Історична довідка

Ірина Довгалюк, Ліна Добрянська

Львівська етномузикологія від джерел до сьогодення

Історія становлення Кафедри музичної фольклористики та Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка, їхні здобутки та розвій, тісно пов’язані між собою, а водночас і з розвитком галицької етномузикології впродовж останніх століть. Дякуючи самовідданій праці кількох поколінь дослідників музичного фольклору, західноукраїнська музична фольклористика розвивалася у руслі тих народознавчих процесів, які були притаманні загалом для Європи.

Серед перших, хто дав поштовх до зацікавлення власне українською народною музикою варто назвати правника, культурного та громадського діяча, професора Львівського університету Карла Йозефа фон Гюттнера. 1822 року він не лише вперше у Галичині опублікував мелодії українських народних пісень, а й порушив питання необхідності їх вивчення та записування. Свою лепту у популяризацію народної музики та забезпечення передумов для її фахового вивчення внесли і скрипаль та композитор Кароль Юзеф Ліпінський, який 1833 року у першому масштабному збірнику галицького фольклору Вацлава Залєського помістив понад 70 українських пісень з мелодіями, і західноукраїнські народолюбці та композитори – Михайло Вербицький, Іван Лаврівський, Віктор Матюк, Юрій Федькович, Порфирій Бажанський та багато інших.

Важливий етап в історії галицької етномузикології настав на початку ХХ століття. Завдяки праці нової генерації дослідників народної музики, було закладено надійні підвалини для подальшого розвитку науки. До когорти тих сподвижників, хто своєю працею приніс європейську славу українській етномузикології, належать передусім засновники галицької музичної фольклористики, активні члени Етнографічної комісії Наукового товариства імені Шевченка – етномузикознавець, фольклорист, композитор Філарет Колесса (1871–1947); музичний етнограф, фольклорист, перекладач Осип Роздольський (1872–1945) та ще один, хоч і назагал менш знаний як етномузиколог, зате чи не найяскравіший представник тогочасної галицької музичної фольклористики, засновник окремого її „типологічного” або „львівського” напрямку, основоположник галицької композиторської школи, музикознавець – Станіслав Людкевич (1879–1979).

З іменами львівських фольклористів пов’язані і доленосні для розвитку світової, європейської та української етномузикології здобутки. Завдяки О. Роздольському вже 1900 року вперше в світовій історії музичної етнографії було розпочато систематичне, широкомасштабне документування музичного фольклору значної території з використанням звукозапису. Окрім того, збирач виявився ще й фундатором української методики проведення звукового документування фольклору. Вислідом трирічної збирацької праці О. Роздольського і транскрипційної та систематизаційної С. Людкевича стала публікація збірника „Галицько-руські народні мельодії” (1906, 1908). Пісенна монографія за якістю та кількістю поданого матеріалу (1 549 мелодій), а також завдяки новітній, запропонованій С. Людкевичем, систематизації народних мелодій за їх музичними ознаками, була першим виданням такого роду не лише в Україні, а й у Центрально-Східній Європі. Не менш значними були й інші проекти ЕК НТШ, результатом яких стали опубліковані класичні народномузичні збірки, як наприклад, „Мельодії гаївок” О. Роздольського та Ф. Колесси (1909), „Мельодії українських народних дум” Ф. Колесси (1910, 1913), й ін. Поступово стало формуватися і нове покоління дослідників музики. У 1930-х роках розпочав свою фольклористичну працю Зиновій Лисько, згодом – найвидатніший український етномузиколог в еміграції, де у другій половині ХХ століття видав 10-томний Звід українського фольклору. Галицькі етномузикологи одні з перших у Центрально-Східній Європі 1908 року приступили до створення при Культурно-історичному музеї НТШ фонограмархіву, який поступово, хоч і дуже повільно, наповнювався новими записами. З приходом на Західну Україну 1939 року радянської влади та ліквідацією НТШ всі багатообіцяльні проекти НТШ з вивчення, документування та архівування музичного фольклору були згорнуті.

Подвижницька праця галицьких фольклористів, як згаданих, так і менш знаних, поступово привела до розуміння у Галичині потреби не лише дослідження народної музики, а й виховання власних кваліфікованих спеціалістів, спосібних продовжити та розвинути напрацювання своїх попередників. Цю проблему намагався вирішити Ф. Колесса, який 1939 року став завідувачем Кафедри фольклору та етнографії Львівського університету. Розуміючи важливість дати студентам комплексні знання з фаху, він, окрім предметів фольклористично-філологічного спрямування, вважав за потрібне запровадити бодай факультативні заняття і з музичного фольклору. Студенти університету, беручи участь у фольклористичних експедиціях, фіксували не лише словесні тексти, а й народні мелодії. Після смерті академіка кафедра була закрита, а всі його ініціативи на десятиліття призупинені.

