Любов Кияновська.
Засади академічної доброчесності в сучасних історико-політичних умовах вищої освіти в Україні.
Академічна доброчесність в українських вищих навчальних закладах на сучасному етапі повинна розглядатись в кількох аспектах.
Перший з них – спільний для всієї світової спільноти вищих навчальних закладів усіх рівнів і спрямувань. Щодо нього спираємось на загальновизнані критерії і дефініції, подані в іноземних джерелах.
Академічна доброчесність – це таке ставлення до освітньо-наукового процесу, яке передбачає, що викладачі, студенти, дослідники та всі члени академічної спільноти діють, дотримуючись шести основних цінностей: справедливості, чесності, довіри, поваги, відповідальності та сміливості.
Справедливість – це оцінювання викладачем знань студента (і vice versa студентами професійного рівня викладачів) виключно за об’єктивними характеристиками засвоєння необхідного компендіуму інформації, навичок і вмінь з даного предмету, без впливу суб’єктивного ставлення до даної особи і очікування неправомірних вигод від нього. В оцінці результатів наукового дослідження справедливе ставлення означає з’ясування власного внеску автора у розробку поданої проблематики та неупередженість у визнанні вартості зроблених ним висновків
Чесність – представлення в кваліфікаційних та наукових працях виключно власних результатів опанування навчального матеріалу чи наукових відкриттів. Використовуючи думки та ідеї іншої людини, слід вказати на вихідний матеріал, цитуючи його за прийнятими правилами або посилаючись на першоджерело, уникаючи будь-яких форм плагіату. Цей принцип також включає подання праць чи відповіді на іспитах, які ґрунтуються тільки на тому об’ємі знань, який засвоєний в процесій студій, без залучення будь-яких неправомірних способів отримання інформації, як-от «шпаргалки», доступ до джерел Інтернету, списування тощо.
Довіра і повага – прийняття думки співрозмовника (студента, аспіранта чи викладача) з того чи іншого предмету або результатів наукового пошуку – з належною увагою і прагненням об’єктивно оцінити його слушність. Дотримання культури ведення наукової дискусії, недопущення зверхнього, образливого ставлення до співрозмовника з будь-яких суб’єктивних причин, авторитарного засудження результатів наукових досліджень «іншого» без належної аргументації і врахування доказової бази автора.
Відповідальність – використання будь-якої інформації належним чином відповідно до законів про авторське право та конфіденційність, неприпустимість умисно фальшивої, неправдивої інформації експериментальних даних або даних інтерв’ю, винайдення джерел даних, доказів або ідей шляхом цитування публікацій, які є невірними або яких просто не існує. Ретельна перевірка отриманих результатів наукового дослідження.
Сміливість – здатність захищати і обґрунтовувати власні наукові концепції чи міркування з тієї чи іншої навчальної дисципліни, якщо автор впевнений в їх слушності.
Дуже важливим є етичний аспект академічної доброчесності, який виключає будь-які обмеження і упередження щодо студентів, аспірантів чи науковців за расовими, гендерними, національними, конфесійними чи будь-якими іншими ознаками, що не стосуються навчання або наукового дослідження. В наукових текстах чи лекціях неприпустимі висловлювання, що ображають гідність студентів, аспірантів чи дослідників за вищенаведеними ознаками. (джерела: https://www.teqsa.gov.au/students/understanding-academic-integrity/what-academic-integrity, International Journal for Educational Integrity; Journal of Academic Ethics; Canadian Perspectives on Academic Integrity)
Другий аспект академічної доброчесності актуалізувався в Україні в останній період – період війни з російським агресором і стосується вилучення російського контенту з науково-освітнього компендіуму національних вищих навчальних закладів та наукових осередків.
Ця позиція обґрунтована потребою позбутись залежності від ідеологічних настанов країни-агресора, радянських і пострадянських наративів, особливо у сфері гуманістичних наук: історії, літературознавства, музикознавства, культурології, філософії, психології, соціології та ін. Ці наративи часто служать меті маніпуляції свідомістю реципієнтів, насаджують хибні погляди і переконання в академічному науково-освітньому середовищі, виховують комплекс меншовартості щодо власних національних традицій і цінностей. Ця рекомендація міститься також в нормативних документах МОН України, зокрема в «Додатку 12 інструктивно-методичних рекомендацій щодо організації освітнього процесу та викладання навчальних предметів у закладах загальної середньої освіти у 2022/2023 навчальному році» (https://mon.gov.ua/storage/app/media/zagalna%20serednya/metodichni%20recomendazii/2022/08/20/01/Dodatok.12.mystetska.osvitnya.haluz.20.08.2022.pdf):
«У період воєнної агресії і трагедії, які так болісно переживає наш народ і наша держава, слід усвідомити неможливість використання творів російських і білоруських (через позицію Білорусі щодо російського вторгнення в Україну) митців в контексті вивчення мистецтва у школі і припинити будь-які дискусії щодо мистецтва країни-агресора, адже мистецтво має надихати людей на красу і гармонію, на мир і добро. З огляду на зазначене вище, вважаємо за необхідне вилучити з використання в освітньому процесі твори російських, а також білоруських митців. Вивільнений навчальний час доцільно використати на ознайомлення учнів з творами регіональних українських митців або творами мистецтва інших країн і народів».
