При кінці березня цього 2024 року у концертній залі імені Василя Барвінського відбувся відкритий фортеп’янний фестиваль–конкурс української музики, патроном якого є Марія Крушельницька.
Це змагання, започатковане великою піаністкою у 2013 році, має вже поважну історію. Але тільки вдруге воно відбувається саме в такому статусі відкритого фестивалю-конкурсу, тож розпочало відповідно нове літочислення, і конкурс помолодшав – дістав номер Другого. Новий статус з’явився не просто так, на бажання організаторів, він став результатом досягнення нового рівня – як в розширенні кола учасників і охопленні багатшого репертуару, так і, що найголовніше, в майстерності виконання конкурсних програм.
У цьогорічному фестивалі-конкурсі взяв участь 51 молодий піаніст. Вони були поділені на дві категорії: учні середніх спеціальних музичних навчальних закладів та студенти академій. Дозволено було грати як в концертній обстановці зали Барвінського, так і онлайн, у відеозапису. Це сучасне нововведення значно розширило коло конкурсантів, бо дало можливість прилучитися до виступів учасникам з віддалених ґеоґрафічних районів, які, в обстановці війни, не відважуються далеко їхати. Тож ґеоґрафія конкурсу 2024 охопила крім Львова ще 8 міст: Київ, Харків, Полтаву, Хмельницький, Рівне, Ужгород, Тернопіль, Луцьк. А в одному випадку навіть вийшла за межі України до Польщі.
Програмні вимоги двох вікових категорій учасників відрізнялися між собою. Учні середніх навчальних закладів мали заграти два довільно вибрані твори українських композиторів (в межах 10 хвилин). А студенти представляли три твори: один твір Миколи Лисенка; один – композитора другої половини ХХ сторіччя; та ще один твір композитора ХХІ сторіччя (програма в межах 20 хвилин). Однак зразу ж зазначу, що часовий реґламент часто не витримувався, порушувався в бік перебільшення, і треба визнати: комісія ніколи не протестувала і уважно вислухала всі подані програми. Адже перевищення часу виникало, коли піаністи бралися до виконання складних великих творів. А це було їхнім здобутком і завжди виконувалося на високому рівні.
Отож про рівень. Дуже радісно визнавати, що загалом рівень фестивалю-конкурсу був високий. Варто почати в його оцінюванні з програми, яка була на диво різноманітною і цікавою. Навіть випадковий слухач, який би опинився в залі Барвінського, не повинен був знудитися, бо почув би різнопланову і якісну панораму української музики. Якщо знову вдатися до статистики, то підраховуємо – прозвучали твори 39 українських композиторів! Де ті, хто нарікає, що, мовляв, в українській музиці нема чого грати? Прийдіть, послухайте! Та що вже й казати, якщо в обов’язковій частині програми для другої категорії конкурсантів, де передбачено виконання музики Лисенка, майже не було повторень. Прозвучало 27 творів класика, але головне інше: у виконанні студентів були представлені такі твори Лисенка, що їх не наважуються грати зрілі піаністи: обидві Українські рапсодії, Соната, Героїчне скерцо, Епічний фраґмент. І не тільки представлені, але заграні просто здорово. Молоденькі студенти та їхні викладачі сміливо руйнують лід застою репертуарної політики, не лякаються труднощів і доказують, що їм цілком під силу ославлені технічні проблеми великих творів класика української музики.
Тут саме пора назвати імена цих сміливців: «Героїчне скерцо» Лисенка прекрасно виконала учениця Львівського музичного коледжу імені С.Людкевича Варвара Щербак – клас Д.В.Борис. Першу Українську рапсодію зі щирим почуттям та дивовижно бездоганною технікою заграла студентка першого курсу ЛНМА Надія Кіт – клас Й.Ф.Ерміня; Сонату, повністю всі частини, виконала її однокурсниця Дарія Куровська – клас О.М.Рапіти; зовсім мало відомий у нас «Епічний фраґмент» Лисенка представив студент Національної музичної академії у Києві Олександр Олійник – клас М.О.Пухлянко. Честь і слава таким студентам та їхнім викладачам!
Викладачам фортеп’янних кафедр Львівської музичної академії завдячуємо і підготовкою учасників конкурсу, і розвитком його програми, і, зрештою, самим існуванням конкурсу. Це ті, хто відразу підтримали ідею Марії Тарасівни Крушельницької і поступово утворили міцне ядро активістів цієї важливої справи: Йожеф Ермінь, Оксана Рапіта, Мирослав Драган, Лідія Крих, Олена Пилатюк. А до них приєднувалися щораз більше викладачів-піаністів: Т.Мілодан, Н.Грамотєєва, Н.Гуцул, М.Кушнір, Н.Майчик та інші.
Попри опанування складних творів української класики є ще одне цікаве і важливе питання – другий розділ конкурсної програми, творчість сучасних українських композиторів. Тут прозвучали дуже різні твори і дуже різні прізвища їхніх авторів. Були серед них вже визнані композитори – такі, як І.Щербаков, Б.Фроляк, О.Безбородько, З.Алмаші. А були й зовсім невідомі імена, і не завжди зрозумілі п’єси. Думається, що це – потрібний розділ в програмі фестивалю, який має досить широку аудиторію. Він сприятиме поступовій кристалізації фонду сучасної української фортеп’янної музики, а водночас вихованню в молодих піаністів відчуття їхньої відповідальності за розвиток цієї музики.
Створюючи і вдосконалюючи конкурс виконавців української фортеп’янної музики, його організатори ставили собі три важливі цілі: залучати до виконання цієї музики більше молодих піаністів; розширювати репертуар українських фортеп’янних творів; домогтися вищої якості інтерпретації цих творів, розуміння її особливостей і проблем. На шляху вирішення цих завдань зроблено відчутні кроки. Але залишається ще одне завдання: донести здобутки цього конкурсу до якомога ширшого кола виконавців, піаністів-педагогів і зрештою просто слухачів. Дуже шкода, що прекрасні виконавські роботи, які прозвучали в залі імені Барвінського, відомі тільки неширокому колу тих, хто був на конкурсі. І було б доцільно дати цим молодим музикантам можливість виступити з підготованою програмою в різних містах України. Висока музика, яку вони грають, заслуговує такої пропаганди.
Наталя Кашкадамова
