Сьогодні Мирославу Скорику виповнюється 85 років і це перший ювілей, коли ми говоримо
про нього без нього самого, без його стриманої ледь іронічної посмішки, дотепних
зауважень, а ввечері – його феєричного виступу на сцені. Сьогодні вперше ювілей
відзначається як день пам’яті у його рідному місті, до якого львівська мистецька громада
підійшла гідно і вшанувала виняткові заслуги Маестро численними знаками уваги і
вдячності. Тепер Львівська національна філармонія і вулиця, на якій вона розташована,
носить ім’я Мирослава Скорика. У Львівській національній музичній академії ім. М.
Лисенка, де він навчався і кілька десятиліть працював, рішенням Вченої Ради іменем
Мирослава Скорика названа кафедра композиції. Тож у ювілейний день коло місця його
вічного спочинку на Личаківському кладовищі зібрались рідні, друзі і учні композитора –
дочка Милана Скорик, ректор ЛНМА ім. М. Лисенка Ігор Пилатюк, Голова Львівської
організації Національної Спілки композиторів України Віктор Камінський, директорка
департаменту з питань культури, національностей та релігій ЛОВА Ірина Гаврилюк,
генеральний директор Львівської національної філармонії ім. М. Скорика Володимир
Сивохіп, директор музичного коледжу Андрій Охрім, відома композиторка, учениця
Маестро Леся Горова, виконавці його творів співачка Софія Соловей, піаністи Оксана Рапіта
та Мирослав Драган, багато його колег і шанувальників. Відзначили свято Мирослава
Скорика так, як він би собі, напевно, сам побажав: без пишних промов і офіціозу виконанням
його музики і квітами. Хор «Глорія» під орудою Володимира Сивохіпа зворушливо і
трепетно виконав кілька вокально-хорових шедеврів композитора – «Літо» з циклу «Пори
року», «Отче наш» і «Мелодію». В останніх двох творах солісткою виступила Софія
Соловей, її ніжне сопрано лунало тихою молитвою, нагадуючи про минущість земного життя
і вічність безсмертного мистецтва.
