Віва, виконавцям Вівальді!
Фасцинація мистецтвом бароко у Львові, який у своєму архітектурному обличчі віддав особливу шану цьому європейському стилю 17-18 ст., цілком закономірна. В музиці ж прихильність до барокових афектів, блискучого концертування та глибини поліфонічних розважань взагалі в останнє сторіччя стала одним з основних трендів культурного буття. Тому концерти барокової музики природно користуються великим попитом у публіки – як з кола професійних музикантів, так і численних любителів. Тож концерт з дотепною назвою „Viva, Vivaldi”, присвячений одному з найбільш таємничих творців бароко – італійському композиторові, у свій час більше знаному як «рудий абат», Антоніо Вівальді викликав зацікавлення львівських слухачів. Він відбувся в останній день весни в рамках фестивалю «Віртуози», що проводиться львівською філармонією вже тридцять шостий раз поспіль. Програма була побудована вельми майстерно: поруч із безсумнівними «шлягерами» – циклом скрипкових концертів «Пори року» прозвучали менш популярні (але від того не менш художньо досконалі) Соната для скрипки і клавесину Ля мажор № 2, два концерти для струнних – ре мінор і соль мінор, а також Адажіо.
Виконавцями виступили оркестр барокової капели Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка (керівник Анна Іванюшенко, виконавиця на клавесині) під орудою Ігоря Пилатюка, а також солісти – юна скрипалька Єлизавета Ткачук та добре відомий меломанам Назарій Пилатюк, лауреат міжнародних конкурсів. Такий підбір виконавців теж цілком типовий для львівської концертної практики: поруч із маститими музикантами дуже часто виступають юні таланти, які таким чином отримують своєрідне «посвячення в музику». Згодом такий блискучий концертний старт допомагає їм – принаймні психологічно – здобувати все нові вершини артистичної майстерності. Єлизавета Ткачук попри свій юний вік справила дуже обнадійливе враження, передусім гарним, повним звуком, музикальністю, здатністю вслуховуватись у кожний тон у експресивному Адажіо.
Вечір музики Вівальді в інтерпретації молодих львівських митців показав прекрасно злагоджену, по-бароковому сповнену яскравих контрастів, піднесень і спадів гру оркестру та солістів, в якій, з одного боку, успішно долалась суха академізованість, що нею нерідко грішать середнього рівня колективи, а з іншого щасливо уникалась надмірна епатажність, за якою губиться етичний та естетичний сенс давньої музики. Органічність віртуозних зблисків, що чергувались зі співучою кантиленою та вишуканими звукозображальними ефектами доводила: ця музика, кожна фраза, кожний зворот – глибоко продумані і пережиті талановитими виконавцями. Окремо зазначу дуже привабливу манеру барокової «імпровізаційності» соліста – Назарія Пилатюка, який не просто грає, а розігрує музично-театральні сцени в інструментальних творах. Ця властивість вельми прикметна для барокової музики і кому ж, як не автору 90 опер, Антоніо Вівальді, було це добре відомо?
Подібні історичні концерти поступово стають «родзинкою» нашого міста, що представляє не лише сучасні здобутки культури, але й відроджує своє пишне, багате мистецьке минуле.
Любов Кияновська
