ПОЧАТОК НОВОГО НАУКОВОГО МУЗИКОЗНАВЧОГО СЕЗОНУ У ЛЬВІВСЬКІЙ НАЦІОНАЛЬНІЙ МУЗИЧНІЙ АКАДЕМІЇ ІМЕНІ МИКОЛИ ЛИСЕНКА:
160 РОКІВ З ДНЯ НАРОДЖЕННЯ ЕВСЕВІЯ МАНДИЧЕВСЬКОГО
А й справді, початок наукового сезону в стінах ЛНМА імені М.Лисенка дещо здивував і заскочив музичну спільноту, адже ім’я Євсевія Мандичевського, хоч і добре відоме у “вищих” музикознавчих колах, проте, наразі не є знаним широкій публіці. А проте, це один з найдостойніших синів України, пошануванню 160-літніх роковин з дня народження якого і була присвячена перша музикознавча акція в Академії.
Народжений в буковинському селі Молодія в родині греко-католицького священика (вихідця з Галичини), учень о.Сидіра Воробкевича, знаменитого скрипаля Адальберта Гржималі, згодом абсольвент Віденського університету (учень Е.Гансліка та Г.Ноттебома), хормейстер Віденської хорової академії, архіваріус віденського Товариства друзів музики, доктор музикології, довголітній професор Віденської консерваторї по класу гармонії, контрапункту, інструментування, історії музики, серед учнів якого К.Прохазка, А.Шнабель, Г.Галь, Е.Кршенек, Б.Кудрик (загалом виховав понад 1000 учнів) – Євсевій Мандичевський.
Значно молодший від Йоганеса Брамса, який понад все цінував делікатну, вроджену інтелігенцію та гостроту критичного розуму і тверезість думки Мандичевського, останній став своєрідним “ангелом-хоронителем” великого Маестро в останні десятиліття його життя. Саме Мандичевському першому Брамс доручав для перегляду і редакції свої твори, а рукописи брамсівських світових шедеврів рясніють правками і помітками нашого земляка. Та якби це були тільки дружньо-творчі контакти між молоденьким Мандичевським та зрілим Брамсом. Європа чудово знає, кому завдячує за
Повне 26-томне зібрання творів Й.Брамса;
Повне зібрання творів Й.Гайдна;
Повне зібрання творів Ф.Шуберта (за яке Ляйпцігський університет присвоїв українцеві почесне звання doctor honoris causa).
В творчому доробку цього талановитого вченого, викладача, одного з перших музичних текстологів, композитора – фундаментальні праці, присвячені Й.Брамсу (один з перших його біографів), Ф.Шуберту, К.Черні, Й.Штраусу, А.Брукнеру. Цей внесок українського музиколога у європейську музичну культуру – неоціненний. Жодний серйозний артикул про Брамса неможливо уявити без імені Мандичевського. Натомість, про безліч творів композитора Є.Мандичевського, які навзаєм переглядав і високо поціновував Й.Брамс – опери, кантати, симфонії, увертюри, камерні, фортепіанні, скрипкові, хорові (в тім на слова Т.Шевченка та Ю.Федьковича), вокальні твори світського та сакрального напряму – 11 Служб Божих, Мес, безліч інших церковних композицій, обробки народних пісень різних країн, серед яких “200 українських пісень Буковини” – ми й не знаємо.
А саме в листуванні з Е.Мандичевським (видано окремою книжкою в Німеччині) Й.Брамс обговорює патріотично-національні питання, а з особливою теплотою сповнена ця епістолярія темами про любов до природи. Чи не ностальгія Мандичевського за рідним краєм, його красою була тою спільною темою для цих споріднених душ. І як же розумів його Брамс, для якого розлука з рідним краєм була завжди дуже болючою, а властиво, був одним з небагатьох музикантів, хто не здійснив жодного закордонного турне. Натомість натхнення приходило під час постійних сільських подорожей, тому й віддавав перевагу мешкати серед природи, а не в шумних містах. Колосальна інтровертивно-споглядальна лірична пейзажистика Брамса є однією з його унікальних рис. Природа у вічній філософській парадигмі Natur und Mensch стає для Брамса одним з епіцентрів художнього мислення. Може невипадково, саме в 1879 році доля зводить Брамса зі щирим і сердечним юнаком, дитям розкішної природи Буковини, який, увійшовши в історію європейської культури, за прикладом Брамса – ніколи не поривав зв’язків з рідною Україною. Вкотре переконуєшся, що постійне мусування (цілеспрямовано підтримуване силами витіснення-загарбання та культуртреґерське – спонтанно стихійне – через малу освіченість) ідеї меншовартості, раболепського поклоніння перед чужими (без різниці в якому напрямку – західному чи східному) заслоняє очі і розум на мистецькі скарби, роблячи часто навіть широкі кола інтеліґенції культурними безхатченками. То убогі ми чи обдаровані Богом, чи самі нищимо своєю забудькуватістю і від того – меншовартістю власну маєтність?
