 р. створив студентський камерний оркестр у Львівському університеті. Гастролював у Німеччині, Австрії, Польщі, Чехії, США. Від 1989 р. – художній керівник Львівської філармонії, а також щорічного фестивалю музичного мистецтва “Віртуози”. Від 1994 р. – засновник, мистецький керівник, головний дириґент камерного оркестру “Віртуози Львова” при філармонії. З оркестром гастролював у Польщі, Швейцарії, Данії, Німеччині, Італії, Словенії, Ватикані, Ізраїлі. У репертуарі оркестру – твори давньої та сучасної музики українських та зарубіжних композиторів. С.Бурко – ініціатор мистецьких проектів з дириґентами і солістами у США, Литві, РФ, Туреччині та ін.країнах. Автор всеукраїнського музичного проекту для обдарованої молоді “Таланти 3-го тисячоліття” (2000-2002). Учасник дириґентських майстер-класів у Фрайбурзі (Німеччині).

Лєшек Мазепа (нар.1931). В 1953 р. закінчив композиторський факультет ЛДК (клас А.Солтиса). В 1953-1954 рр. завідувач музичною частиною і дириґент Хмельницького музично-драматичного театру. В 1954-60 рр. дириґент Центрального ансамблю пісні і танцю групи радянських військ у Німеччині. В 1960-95 рр. – старший викладач, доцент (1978), професор (1990). Кандидат мистецтвознавства (1984). Викладав композицію, інструментовку, читання партитур, вів клас дириґування на кафедрі народних інструментів та оркестрового дириґування. Від 2006 р. – на кафедрі дириґування ЛНМА є науковим керівником магістерських праць та аспірантів і пошукувачів. Під його керівництвом захистили магістерські роботи 7 випускників. В 1965-74 рр. короткочасно був деканом музично-педагогічного та вокального, потім ряд років – дириґентського, історико-теоретичного і композиторського факультетів. В 1974-75 – зав.кафедри народних інструментів, в 1975-88 – композиції та інструментовки. Серед випускників і учнів класу композиції – бл.20 чоловік, серед яких є ряд членів НСКУ, а також В.Івасюк.

З 1991 р. паралельно – професор кафедри музичного виховання (в 1998-2000 – завідувач Вищої педагогічної школи у Жешуві. Заслужений діяч польської культури (1990), заслужений діяч культури “Gloria Artis” (2008), нагороджений Кавалерським Хрестом Ордену Заслуги Республіки Польща (2003) та іншими відзнаками. Лауреат премій Прикарпатського воєводства (2001) і міста Жешува (2004).

Автор творів для симфонічного оркестру, струнного квартету, фортепіано, скрипки і фортепіано, хору, солоспівів, музики до театральних постановок, обробки народних пісень і танців, а також понад 500 публікацій семи мовами.

Ірина Бермес (нар.1955 р., м.Дрогобич) – хоровий дириґент, педагог, кандидат мистецтвознавства, доцент. У 1987 р. закінчила дириґентський факультет ЛДК ім.М.Лисенка (клас доцента О.Сотничук). Автор понад 50 статей, навчальних програм, монографій.

Тетяна Лагола-Баб’як (нар.1930 р., м.Львів). В 1953 р. закінчила фортепіанний факультет ЛДК ім.М.Лисенка (клас доц.Л.Уманської). Працювала на кафедрі концертмейстерства з 1957 р. – викладач і старший викладач, з 1983 р. – доцент, в 1983-1992 рр. – завідувач кафедри концертмейстерства.

Відомий в Україні концертмейстер-акомпаніатор. Спільно виступала з народними артистами П.Кармелюком, Ю.Мазурком, В.Ігнатенком, О.Врабелем, М.Байко. Довголітній акомпаніатор тріо “Сестри Байко”. З 1975 р. – концертмейстер хорового колективу “Дударик”. У творчому доробку Т.Лаголи-Баб’як 9 грамплатівок, близько 180 фондових записів, ряд методичних розробок.

На кафедрі хорового та оперно-симфонічного дириґування працювала з 2002 р.

Коваль Василь Северинович (14.01.1979 р.н.) в м. Мукачеві Закарпатської області.

З 1994 по 1998 р. навчався в Дрогобицькому державному музичному училищі ім. В. Барвінського на диригентсько-хоровому факультеті.

З 1998 р. по 2003 р. вчився у Львівській державній музичній академії ім. М.В. Лисенка на диригентсько-хоровому факультеті у проф. Юзюка І.С.

З 2003 р. по 2006 р. навчався в асистентурі стажування при Львівській державній музичній академії ім. М.В. Лисенка на диригентсько-хоровому факультеті у проф. Юзюка І.С.

З 2007 р. по 2011р. навчався в Львівській державній музичній академії ім. М.В. Лисенка на факультеті оперно-симфонічного диригування у проф. Юзюка І.С. та у проф. Колесси Я.І. За час навчання з оркестром оперної студії продиригував ряд симфоній Моцарта, Бетховена, Брамса, Чайковського, та ін…

З 2001 р. по 2004 р. працює диригентом Народного ансамблю пісні і танцю ”Черемош” при Львівському національному університеті ім. І.Я. Франка. Гастролював з “Черемошем”на різних хорових фестивалях як в Україні так і за її межами. А також зі складом хору ансамблю, брав участь у паській літургії з Іваном Павлом ІІ у Ватикані (2001).

З 2002 р. працюю диригентом хору Свято-покровського кафедрального собору м. Львова.

Проходив стажування як помічник хормейстера в Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. С. Крушельницької з вересня 2002 р. по липень 2003 р.

