Laudatio – до ювілею Дмитра Петровича Колбіна
19 червня 2020 року виповнюється 90 років з дня народження видатного скрипаля, педагога, методиста, науковця-музикознавця, кандидата мистецтвознавства (1974), професора (1996) Дмитра Петровича Колбіна.
Його плідна діяльність на ниві львівського скрипкового мистецтва впродовж понад шістдесяти років відома не лише педагогам і студентам Львівської консерваторії – сьогодні Львівської національної музичної академії ім. М.Лисенка, але й багатьом інтелігентам – любителям музики, в Україні і за її межами, які цікавляться культурою Львова.
У ювілейній лаудації може й варто було би представити імпонуючу об’ємну панораму життєтворчості Дмитра Петровича, але краще, якщо ґрунтовна стаття про його значні досягнення на виконавській, педагогічній і дослідницькій ниві з’явиться у солідному часописі. А в стислому привітальному тексті доречно наголосити ті особливі моменти діяльності авторитетного митця, які вирізняють його і вписуються видатними подіями в історії національної культури.
Родовід і перші роки навчання. Дмитро Петрович походив з родини, в якій йому просто суджено було стати музикантом: його батько, Петро Родіонович Колбін, був одним з провідних педагогів вокалу, мати Ія Олексіївна Зубрицька –піаністкою. Їх син з’явився на світ в Єкатеринбурзі (на той час – Свердловську), найбільшому місті Уралу, 19 червня 1930 р. Тож шкільні роки майбутнього професора припали на роки Другої світової війни. Саме на Урал евакуювались провідні вчені, мистці, педагоги, серед них і легендарний директор Одеської музичної школи Петро Столярський, до якого потрапив на навчання талановитий хлопчик. Спочатку школа, яку заснував Столярський на Уралі, називалася «Особливою групою музично обдарованих дітей», але через короткий час була перетворена в музичну школу-десятирічку. Поруч з Дмитром Колбіним учнями цієї школи були Ігор Ойстрах, піаніст Наум Штаркман та інші відомі музиканти. Вже в третьому класі Дмитро Колбін виступив з іншими учнями класу П. С. Столярського в Уральській обласній філармонії як учасник камерного тріо з віолончелістом Вадимом Червовим та піаністом Юрієм Муравльовим (пізніше професорами Київської та Московської консерваторій).
Львівська консерваторія ім. М.Лисенка. Після війни родина Колбіних переїжджає до Львова. Тут батько Петро Родіонович веде клас сольного співу музичному училищі, а Дмитро в тому ж навчальному закладі продовжує навчання скрипки в класі прекрасних педагогів: Й. Москвичіва та О. Єгорова, С. Крепса (учня Ф. Ондржичка та Л. Капе в Парижі). Після закінчення музучилища Дмитро Колбін вступає до Львівської консерваторії ім. М.Лисенка в клас до Павла Макаренка і з відзнакою закінчує студії у 1953 році. З того часу все його професійне життя нерозривно пов’язане з alma mater. Хоча доля подарувала йому можливість навчатись в аспірантурі Київської консерваторії, писати дисертацію під керівництвом Льва Гінзбурґа в Московській консерваторії, виступати на багатьох сценах колишнього СРСР і за кордоном – Дмитро Петрович завжди повертався до Львова.
Виконавець. Дмитро Колбін часто виступав з сольними концертами, але особливо розкрився його музичний потенціал в камерному музикуванні. Серед найяскравіших подій – виступи в дуеті з альтистом Зеноном Дашаком, в тріо з віолончелістом Георгієм Авер’яновим та піаністкою, онукою класика української музики Радою Лисенко, в квартетах – в Києві з А.Брусковим, З.Дашаком і В.Безгінським, а у Львові Д. М. Лекгером, К. К. Михайловим, Г. Б. Авер’яновим. Репертуар виступів був дуже широким: від віденських класиків до сучасної української музики.