На відміну від спроб Ф. Колесси налагодити фольклористичну освіту в Галичині, значно результативнішими, хоч далеко не завжди реалізованими, стали ініціативи у цьому напрямку С. Людкевича – від 1940 року керівника Кафедри історії, теорії і композиції новоствореної 1939 року Львівської консерваторії. Його стараннями вже від середини 1940-х років у програму переважної більшості факультетів було введено предмет „Народна музична творчість”. Завдяки вченому, у середині 1950-х років, задля „підсилення” етномузикознавчого напряму в навчальній та дослідницькій сферах на роботу в Консерваторію запросили колишнього аспіранта Ф. Колесси, кандидата філологічних наук Ярослава Шуста (1913–1961). Він активно взявся до втілення планів С. Людкевича щодо розбудови в консерваторії народномузичного осередку. З появою Я. Шуста, окрім теоретичних етномузикознавчих предметів, які на той час слухали лише студенти теоретико-композиторського факультету, у навчальний процес ввели практичні музично-фольклористичні дисципліни, а 1958 року, завдяки також і Зиновії Штундер (1927–2016), тодішній асистентці С. Людкевича, ще й музично-етнографічну практику. Фактично експедиційні виїзди 1958–1961 років відзначилися не лише першими власне звуковими записами фольклору, зробленими силами працівників і студентів вишу, але й відкрили у Галичині еру магнітофонних записів, яка, прийшовши на зміну „епосі фонографа”, стала новітнім кроком у вивченні народної музики. Окрім праці на фольклористично-педагогічній ниві, C. Людкевич та члени його кафедри займалися науковою роботою: писали дослідження, укладали народномузичні збірники та хрестоматії, редагували і готували до друку класичну етномузикознавчу спадщину – зокрема, запланований десятитомник праць Ф. Колесси. Однак далеко не всі задуми у налагодженні педагогічної та дослідницької праці в консерваторії тоді вдалося здійснити.

На початку 1960-х років значний поступ в етномузикознавчій діяльності Консерваторії відбувся завдяки ініціативам видатного українського вченого Володимира Гошовського (1922–1996). Лишень розпочавши свою педагогічну та дослідницьку працю у виші, вже восени 1961 він створив у консерваторії та очолив (до лютого 1966 року – на громадських засадах) Кабінет народної музики. Одним із пріоритетних напрямків роботи Кабінету В. Гошовський вважав заснування та подальшу розбудову музично-етнографічного архіву. Одержавши у спадок від попередників близько півтори сотні фонограм народної музики переважно із карпатського та прикарпатського регіонів, він продовжив збирацьку працю, піднісши її на новий якісний і кількісний щабель. Головним джерелом надходження матеріалів до архіву у ті роки залишалися фонозаписи студентських фольклористичних практик. Окрім того, В. Гошовський започаткував депонування матеріалів від окремих збирачів, зафондувавши, у тому числі, і деякі власні закарпатські здобутки. Загалом за час його праці в Консерваторії в архіві було згромаджено понад півтори тисячі творів народної музики переважно з Бойківщини, а також інших регіонів, зокрема Волині та Поділля. Поповнили фонофонди і записи від лемків-переселенців.

Призбирані у фольклористичних експедиціях матеріали, після часткового їх опрацювання під керівництвом В. Гошовського, не лише поповнювали звукові та графічні фонди архіву, але й згодом нерідко лягали в основу студентських наукових досліджень, у тому числі дипломних. Молодих фольклористів В. Гошовський виховував також і у заснованій та керованій ним фольклорній секції Студентського наукового товариства, із вишколу якої вийшло ціле покоління галицьких етномузикознавців, серед яких Богдан Луканюк, Михайло Мишанич, Юрій Сливинський, Ігор Мацієвський, Любомир Кушлик, Василь Зеленчук, Ярослав Бодак, Олександра Турянська та ін. Завдяки В. Гошовському у консерваторії було відкрито і спеціалізацію з музичної фольклористики. Випускником його класу став, зокрема, і Ю. Сливинський.

На період викладання В. Гошовського в Консерваторії припадає і час його найзначніших здобутків як науковця. Слов’янознавчі діалектологічні студії вченого, узагальнені у двох масштабних виданнях – збірнику „Українські пісні Закарпаття” (1968) та монографії „Біля джерел народної музики слов’ян” (1971) – вершинному досягненні української етномузикознавчої думки другої половини ХХ століття, принесли авторові заслужене міжнародне визнання. Активна педагогічна та дослідницька праця В. Гошовського врешті дала свої результати і вже наприкінці 1960-х років Львівська консерваторія вийшла у лідери серед дослідницьких осередків автентичної музики в Україні.

Після звільнення В. Гошовського із консерваторії влітку 1969 року етномузикознавчу естафету підхопив Юрій Сливинський (1926–2003). Він очолив Кабінет народної музики та перейняв викладання народномузичних дисциплін на всіх факультетах, а також продовжив вести і фольклористичну спеціалізацію студентів на теоретико-композиторському факультеті. Загалом його клас закінчили близько двох десятків випускників, у тому числі й Ірина Довгалюк, нинішня завідувачка Кафедри музичної фольклористики ЛНМА, чия дипломна робота про фольклористичну діяльність О. Роздольського із часом розвинулася до кандидатської, а відтак докторської дисертацій. Заслуговують на увагу і наукові здобутки Ю. Сливинського, зокрема, у таких галузях, як типологія та діалектологія західноукраїнської народної пісенності (головно, весільної), географічне етномузикознавство, народномузична фонетична транскрипція та ін.