Безперечно, що відродження цього імені належить насамперед Чернівцям, які з великим пієтетом і розмахом провели в перших числах вересня цикл концертів з творів Є.Мандичевського за участю багатьох хорів та оркестрів, солістів-інструменталістів при активній співдії австрійських дослідників та музикантів. Ідея проведення даного заходу виникла спонтанно, і була запропонована до реалізації Заслуженим діячем мистецтв України, головним диригентом симфонічного оркестру Чернівецької філармонії, пошукувачем кафедри історії музики ЛНМА ім.М.Лисенка Йосипом Созанським. На нашу пропозицію миттєво відгукнулися ректор – академік Ігор Пилатюк, професор В.Камінський, а доктор мистецтвознавства, професор Люба Кияновська (між іншим, авторка однієї з найцікавіших статей про Е.Мандичевського в українському музикознавстві) погодилася прийняти безпосередню участь в заході. Запрошеними гостями стали великі прихильники та сподвижники вивчення і популяризації творчості Е.Мандичевського – австрійсько-американський музикознавець Дітріх Фрізенеґґер та голандсько-австрійський піаніст, близький товариш доньки вченого Віргінії Мандичевської – Крістіан Лямбур – автор чи не першої монографії про нашого співвітчизника, який погодився виступити у нашій Академії понаднормово. Його супутницею стала чернівецька піаністка Лілія Холоменюк, яка разом з Крістіаном Лямбуром в чотири руки проілюструвала досі невідомі твори Е.Мандичевського.
На фото К. Лямбур (зліва) та Л. Холоменюк (справа)
Так, завдяки Д.Фрізенеґґеру та К.Лямбуру було віднайдено та видано ряд вокально-симфонічних творів. Це “Шкільна кантата” для 4-х солістів, мішаного хору та симфонічного оркестру, написана з нагоди святкування 50-річного ювілею Греко-східної вищої реальної школи в Чернівцях 1913 року (партитура і клавір) і “Таттендорфська Меса” С-dur, написана у Відні в 1886-му році, виконана наступного 1887 року 17 травня у передмісті Відня Таттендорфі. Відзначимо, що ці та інші твори, зокрема, низка Служб Божих (а Е.Мандичевський написав їх для всіх тоді існуючих храмів у Чернівцях) були з великим успіхом та ентузіазмом виконані 1-2 вересня 2017 року в його рідному місті. Прозвучали також інструментальні та вокальні композиції. Ініціаторами цих концертів, а також промоторами видання нот Е.Мандичевського стали Д.Фрізенеґґер та К.Лямбур. Останній став власником приватного архіву Віргінії Мандичевської, в якому зберігається ряд унікальних раритетних світлин, нот, документів. Йому належить і перший виданий CD з вокальними композиціями Е.Мандичевського Ці видання та записи були ласкаво подаровані дослідниками бібліотеці ЛНМА імені М.Лисенка.
Презентація почалася з демонстрації музики Е.Мандичевського, а саме – К.Лямбур та Л.Холоменюк виконали кілька частин з Таннендорфської Меси в чотири руки, яка стала неабияким відкриттям для української музичної громадськості, котра чи не вперше почула музику цього відомого вченого, соратника Й.Брамса і зовсім невідомого композитора.
Виступ Д.Фрізенеґґера містив у собі історію його дослідження, він розповів про роботу у архівах Відня, Бухаресту, Чернівців. Віднайдені ним рукописи заінспірували вченого і він твердо вирішив видати ці ноти, а також виконати твори Евсевія Мандичевського. У Відні відбулося знайомство австрійського дослідника, який пише докторат на тему “Мультинаціональний контент музичного життя Австрії кінця ХІХ початку ХХ століть” в Корнель-Університеті штату Ню-Йорк (США) з Йосипом Созанським, який також провадив пошуки за симфонічними творами композитора. Так зародилася ідея виконання і видання творів Е.Мандичевського у Чернівцях.