Педагог. Протягом 63 років, з 1957 р Дмитро Колбін провадить інтенсивну педагогічну діяльність. Говорячи про інтенсивність, маємо на увазі і розмаїтість дисциплін, які провадив професор, і різні рівні навчальних закладів: у Львівській державній консерваторії імені М. В. Лисенка, Львівському педінституті та Львівській спеціалізованій музичній школі-інтернаті ім. Соломії Крушельницької, де веде клас скрипки, альта, квартету, педагогічної практики і курси історії смичкового мистецтва, методики навчання гри на скрипці та альті. Понад 100 його випускників працюють в різних кінцях світу. Ще одна прикметна риса педагогічного таланту Дмитра Колбіна – його здатність розпізнати специфіку таланту своїх вихованців і підтримувати їх власну творчу дорогу. Це могла бути блискуча кар’єра сольного виконавця (деякий час його учнем у спеціальній музичній школі був Богодар Которович), чи фундаментальна педагогічна діяльність (як у зав. кафедрою скрипки ЛНМА ім. М.Лисенка Богдана Каськіва, відомого педагога Тернопільського музучилища Олександра Татаринцева), чи камерне музикування (як у Лідії Цьокан-Савицької, багатолітньої завідувачки кафедри камерного ансамблю ЛНМА ім. М.Лисенка), а разом з тим – і такі незвичні амплуа, як естрадні виконавці, що стали шоу-зірками як Олег Кульчицький чи Василь Попадюк, а також і ті, які розкрились у інших музичних сферах як симфонічний диригент Ігор Сімович, хормейстер, професор Віталій Лисенко. Випускники Д. П. Колбіна працюють крім України, у багатьох країнах світу: США, Канаді, Китаї, Польщі, Чехії, Угорщині, Ізраїлі, Іспанії. Така розмаїтість професійних амплуа учнів – від щедрості педагогічного таланту наставника.
Вчений. Ще в радянський час, коли певні теми були цілком небажані, а вся історія музичної культури Львова мала чітко починатись від «золотого вересня» 1939 р., Дмитро Петрович Колбін досліджував і пропагував славні сторінки львівської музичної історії. Об’єктом його особливого зацікавлення була музична родина Моцартів. Працюючи над дослідженням життя та творчої спадщини Вольфґанґа Амадея Моцарта, він віднайшов та опублікував ряд моцартівських автографів, наприклад, дві втрачені церковні сонати – КV №241 та КV №264 геніального класика, створені в зальцбурзький період. Це була настільки видатна знахідка, що про роль Д.П.Колбіна у світовому моцартознавстві згадав навіть найавторитетніший дослідник творчості В.А.Моцарта Герман Аберт. У 1974 р. Д.П. Колбін захистив кандидатську дисертацію на тему «Скрипкові концерти В. А. Моцарта». Проте об’єктом його особливого зацікавлення був Моцарт-юніор, що було відважним кроком вченого – адже в радянський час його зв’язок зі Львовом не надто афішувався. Дмитро Петрович першим здійснив відкриття для вітчизняних слухачів та музикознавців творчої постаті сина В. А. Моцарта – Франца Ксавера Вольфганга Моцарта, опублікував незнані матеріали з його життєпису у виданнях Моцартеуму в Зальцбургу, знайшов й ідентифікував його літографічний портрет. Як багатолітній голова Моцартівського товариства у Львові ініціював у соборі св. Юра в ювілейний 2006 «рік Моцарта» урочисте історико-ретроспективне виконання Реквієму та встановлення на стіні собору пам’ятну таблицю про перше виконання цього твору у 1826 році хором св. Цецилії, створеним та керованим Ф. К. Моцартом.
Крім Ф.К.Моцарта пильну увагу дослідника привернув ще один видатний музикант, пов’язаний зі Львовом, – польський віртуоз-романтик Кароль Ліпінський. І в цьому випадку Дмитро Петрович не просто написав ряд важливих досліджень, опублікованих і в Україні, і в Польщі, що розкривали багатогранність таланту Ліпінського як скрипаля і композитора, але й допоміг відшукати могилу К. Ліпінського, брав участь у міжнародних урочистостях з освячення та оновлення його пам’ятника.
Як доповідач на престижних міжнародних конференціях, член журі, учасник важливих акцій європейської культури Дмитро Петрович Колбін завжди гідно представляв українську музичну культуру.
Тож з роси і води Вам, дорогий Професоре!
Дмитро Колбін з Ієгуді Менухіним
Дмитро Колбін з Богданом Каськівим та Ігорем Пилатюком