У 1973 році завідувачем Кабінетом народної музики було призначено Любомира Кушлика (1946 р. н.). Ю. Сливинський став науково-методичним керівником Кабінету, зосередившись головно на викладацькій роботі та продовжуючи одноосібно вести в Консерваторії народномузичні дисципліни. За наступні півтора десятиліття у народномузичній педагогіці консерваторії особливих змін не відбулося, якщо не враховувати ліквідацію на початку 1980-х років практичних годин з транскрипційної практики. Водночас, у цей період відбувалася активна розбудова музично-етнографічного архіву. Ю. Сливинський та Л. Кушлик, керуючи студентською фольклористичною практикою та депонуючи в архіві матеріали від сторонніх збирачів, збільшили обсяг фондів до 7 тисяч одиниць народної музики. Значно розширилася і географія поїздок, зокрема, були здобуті записи із Хмельницької та Чернівецької областей, із Білорусі, продовжилася фіксація народних мелодій від переселенців із Польщі. Крім того, в цей період, завдяки Ю. Сливинському, до основного зібрання аудіофондів була долучена колекція фонографічних валиків О. Роздольського, рекордованих у 1900–1940 роках, яка тоді налічувала близько 800 носіїв. У 1970-х роках Ю. Сливинський зробив із валиків магнітофонні копії. Завдяки досліднику, а також Л. Кушлику архів у цей період поповнили і скопійовані фонографічні записи зі збірок фоноваликів (репертуар кобзарів і лірників) Приватного архіву академіка Філарета Колесси у Львові, фонограмархіву Інституту Народознавства НАН України, фонографічних записів української музики Бели Бартока.

Загалом, етномузикознавча діяльність у Львівській консерваторії 1939–1988 років, незважаючи на непросту ситуацію, яка склалась у той період в Україні стосовно вивчення національної культурної спадщини, провадилась у різних напрямах та стала до певної міри сполучною ланкою між двома важливо-етапними періодами в історії української етномузикології – діяльністю Етнографічної комісії НТШ у першій половині ХХ століття та періодом, пов’язаним із працею Кафедри музичної фольклористики та Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка, початок якого припав на кінець 1980-х років. Етномузикологічні напрацювання видатних дослідників С. Людкевича, Ф. Колесси, О. Роздольського, підхоплені їхніми наступниками, і насамперед В. Гошовським, забезпечили спадкоємність і нерозривність традицій музично-етнографічних студій у Галичині.

Новітня історія етномузикознавчого осередку у Львівській консерваторії бере свій початок 1988 року. Саме тоді, після виходу на пенсію Ю. Сливинського, музично-фольклористичну роботу у виші очолив Богдан Луканюк. Його стараннями у травні 1990 року було відкрито Кафедру історії української музики та фольклористики, а трохи більше ніж через рік, 1 грудня 1991 року і Кафедру музичної фольклористики – першу подібну інституцію у Східній Європі. Завідувачем став її ініціатор та засновник Б. Луканюк. Завдяки вченому 1993 року на теоретико-композиторському факультеті було відкрито і перший в Україні окремий етномузикознавчий відділ. У грудні 2000 року напередодні свого десятирічного ювілею Кафедра музичної фольклористики на короткий час припинила самостійне існування, будучи приєднаною до заново відкритої Кафедри музичної україністики й етномузикології, та в липні 2002 року знову була відновлена.

Значні зміни у розбудові етномузикознавчого осередку Консерваторії на появі етномузикознавчої кафедри не закінчилися – відбулися вагомі поступи і в науково-дослідному напрямі. У травні 1990 року наказом по Консерваторії Кабінет був перетворений на Науково-дослідну музично-етнографічну лабораторію, а вже у грудні 1992 року Міністерство культури і мистецтв України видало наказ „Про створення … Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології при Кафедрі музичної фольклористики Вищого державного музичного інституту ім. М. В. Лисенка”, значно піднявши її науковий статус. Першим завідувачем Лабораторії був призначений Л. Кушлик, 1991 року його змінив Тарас Брилинський, а 1999 – Василь Коваль. З вересня 2018 року цю посаду обійняв Юрій Рибак.

У різний час на кафедрі та в лабораторії працювали сьогодні відомі педагоги і вчені: професори Богдан Луканюк, Ірина Довгалюк, Надія Супрун-Яремко, Ігор Мацієвський, Тарас Баран, доценти Юрій Рибак, Михайло Мишанич, Ліна Добрянська, Лариса Лукашенко, старші викладачі Тарас Брилинський, Любомир Кушлик, Юрій Сливинський, Богдан Котюк, наукові співробітники Вікторія Ярмола, Ірина Федун, Лариса Сабан, Володимир Сивохіп, Ярина Турянська, Андрій Вовчак, Надія Пастух та Ольга Харчишин, а також техніки Ольга Коломиєць, Антоній Поточняк, Анна Чорноус та ін.

Завдяки активній і самовідданій праці всіх членів кафедри та лабораторії, етномузикознавчий осередок Консерваторії під методичним керівництвом Б. Луканюка став визнаним центром та лідером музично-фольклористичних досліджень у західному регіоні та кузнею етномузикознавчих кадрів. Цьому сприяли і кардинальні зміни у викладанні народномузичних предметів, які відбулися вже на зламі 1980–1990-х років. Зокрема, одно-двосеместровий курс „Народної творчості”, який викладали головно музикознавцям, за ініціативи Б. Луканюка був замінений низкою музично-фольклористичних дисциплін із потрійним збільшенням загальної кількості годин, відведених на вивчення народної музичної творчості студентами майже всіх спеціальностей денної та заочної форм навчання. У навчальні плани були введені такі дисципліни, як „Музичний фольклор”, „Методика польової та транскрипційної роботи”, „Аналіз народномузичних творів”.