В 2002 р. з хором Народного ансамблю пісні і танцю ”Черемош” здобув звання лауреата III премії на IV Всеукраїнському хоровому конкурсі ім. М. Леонтовича у м. Києві.

З вересня 2003 р. по січень 2004 р. – диригент Львівської національної академічної капели “Трембіта”.

З Січня 2004 р. – на посаді головного хормейстера у Львівському національному академічному театрі опери та балету ім. С. Крушельницької. Працює над всім поточним репертуаром.

В 2010 р. отримав диплом Кабінету міністрів України – за вагомий внесок у розвиток Української музичної культури.

У 2017 році пройшов стажування у Великому Мінському Театрі (Білорусь), як диригент та хормейстер.

У 2017 році був поданий керівництвом театру на здобуття почесного звання Заслужений артист України.

За час роботи у Львівській опері як диригент диригував такі вистави як: Карл Орф “Карміна Бурана”, С. Гулак-Артемовський ”Запорожець за Дунаєм”,  Дж. Верді ”Травіата”, Дж. Верді “Аїда”, Г. Доніцетті ”Любовний напій”, С. Людкевич “Кавказ”, Дж. Верді “Реквієм”, різдв`яна програма “Різдвяне дійство”. М. Лисенко “Ноктюрн”.

В 2008 році прийняв участь в IV Всеукраїнському конкурсі хорових диригентів. І здобув звання ”Лауреата II ступеня”.

А також отримав спеціальні відзнаки – диплом ”За яскраву інтерпритацію оперно-симфонічного твору,” та приз ”наші симпатії”. 

В 2010 році брав участь в міжнародному конкурсі симфонічних диригентів ім. С. Турчака.  Працюючи в театрі отримав ряд дипломів та нагород за відмінну роботу.

З 2013 по 2018 паралельно з театром працює в Оперній студії Львівської національної музичної академії і диригує  поточним репертуаром:

 Моцарт – Симфонія № 39, 40, Реквієм, Бетховен – Симфонія № 1, 2, 3, 7, увертюра Егмонта, Брамс – Симфонія № 2, Чайковський – Симфонія № 4, 5, 6, Фантастична увертюра – Ромео та Джульєтта, Бріттен – Варіації та фуга на тему Перселла (Керівництво молодої людини до оркестру), Доніцетті – L’elisir d’amore, Бізе – Кармен (уривки), Рахманінов – Алеко, Гулак-Артемовський “Запорожець за дунаєм”. Лисенко – Ноктюрн, різні концертні програми. Також гастролював із оркестром та хором до Польщі. Співпрацював  з різними оркестровими та хоровими колективами як диригент.

Згідно навчального плану на дириґентському факультеті працює навчальний хор, склад якого формується, в основному, зі студентів хорового відділу дириґент­ського факультету. Навчальний хор є “лабораторією” практичних занять студентів-хормейстерів, під керівництвом хормейстерів-випускників цей колектив виконує програми державних іспитів студентів хормейстерського відділу. Керівниками навчального хору від 1946 року були доцент Володимир Василевич, професор Євген Вахняк (1962–1976), ст. викл. Ірина Байцар (1976–1977), доцент Олег Цигилик (1977–1979), ст. викл. Богдан Завойський (1979–1992), ст. викл. Ігор Циклінський (1992–1995), ст. викл. Ярослав Гнатовський (1995–2000), викл. Вероніка Серветник-Шніцар, проф. Богдан Дерев’янко (2001-2005). На республікан­ських конкурсах-оглядах виконавських колективів музичних навчальних закладів України навчальний хор ЛДК ім. М. Лисенка під керів­ництвом ст. викл. Б. Завойського завоював третє (1981) та друге (1986) місця. Навчаль­ний хор академії неодноразово виступав у загальнодер­жавних урочистих концертах з нагоди ювілею 100-річчя композитора Станіслава Людкевича (1979), Шостої зустрічі президентів країн Центральної Європи (1999), пере­захоронення кардинала Йосипа Сліпого (1992), перебування Святійшого отця Іоана-Павла ІІ у Львові (2001) та інших. Разом з колективом оперної студії хор брав участь у постановках опер “Купало” А. Вахнянина та “Роксоляна” Д. Січинського. Серед багатьох самостій­них концертних виступів хору найцікавішими були виконання “Маґніфікату” та Меси h-moll Й. С. Баха, “Реквіємів” В. А. Моцарта, А. Брукнера та Г. Форе, “Стабат Матер” А. Дворжака, “Радуйся ниво, неполитая” та “Б’ють пороги” М. Лисенка, “Заповіту” та “Кавказу” С. Людкевича, низки творів Д. Бортнянського, Б. Березовського, А. Веде­ля, С. Прокоф’єва, Г. Свиридова, Б. Лятошинського, М. Колесси та ін.

У 2006 р. базою хорової практики студентів дириґентського факультету ЛНМА ім.М.Лисенка стала академічна капела “Трембіта”. Керівником студентського хору з 2006 р. є головний дириґент і художній керівник капели “Трембіта”, заслужений діяч мистецтв України, доцент Микола Кулик.

  Згодом хор очолювали Х.Флейчук, І.Даньковський, В.Долішний.

Предмет “Сольний спів” з 1944 р. вели: доценти Олена Ахматова, Роман Кокот, викладач Маргарита Хмельницька, народна артистка України, професор Марія Байко, заслужений артист України Орест Сидір, Оксана Прудник. Зараз цей предмет ведуть народний артист України, професор Богдан Базиликут, заслужена артистка України, доцент Наталія Романюк, професор Корнель Сятецький.

Предмет “Основи оперної режисури” викладали режисери Анатолій Лимарєв, Тетяна Лаврова та Галина Воловецька. Зараз цей курс веде заслужена артистка України Юлія Раденко.