Образи, думи і пісні української Берегині Людмили Посікіри
Шевченкове слово, втілене у музиці, пронизлива інтонація, що концентрує мудрість і інтелект, біль і надію українського генія, «Кобзар» – суть філософсько-естетичного усвідомлення природи і духу нації – все це єдиним енергетичним струмом пронизувало вінок народних і авторських пісень у виконанні народної артистки України, відомої в усьому світі бандуристки і великої подвижниці української національної ідеї Людмили Посікіри. Концерт відбувся 30 травня 2018 року у Великому залі Львівської музичної академії ім. Миколи Лисенка.
Виконавський образ Людмили Посікіри екстравертує вічний етос знакової шевченкової фрази «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…». Адже слідом за українським Пророком, який передбачав надприродну життєздатність українського національного духу, ми відчуваємо його «заповіт» у творчості кожного композитора і виконавця, який так чи інакше озвучує шевченкову мудрість. Чому саме «Кобзар» символічно відтворив феномен України і української жінки-мисткині? Очевидно не знайдеться більш влучного пояснення нашої спадкоємності, нашого відчуття істини майже «на грані свідомого і несвідомого» як Дива.
«І сталося Диво. Мистецтво, яке вважалося чоловічим упродовж тисячоліть опанували жінки. З рук старого кобзаря перейняли бандуру тендітні жіночі руки» – так розкрила цей феномен професор Ольга Катрич – ведуча концертної програми Людмили Посікіри.
Концерт вразив специфічним поєднанням античної форми філософських діалогів, яка від Сократа і Платона до наших днів залишається найефективнішим засобом пошуку істини разом. Communio інтелекту і душі, ratio та intuitio, інтимного, суто романтичного типу висловлювання і дум про історичну пам’ять, про національну героїку виявив своєрідний мистецький діалог співу Людмили Посікири і художнього слова Ольги Катрич. Концерт розпочинався творами Віктора Матюка на слова Костянтини Малицької «Родимий краю» і завершувався «Жайворами» Олександра Білаша на слова Дмитра Чередниченка. Поряд з піснями Анатолія Кос-Анатольського, Федора Глушка, Федота Кучеренка, Ярослава Ярославенка звучали обробки народних пісень Миколи Лисенка, Федора Жарка, Болеслава Явоського, Лесі Менцинської, Владислава Заремби. Пісні про минуле відкривали безліч паралельних планів із сучасністю. Адже безкінечні битви за омріяний український рай тривають і донині. Про це нам завжди нагадують поезії Тараса Шевченка, які звучали як проповідь, як послання, як сповідь у виконанні Ольги Катрич.
У співі Людмили Посікіри щемливо актуальним прозвучав і надрив «Плачу Ярославни» (муз. Федота Кучеренка, сл.Тараса Шевченка), і занурена «Дума невольника» з однойменної поеми Тараса Шевченка (муз. Федора Глушка), але кожного разу трагічно, позачасово підсумовували спів вірші Шевченка. Разом з «Минають дні, минають ночі» хотілося розчинитися у вічності.
Найулюбленішим жанром Людмили Посікіри є жанр думи. Співачка зізнається: «Мені хочеться, щоб жанр думи завжди існував, щоб його слухали – бо стільки народних пісень, як на мене, жоден народ у світі не має. Думи – це перлина нашого етносу» (http://gazeta.lviv.ua/2017/11/17/lyudmila-posikira-duma-ce-zhanr-yakij-maye-lishe-nash-narod/).
І це є символічно. Кожна нація витворює свої символи, які віддзеркалюють її духовне обличчя. Жіночим символом Франції, про який так влучно згадала Ольга Катрич у вступному слові, є Маріанна – жінка у фрігійському строї, яка втілює Французьку республіку та її цінності Свободи, Рівності, Братерства. Символом Америки є Богиня Свободи, яка тримає факел у правій руці і табличку з датою підписання Декларації Незалежності.
Але український символ жінки в етнічному строї з бандурою у руках є унікальним. Це символ співочий, мистецький, кобзарський. Це образ Музики як Берегині, який сердечно і щиро втілює у своїй творчості, передає своїм учням, дарує колегам і слухачам Людмила Посікіра.
У заключному слові Ректора Львівської національної музичної академії імені Миколи Лисенка прозвучали прекрасні слова вдячності, підтримки, вшанування творчості видатної української бандуристки. Пропозиція Ігоря Михайловича номінувати Людмилу Посікіру на премію Тараса Шевченка викликала гарячу підтримку в слухачів.
Проф. Аделіна Єфіменко
.