Суттєве розширення не лише блоку теоретичних, але й практичних предметів дало змогу залучати студентів різних спеціальностей до всіх ланок музично-етнографічної роботи. Під керівництвом працівників кафедри та ПНДЛМЕ студенти неодноразово виїжджали в терен, беручи участь у групових фольклористичних практиках, проводили особисті експедиції, а згодом, опанувавши теоретичний курс народномузичної транскрипції, опрацьовували власноруч здобуті записи, готуючи їх до депонування в народномузичному архіві. На жаль, із різних причин вже наприкінці 1990-х років припинилися спершу студентські групові виїзди, а зі середини 2000-х із навчальних планів студентів усіх спеціальностей, окрім музикознавців і композиторів, зникла „Музично-фольклористична практика”. 2018 року цей предмет, як і решта дисциплін народномузичного циклу для переважної більшості студентів Академії був перенесений з циклу обов’язкових дисциплін до предметів „за вибором”.

Інша, значно оптимістичніша, історія викладання народномузичних дисциплін склалася на власне етномузикологічному відділенні. Започатковуючи у виші окремий навчальний напрямок, Б. Луканюк розробив і „Навчальний план для спеціальності ‘Музичне мистецтво’ спеціалізації ‘Етномузикознавство’”, який охоплював 15 профільних дисциплін. Студентам запропоновано такі новаторські на той час предмети, як „Вступ до етномузикознавства”, „Музично-етнографічна транскрипція”, „Фольклор народів світу”, „Історія етномузикології” тощо. Оскільки більшість із цих дисциплін на той час в Україні ніхто не викладав, головно стараннями Б. Луканюка були підготовані розширені програми-конспекти („Вступ до етномузикознавства: Програма-конспект”. 1995, остання редакція 2006; „Аналіз народномузичних творів: Програма-конспект”. 1997, остання редакція 2006; „Методика викладання музично-фольклористичних дисциплін: Програма- конспект”. 2006, остання редакція 2014; „Спеціальний клас: Програма-конспект”. 2007), навчально-методичні розробки із музично-фольклористичних дисциплін („Музично-етнографічна практика: Методичні рекомендації для теоретико-композиторського факультету”, 1995; „Аналіз писемного джерела музично-етнографічної інформації: Методичні рекомендації”, 1997, остання редакція 2000; „Методика науково-дослідницької роботи: Програма”. 2001, остання редакція 2017) та інші допоміжні навчально-методичні матеріали. Навчальні програми та методичні напрацювання постійно оновлюються. До цієї роботи залучено усіх викладачів кафедри.

Сьогодні, як і з відкриттям етномузикологічного відділення, навчання студентів-фольклористів відбувається за програмою теоретико-композиторського факультету, що охоплює основні предмети теоретичного (сольфеджіо, гармонія, поліфонія, аналіз музичних форм тощо) та історичного (українська, світова, сучасна музика тощо) циклів, із доданням низки спецпредметів (теоретичних і практичних), призначених забезпечити систематичність та різнобічність музично-фольклористичної освіти бакалаврів і магістрів. Навчальними планами передбачені такі спеціальні курси, як „Вступ до етномузикознавства”, „Музичний фольклор (український і світовий)”, „Музично-етнографічна документація”, „Аналіз і систематика народномузичних творів”, „Історія етномузикології”, „Етноінструментознавство”, „Народознавство”, „Програми музичної нотації фольклору”, „Фольклористична практика”, „Народно-виконавська практика”, „Педагогічна практика”, „Теорія етномузикознавства”, „Музичний фольклор. Порівняльне музикознавство” та ін.

Успішною профорієнтаційною практикою, запровадженою Б. Луканюком, стало також і залучення зацікавлених етномузикологією студентів, нерідко і тих, які не спеціалізувалися на кафедрі, до роботи в ПНДЛМЕ. Зокрема, під час навчання у виші лаборантські посади займали: Ліна Добрянська, Василь Коваль, Леся Ланцута, Лариса Лукашенко, Ольга Мирцало, Світлана Перескоцька, Антоній Поточняк, Юрій Рибак, Ірина Слуцька, Софія Соловей, Ірина Федун, Ярина Турянська, Юрій Яцків та ін.

За роки існування Кафедри музичної фольклористики (1991–2019) етномузикознавче відділення закінчило двадцять сім етномузикологів – спеціалістів і магістрів. Серед кращих випускників: Юрій Рибак – кандидат мистецтвознавства, доцент, завідувач ПНДЛМЕ; Василь Коваль – кандидат мистецтвознавства, старший науковий співробітник, доцент кафедри музичної фольклористики; Лариса Лукашенко – кандидат мистецтвознавства, науковий співробітник ПНДЛМЕ, доцент кафедри музичної фольклористики ЛНМА; Ольга Коломиєць – кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри театрознавства та акторської майстерності Львівського національного університету імені Івана Франка; Вікторія Ярмола – кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри музичного фольклору Рівненського державного гуманітарного університету; Ірина Федун – асистент кафедри української фольклористики Львівського національного університету імені Івана Франка, співробітник ПНДЛМЕ; Віра Мадяр-Новак – викладач Ужгородського музичного училища ім. Д. Задора та науковий співробітник Закарпатського обласного організаційно-методичного центру культури; Вікторія Фримерштейн – викладач Хмельницького політехнічного коледжу Національного університету „Львівська політехніка”, Роман Скобало – завуч і викладач Львівського музичного училища ім. С. Людкевича, Наталя Букало-Гудима – викладач-методист Тернопільського музичного училища ім. С. Крушельницької, Антоній Поточняк – доктор філософії, викладач середньої школи St. Thomas More Catholic School (Католицька школа Св. Томаса Мора, Х’юстон, США) й Університету імені Райса в Х’юстоні (Rice University, США) та інші.