Саме Й.Созанський став одним з головних ініціаторів цього проекту. Під його батутою відбулися правиконання кількох Літургій та вперше прозвучали твори майже після столітнього забуття. Франментами монументальної “Шкільної кантати” на біблійні тексти ілюстрував свою коротку розповідь диригент, який виконав ще й ґрунтовну та скпрупульозну редакторську роботу при опрацюванні рукописів та підготовці їх до видання. Шкода, що відтворення запису було не достатньо визвучене, проте, сутійована музикознавча публіка, дослуховуючись, оцінила своєрідність письма Е.Мандичевського. Сподіваємося, що запис буде вміщено на ютюб і всі охочі зможуть послухати цю кантату та інші твори композитора.
Інспіруючою виявилася і розповідь Крістіана Лямбура, який є давнім прихильником творчості українського митця, а довголітнє приятелювання з Віргінією Мандичевською та успадкування по-суті композиторського архіву становить особливий інтерес. Видана ним німецькою мовою у 2014 році монографія про Мандичевського містить унікальні світлини композитора, родини, друзів, особливо цінні – з Й.Брамсом. Тут наводиться і ряд висловів великого композитора про свого щирого молодого друга. Цікаво, що серед прихильників, відданих учнів та друзів Е.Мандичевського фіґурують такі імена як письменник Стефан Цвайг, диригенти Карл Бем, Бергхарт Паумґартен, Артур Нікіш, Бруно Вальтер; композитори Ернст Кршенек, Ганс Галь, Роберт Фукс, Франц Шрекер, Карл Прохазка; музикологи Альфред Енштейн, Егон Веллєш, Джордж Гров; скрипаль Броніслав Губерман; піаністи Артур Шнабель, Пауль Вітгенштейн та багато інших, хто щиро завдячував своїми успіхами українському митцеві. Особливо проникливою була розповідь К.Лямбура про віднайдення циклу дитячих дидактичних п’єс “Малі канони, каденції та прелюдії” для фортепіано Е.Мандичевського, які загубилися у вихорах другої світової війни, і чудом збереглися в Чернівцях. З великою любов’ю піаністи навпереміну виконали цей оригінальний цикл, вносячи нотку замилування та живий інтерес до цих оригінальних мініатюр композитора, в яких яскраво вчувалися і питомі українські інтонації.
На фото Л. Кияновська (зліва) та Л. Шевчук-Назар (справа)
Любов Кияновська виступила з цікавими ідеями та припущеннями щодо постаті Е.Мандичевського (йшлося, зокрема, про питання віросповідання та хрещення), викликаючи проблемну наукову дискусію, яка потребує подальшого дослідження. Блискуче володіння матеріалом, рівно ж як і німецькою мовою ще раз підтвердили щирокозакроєні погляди нашої провідної вченої справді європейського рівня. Відзначаючи необхідність відродження імені композитора, уведення його в українські енциклопедії та лексикони, популяризацію творчості, Л.Кияновська підкреслила і особливо наголосила на потребі вирішення проблеми національної ідентичності митця в мультикультурному середовищі, яка стосується багатьох представників музичного мистецтва різних народів. Фінальними нотами цієї цікавої зустрічі стали передача нот кільком поважним львівським бібліотекам та нотозбірням, а також взаємні ґратуляції та завірення у подальшій обопільній науковій співпраці. Зрештою, відкриттям для австрійських дослідників стало ім’я добре відомого нам композитора трагічної долі Бориса Кудрика як одного з найулюбленіших учнів Е.Мандичевського.
Додам, що несподіваним виявився інтерес львівських музикантів до даної події. Конференц-зал, ласкаво наданий до диспозиції проректором О.Майчиком, не вміщав усіх охочих. Найбільше ж тішило те, що попри присутність поважних вчених, представників професорсько-викладацького складу – музикознавчої еліти Львова, у залі було достатньо молоді, і не лише студентів консерваторії, але й представників наймолодшої ґенерації – юних теоретиків учнів музичного коледжу імені С. Людкевича. Отож, такою міжнародного значення українікою стала перша публічна наукова музикознавча подія, яка відрила сезон сподіваємося не менш цікавих та яскравих акцій у Львівській національній музичній академії імені Миколи Лисенка.
На головному фото квартет “Гармонія” братів Мандичевських”. Зліва направо: Ераст – віолончель, Євсевій – скрипка, Констянтин – скрипка, Георгій – скрипка. (Фото надано із фонду Володимира Акатріні. Джерело: http://dobrabiblioteka.cv.ua)
Автор ідеї та модератор проекту: кандидат мистецтвознавства
Лілія Назар-Шевчук
