Оркестр «Академія» Львівської національної музичної академії ім. М. Лисенка відомий винятковою різноманітністю репертуару, любов’ю до яскравих контрастів і несподіваних зіставлень, невимушеністю переходів від барокового концертування до джазової розкутості, від романтичної натхненності до жорстких хитросплетінь композиторської техніки ХХ ст. Такий modus vivendi оркестру видається вельми доцільним не лише з огляду на численних прихильників, які очікують від улюбленого колективу яскравих вражень, але й через важливу навчальну мету: адже ті студенти, які пройшли суворий вишкіл оркестру «Академія», в майбутньому стають першорядними оркестровими музикантами. Їх ментор – незмінний впродовж кількох десятиліть концертмейстер, професор Артур Микитка прискіпливо ставиться до виконання як класичних, так і сучасних опусів, вимагаючи від кожного з учасників повної віддачі, розуміння естетико-стильових закономірностей творів, злагодженості ансамблювання.
У цього колективу є одна наскрізна лінія, улюблена сфера, якій оркестр не зраджує ніколи впродовж шістдесятирічної історії: це музика рідного галицького регіону. Нещодавній концерт в рамках ХХІХ «Контрастів» не став винятком і представив на суд публіки твори композиторів, пов’язаних зі Львовом і Галичиною. Художній керівник оркестру Ігор Пилатюк та концертмейстер Артур Микитка, уклали програму таким чином, що в ній винахідливо поєднались стильові пошуки львівського адепта Арнольда Шенберга Юзефа Кофлера і неоромантична сповідь Мирослава Скорика, постмодерні алюзії Віктора Камінського та ностальгійна палітра «Serenata Leopolitana» польського митця Анджея Курилєвіча, народженого у Львові, завершена джазовими ритмами Концерту для фортепіано і камерного оркестру №3 Усеїна Бекірова.
Розпочали концерт серійні експерименти Юзефа Коффлера у «15 варіаціях на дванадцятитонову серію» для струнного оркестру, які львівські меломани почули вперше. Модерна домінанта музичної мови, заявлена у самій назві, прочитувалась колективом вельми вишукано у чорно-білих графічних лініях, а разом з тим сучасні музиканти висвітлили у цьому начебто цілком конструктивному творі несподівані «острівці» лірики.
Трагічні колізії, притаманні більшості пізніх творів одного із найяскравіших митців ХХ – ХХІ ст. Мирослава Скорика, розкрились в інтерпретації однієї з останніх його п’єс «Synchronization» для альт-саксофона і струнних особливо щемливо і водночас стримано, без надмірного зовнішнього пафосу, шляхетно і глибоко. Як видається, це взірцеве виконання п’єси Скорика оркестром і солістом Станіславом Паращуком обумовлене не лише високим професіоналізмом керівників колективу та талантом юних музикантів, але й своєрідною «аурою» самого композитора, пов’язаного з оркестром «Академія» впродовж майже тридцяти років.
В улюбленій Віктором Камінським формі діалогу з минулими епохами витриманий і його найновіший твір «Reflexion nach Beethoven» для струнних, вперше презентований в концерті. Звертаючись до цитат-алюзій з Сьомої симфонії Л. ван Бетовена та знаменитої теми-символу „Muß es sein?“ з його останнього квартету № 16, ор. 135, сучасний композитор вміщує їх у дисонантну експресивну ритмоінтонаційну атмосферу, надаючи тематичним зворотам останнього з віденських класиків несподіваного модерного звучання.
«Serenata Leopolitana» польського митця Анджея Курилєвіча немовби нагадала про belle epoque львівської академічної та популярної музики початку ХХ ст. та міжвоєнних років – і у легких вальсових польотах, і далеких відгомонах «батярських» пісень, і щемливій ліриці голосу альта, близькій до солоспівів галицьких авторів, а в деяких епізодах перекидає арку навіть до інструментальних експериментів Коффлера. Але водночас автор вельми вдало добирає сучасні прийоми композиторської техніки, так що всі ці знаки минулої доби набувають цілком актуального, часом драматично напруженого, часом рефлексивно зосередженого сенсу.
Усеїн Бекіров пов’язаний зі Львовом недовго, але встиг запропонувати оркестру свій концерт для фортепіано, в якому поєднав розкуту джазову манеру з типовою класичною віртуозною концертністю. Соліст Павло Янішевський вдало відчув «нерв» композиції, її імпровізаційну свободу і водночас чіткий логічний стрижень.
У виконанні складної, контрастної за тематичними і стильовими характеристиками програми всі учасники музичного дійства – оркестр, диригенти Юрій Бервецький та Богдан Дашак, що провадив останній твір, солісти – проявили ті найкращі мистецькі якості, які й принесли колективові заслужене визнання професіоналів та любов широкої публіки: інтелігентність, коректність, добре чуття стилю і форми, та типовий галицький артистичний шарм.
Любов Кияновська
Посилання на запис концерту:
https://www.youtube.com/live/9w47yJO_buA?si=Z4RT6zRcZiS04b2F