Важливою ділянкою роботи працівників кафедри та ПНДЛМЕ стала їхня наукова діяльність. Від початку існування цих інституцій дослідження відбувалися в рамках реалізації фундаментального довгострокового проекту Б. Луканюка „Традиційна народна музика й етнічна історія Галичини та Волині (Володимирії)”, магістральним напрямом якого стали ареально-типологічні студії. Початковим та незамінним (непересічно важливим) їх етапом була польова робота за цільовими програмами та підпрограмами обстеження порівняно малодосліджених історико-етнографічних областей Західної України, таких як: Підляшшя, Берестейщина, Верхньоприп’ятська низовина, Західне Полісся, Волинь, Мале Полісся, Надсяння, Опілля, Пониззя, Передкарпаття, Буковина, Закарпаття. На основі здобутих, опрацьованих і заархівованих матеріалів Ю. Рибак (2005), В. Коваль (2006) та Л. Лукашенко (2013) захистили кандидатські дисертації, присвячені народновокальній традиції західноукраїнських етнічних територій, а В. Ярмола (2011) – народноінструментальній традиції Рівенсько-Волинського Полісся. Над дисертаційними дослідженнями, вивчаючи народновокальну та інструментальну традиції Західної України, працює і молоде покоління етномузикологів. Виконання дослідницьких програм дало поштовх до написання і курсових, бакалаврських, дипломних та магістерських досліджень. У 2014–2018 роках працівники Лабораторії успішно виконали прикладну науково-дослідницьку роботу „Народна вокальна творчість Львівщини”. Від 2019 розпочато розробку нової теми: „Музичний фольклор історичної Володимирії”.
Поряд із ареально-типологічними студіями важливим напрямом дослідницької діяльності кафедри та ПНДЛМЕ є історичне етномузикознавство. Найвидатнішим його результатом стала нещодавно захищена докторська дисертація І. Довгалюк (2017 ), у якій було продовжено та розвинуто напрацювання вченої, викладені в її кандидатській дисертації (1998). Історична проблематика лежить в основі і кандидатського дослідження Л. Добрянської (2013).

Загалом працівники кафедри та ПНДЛМЕ підготували понад півтисячі наукових праць, з яких переважна більшість – наукові або науково-методичні студії, а також численні рецензії, анотації, повідомлення, відгуки тощо. Із цих матеріалів було опублікованого понад 350 наукових праць загальним обсягом 353 авторських аркушів. Окрім того, відредаговано та упорядковано 30 видань, головно народномузичних збірок, загальним обсягом близько 200 авторських аркушів.

Кафедра музичної фольклористики та ПНДЛМЕ є також продуктивним видавничим центром. Зокрема, за ініціативи Б. Луканюка у 2006 році в межах Наукових збірників ЛДМА ім. М. В. Лисенка було розпочато видання збірника наукових статей та матеріалів „Етномузика”. У щорічнику, який представляє науковий доробок як працівників кафедри та лабораторії, так і інших учених України та зарубіжжя, окрім наукових студій, у спеціальних рубриках публікують матеріали, педагогічні напрацювання, рецензії, повідомлення тощо. Уже вийшло 14 випусків „Етномузики”. Серед інших видань працівників етномузикознавчого осередку Академії – „Народна музика Галичини та Володимирії: Матеріали до нотографії (1790–1950)”, „Матеріали до бібліографії польської етномузикології ХІХ–ХХ ст.”, „Ритмічна варіаційність у пісенному фольклорі”, „Музичний часокількісний ритм” Богдана Луканюка; „Осип Роздольський: Музично-етнографічний доробок”, „Фонографування народної музики в Україні” Ірини Довгалюк; „Українці Кубані та їхні пісні”, „Колядки і щедрівки Кубані: антологія українських народних пісень Кубані” Надії Яремко; „Лірницькі пісні з Полісся: матеріали до вивчення лірницької традиції” та „Народні пісні Березнівщини” Юрія Рибака; „Народна вокальна творчість Львівщини” Михайла Мишанича; „Традиційні пісні українців Північного Підляшшя: За матеріалами експедицій 1999–2001 років Лариси Лукашенко та Галини Похилевич”; „Скрипкова музика Рівненсько-Волинського Полісся” Вікторії Ярмоли; „Народна пісенність підльвівської Звенигородщини” Ольги Харчишин та інші. Загалом – це 52 книги (монографії, бібліографічні покажчики, народномузичні збірники тощо) загальним обсягом близько 650 авторських аркушів.

Окремим напрямком роботи етномузикознавчого осередку Академії є його конференційна діяльність. Особливо варто відзначити започатковані у 1990 році Б. Луканюком Конференції дослідників народної музики червоноруських (галицько-володимирських) та суміжних земель (СІМР), які стали доброю базою для презентації наукових здобутків, обміну досвідом, налагодження контактів, чого особливо не вистачало в Україні на початку 1990-х років. Важливою новацією Б. Луканюка була також публікація матеріалів конференцій до початку засідань. На засіданнях СІМР-у виступали провідні вчені як з-за кордону: Анна Чекановська, Пйотр Дагліґ, Ян Стеншевський, Збіґнєв Пшерембський (Польща); Вільям Генрі Нолл, Антоній Поточняк (США), Андрій Нагачевський (Канада), Рімантас Слюжінскас (Литва), Айтолкин Токтаган (Казахстан), Валентин Мороз, Крістіан Дімер (Німеччина), Ігор Мацієвський, Міхаїл Лобанов (Росія); Тамара Варфаламєєва, Галіна Тавлай (Бєларусь); Ярослав Мироненко (Молдова) та ін., так і України: Богдан Луканюк, Софія Грица, Анатолій Іваницький, Анатолій Завальнюк, Олена Мурзина, Михайло Хай, Надія Супрун-Яремко та багато інших. Як гість, у конференції брав участь і Володимир Гошовський. СІМР стала потужною платформою для апробації наукових здобутків і вчених-початківців. Тут робили свої вагомі наукові кроки Олег Смоляк, Богдан Яремко, Віра Осадча, Богдан Водяний, Ірина Клименко, Ірина Довгалюк, а також і молодше покоління сучасних українських етномузикологів: Олена Гончаренко, Ліна Добрянська, Василь Коваль, Ольга Коломиєць, Лариса Лукашенко, Віра Мадяр-Новак, Володимир Пасічник, Юрій Рибак, Ірина Федун та ін. Загалом із рефератами, повідомленнями, презентаціями виступило 55 українських та 27 закордонних етномузикологів. Багато зі згаданих дослідників були постійними учасниками конференцій.

Завдяки високому науковому рівневі, Конференції утвердили свій фактичний статус міжнародних та отримали низку схвальних відгуків у вітчизняній і зарубіжній науковій пресі (Польща, Німеччина). Конференції був присвячений і окремий підрозділ кандидатської дисертації „Історія української музичної фольклористики (1960–90-ті роки)” Володимира Пальоного, яку він захистив у Києві під керівництвом професора Анатолія Іваницького.

Упродовж останніх років кафедра і лабораторія організували та провели й інші конференції, серед яких: Міжнародна наукова конференція, присвячена 90-літтю від дня народження українського етномузиколога Володимира Гошовського (2012), Науково-практична конференція пам’яті Юрія Сливинського (2013), Міжнародна наукова конференція, присвячена 120-літтю від дня народження українського етномузиколога Зиновія Лиська (2015), Міжнародна конференція з нагоди 25-ліття Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології ЛНМА імені М. В. Лисенка (2017). У межах СІМР-ів відбулася також і конференція, присвячена 70-річчю професора Богдана Луканюка (2017). Загалом усього було проведено 22 всеукраїнські та міжнародні наукові конференції.

Значну активність етномузикологи ПНДЛМЕ проявили і на виїзних конференціях, будучи постійними учасниками різних всеукраїнських і міжнародних наукових зібрань в Україні (Львів, Київ, Івано-Франківськ, Луцьк, Рівне, Тернопіль, Дрогобич, Коломия, Кременець, Надвірна, Яремча, Ужгород тощо) та за кордоном, зокрема, Польщі (Варшава, Краків, Люблін, Пшисуха, Рибаки, Венгожево, Наревка, Білосток), Словенії (Любляна), Австрії (Відень), Литві (Клайпеда), Угорщині (Калоша), Чехії (Прага, Трешт), Словаччині (Нітра, Свидник), Македонії (Скоп’є), Грузії (Батумі), Білорусі (Мінськ, Брест, Давид-Городок, Столин, Іваново), Росії (Москва, Санкт-Петербург), Молдові (Кишинів). За неповних 30 років працівники кафедри та лабораторії взяли участь у щонайменше 180 наукових конференціях, симпозіумах, читаннях, на яких виголосили близько трьох сотень доповідей. Серед них, можна згадати, скажімо, Семінар дослідників групи ICTM „Computer Aided Research” (Польща, Варшава, 1995), Міжнародний симпозіум „Muzyka ludowa Europy Srodkowo-Wschodniej. Bialostoczyzna: Muzyka obrzędow kalendarzowych” (Наревка, Польща, 1997), 39-th world conference of the International Council for Traditional Music (Нітра, Словаччина, 1997), The 3-th International Scientific Conference „The music around Baltic: Past and present” (Клайпеда, Литва, 2001), 39-th world conference of the International Council for Traditional Music, (Відень, Австрія, 2007), Міжнародна наукова конференція „Szlakiem karpackich tradycji ludowych” (Краків, Польща, 2011), Scientific conference dedicated to Giorgi (Gigi) Caracanidze, International Festival Folk and Church Music of Batumi (Батумі, Грузія 2012), Міжнародна наукова конференція „Лемки, бойки, гуцули, русини – історія, сучасність, матеріальна та духовна культура” (Свидник, Словаччина, 2013), ХХІІІ Міжнародні наукові читання пам’яті Л. Мухаринської „Музычна культура Беларусі: традыцыі вуснай і пісьмовай творчасці” (Мінськ, Білорусь, 2014), Другий Симпозіум Міжнародної Ради з Традиційної Музики, присвячений вивченню музики слов’янського світу (International Council for Traditional Music − ICTM, Study Group on Musics of the Slavic World. Скоп’є, 2018), Міжнародна наукова конференція „Human Relationships in and through Songs: Meanings and Context” (Литва, Вільнюс, 2019).

Успішна педагогічна, дослідницька та наукова робота працівників кафедри і лабораторії тісно пов’язана і з діяльністю її важливої структурної складової, гордістю галицьких етномузикологів – музично-етнографічним архівом, заслужено відомим як один із найбільших та найкраще впорядкованих в Україні. Сумарна кількість задепонованих у ньому фонозаписів нині наближається до ста тисяч одиниць народної музики. Переважна більшість матеріалу (90 %) походить із західноукраїнських теренів, решта – це народна музика з інших регіонів України (представлено 23 адміністративні області з 25-ти), із пограничних українських етнічних територій Польщі та Білорусі та, мінімально, із деяких інших країн.

Як і в попередні роки, вагома частка записів була здобута в рамках студентських експедиційних практик під керівництвом працівників кафедри та ПНДЛМЕ. Поряд із цим суттєво зросли надходження від окремих збирачів – як студентів майже всіх спеціальностей, що значно розширило географію записів Архіву, так і відомих фольклористів, які передали на депонування свої багатолітні польові надбання – серед них Михайло Мишанич, Олекса Ошуркевич, Петро Зборовський, Богдан Яремко та інші. Зовсім нещодавно фонди також поповнилися масштабною колекцією записів студентів Кафедри музичного фольклору Інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету.

Безцінною частиною Архіву є також і вищезгадані магнітофонні та цифрові копії колекцій фонографічних записів, датованих початком ХХ століття. Вони стали найстарішими архівними матеріалами Лабораторії. Серед цих раритетів найбільшою є фонозбірка О. Роздольського. Сьогодні колекція фонографічних валиків О. Роздольського налічує 755 валків. Однак через різні їх пошкодження (цвіль, механічні пошкодження тощо), вдалося відчитати не всі фонограми. Фонозаписи цієї колекції були оцифровані у 2011–2016-х роках завдяки співробітництву працівників Академії та фахівців Інституту проблем реєстрації інформації НАН України із використанням передових технологій зчитування аудіоданих. Так само було оцифровано і збірку валиків з Приватного архіву академіка Філарета Колесси у Львові.

Поряд із фоноархівом аналогових носіїв – польових оригіналів та їхніх упорядкованих копій – важливою складовою Архіву є його графічні фонди із супутньою документацією та стандартно опрацьованими нотними та текстовими транскрипціями народномузичних творів. Так, один із його підрозділів – нотоархів – складається зі стандартизованої картотеки фонетичних транскрипцій із відображенням на письмі всіх особливостей манери та способів виконання за допомогою спеціальних знаків нотної графіки. Ці фонди є надійною джерельною базою для найширших ареально-типологічних студій, виконаних як співробітниками кафедри та ПНДЛМЕ, так і всіма зацікавленими науковцями.

Починаючи від 2000-х років науково-технічний прогрес уможливив проведення і цифрових аудіо-відеозаписів у польових умовах. Новітню практику активно задіяли в експедиційній роботі і студенти та працівники кафедри та лабораторії, примножуючи фоноархів новими якісними записами. Окрім того, у ПНДЛМЕ було розпочато поступове переведення архівних аудіоматеріалів з аналогових носіїв у цифровий формат. Сьогодні ця робота триває. У перспективі очікується повна комп’ютеризація всіх архівних фондів лабораторії, створення відповідних баз даних, вибіркова інтеграція Архіву ПНДЛМЕ у всесвітню інтернет-мережу народномузичних архівів тощо.

Унікальні фонди, призбирані в Архіві, відкриті не лише для студентів та працівників Академії, але і для широкої громадськості. Зокрема, в останні роки налагоджено тісну співпрацю з митцями і науковцями України та зарубіжжя, з-поміж яких: Руслана Лижичко, Олесь Санін, Алла Загайкевич, Іван Небесний, Вадим Сікорський, гурт „Піккардійська терція”; Крістіан Дімер, Курт Райхман і Ганна Гриніва (Німеччина), Пом Коллінз, Марія Соневицька, Адріана Гельбіг (США), Ігор Демидчук (Нідерланди) та багатьма іншими.

Кафедра і лабораторія підтримують творчі контакти та співпрацюють зі спорідненими установами України – Кафедрою української музики та музичної фольклористики НМАУ ім. П. Чайковського, Кафедрою української фольклористики ім. акад. Ф. Колесси ЛНУ ім. І. Франка, Кафедрою музичного фольклору Інституту мистецтв РДГУ, Інститут культурної антропології (Луцьк), ІМФЕ ім. М. Рильського НАН України, Інститутом проблем реєстрації інформації НАН України, Державним науковим центром захисту культурної спадщини від техногенних катастроф (Київ), Національним центром народної культури „Музей імені Івана Гончара” (Київ), Товариствами „Бойківщина” (Львів) та „Молода Лемківщина” (Львів), Івано-Франківською та Львівською спілками композиторів, а також на міжнародному рівні, зокрема Міжнародною радою з традиційної музики (ІСТМ), Міжнародним бібліографічним центром музичної літератури (RILM – Repertoire International de Litterature Musicale, Нью-Йорк, США), Міжнародною музичною колекцією Національного звукового архіву Британської бібліотеки, Інститутом дослідження народної музики й етномузикології при Університеті музики й виконавського мистецтва у Відні (Австрія), Інститутом музикології Варшавського університету й Інститутом мистецтв ПАН (Варшава, Польща), Осередком культурологічних та музикологічних досліджень Центрально-Східної Європи та досліджень над сучасною польською мовою в Університеті ім. Марії Кюрі-Склодовської (Люблін, Польща) Кафедрою фольклористики Університету Константіна Філозофа (Нітра, Словаччина), Університет Піттсбурга (Пітсбург, США), Альбертський університет (Альберта, Канада), відділом етномузикознавства Центру науки Литовської академії музики і театру (Вільнюс), Тбіліською консерваторією (Тбілісі, Грузія), секторами фольклору та інструментознавства Російського інституту історії мистецтв (Санкт-Петербург), Білоруською державною академією музики (Мінськ) та іншими.

Нині на Кафедрі музичної фольклористики та ПНДЛМЕ працюють викладачі та вчені з багатолітнім педагогічним і науковим стажем. Зокрема, провідний науковий співробітник, кандидат мистецтвознавства, професор Богдан Луканюк; завідувачка Кафедри музичної фольклористики, доктор мистецтвознавства, професор кафедри Ірина Довгалюк; завідувач ПНДЛМЕ, кандидат мистецтвознавства, доцент Юрій Рибак; доктор мистецтвознавства, професор Надія Супрун-Яремко; науковий співробітник, доцент Михайло Мишанич; старший науковий співробітник, кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри Василь Коваль; наукові співробітники, кандидати мистецтвознавства, доценти кафедри Ліна Добрянська та Лариса Лукашенко; молодший науковий співробітник, кандидат мистецтвознавства, доцент Вікторія Ярмола; техніки ІІІ категорії Ірина Федун та Ярослав Добрянський; лаборанти Христина Ізотова та Максим Данилюк.

Отож етномузикознавчий осередок Львівської національної музичної академії ім. Миколи Лисенка – Кафедра музичної фольклористики та Проблемна науково-дослідна лабораторія музичної етнології – є сьогодні одним із найбільших освітніх і дослідницьких музично-фольклористичних центрів в Україні. Продовжуючи та примножуючи напрацювання славних попередників, орієнтуючись на найновіші тенденції європейської та світової фольклористики, львівські етномузикологи плідно та різнобічно працюють як на педагогічній, так і дослідницькій ниві, активно долучаються до збереження і популяризації нематеріальної культурної спадщини України.

Література

Добрянська Ліна. Випускні роботи з етномузикології в ЛДК/ВМІ/ЛДМА ім. Миколи Лисенка // Етномузика / упорядник Богдан Луканюк. Львів, 2006. Число 1. С. 154–161. Наукові збірки ЛДМА ім. М. Лисенка; вип. 12.
Добрянська Ліна. Історія формування Музично-етнографічного архіву Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології // Вісник Львівського університету / упорядник Андрій Вовчак, Ірина Довгалюк. Львів, 2017. С. 47–105. Серія філологічна; вип. 66.
Добрянська Ліна. Інноваційна діяльність ПНДЛМЕ 1990-х – початку 2000-х років: реалізація першого етапу розробки фундаментальної проблеми „Народна музика Галичини та Володимирії” // Етномузика. Львів, 2018. Число 14: збірка статей та матеріалів з нагоди 25-річчя ПНДЛМЕ ЛНМА ім. М. В. Лисенка / упорядник Юрій Рибак. С. 9–46.
Добрянська Ліна. Музично-етнографічний архів ПНДЛМЕ: Спроба комп’ютерної систематизації // Восьма конференція дослідників народної музики червоноруських (галицько-володимирських) та суміжних земель / редактор-упорядник Б. Луканюк. Львів, 1997. С. 35–48.
Добрянська Ліна. Музично-етнографічний архів Проблемної науково-дослідної лабораторії музичної етнології Львівської національної академії імені Миколи Лисенка: історія, сьогодення, перспективи // Вісник Львівського університету / упорядники Андрій Вовчак, Ірина Довгалюк. Львів, 2009. С. 156–164. Серія філологічна; вип. 47.
Довгалюк Ірина, Добрянська Ліна. Кафедра музичної фольклористики // Сторінки Львівської державної музичної академії ім. М. В. Лисенка. Львів, 2003. С. 169–178; передрук: Сторінки історії Львівської національної музичної академії ім. М. В. Лисенка. Львів, 2008. С. 304–318.
Довгалюк Ірина. Фонографування народної музики в Україні: історія, методологія, тенденції: монографія. Львів, 2016. 650 с. + іл.
Довгалюк Ірина, Рибак Юрій. Богдан Луканюк: організатор науки, педагог, учений // Десята конференція дослідників народної музики червоноруських (галицько-володимирських) та суміжних земель (Львів, 21–23 квітня): збірка статей і матеріалів на пошану професора Богдана Луканюка / редактор-упорядник Юрій Рибак. Львів, 2017. С. 9–28; передрук: // Українська музика: науковий часопис. Львів, 2017. Число 4 (26). С. 44–61.
Звіт про науково-дослідну роботу „Традиційна народна музика й етнічна історія Галичини та Волині”. Львів, 1995–2014. Машинопис.
Кафедра музичної фольклористики та ПНДЛМЕ [Електронний ресурс]. Режим доступу: https://lnma.edu.ua/kafedry/kafedra-muzychnoji-folklorystyky-ta-pndlme/ (Дата звернення 18.09.2019).
Пальоний Володимир. Історія української музичної фольклористики (1960–90-ті роки). Київ, 1997. 57 с.
Перескоцька Світлана. Життєвий та творчий шлях В.Л. Гошовського: Дипломна робота / науковий керівник Б. Луканюк. Львів, 1996. 60 с. Машинопис. ВДМІ ім. М. Лисенка.
Рибак Юрій. Методика ареально-типологічних досліджень в етномузикології. Досвід львівської школи // Етномузика. Львів, 2007. Число 3 / упорядник Ю. Рибак. C. 9–22. Наукові збірки ЛДМА ім. М. Лисенка; вип. 15.
Сливинський Юрій. Збирацька діяльність вузів України. Львівська консерваторія // Актуальні питання методики фіксації та транскрипції творів народної музики / редактор-упорядник Б. Луканюк. Львів, 1989. С. 92–95.
Фонд Львівської державної консерваторії // Львівський обласний державний архів. Р-2056. Оп. 1.
Brylynsky Taras. The Scientific Laboratory of Musical Ethnology // Bulletin of the International Council for Traditional Music. № XCII. 1998, April. P. 29–30.