22 березня 1842 року народився геніальний український композитор Микола Віталійович Лисенко. Сьогодні 182-й рік від Дня його народження. 

Наша Академія названа в честь композитора, який відкрив світові неповторну красу, колорит, велич української музики, композитора, який по праву займає місце в плеяді видатних композиторів світу. Геніальний серед геніальних, рівний з рівними! 

Микола Лисенко – композитор, засновник української класичної музики, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору, громадський діяч. До найвідоміших творів Лисенка належить музика гімну «Молитва за Україну», опери «Тарас Бульба», «Наталка Полтавка», «Енеїда», «Різдвяна ніч» та інші. Лисенко створив також численні обробки народних пісень, написав багато творів на слова Т.Г. Шевченка. Для музичної спадщини композитора характерними є загальноєвропейський стиль, національна своєрідність і опора на фольклор. Ім’я Миколи Лисенка в українській та світовій музиці завжди порівнюють з іменем Тараса Шевченка в літературі. Вони стали національними символами нашого народу, який гідно вшанував своїх співців, одного назвавши Кобзарем, а другого – Бояном.

Сьогодні перед музикантами повстало дуже велике завдання: створити художньо вартісні і глибоко осмислені інтерпретаційні втілення створених Миколою Лисенком музичних ментальних архетипів кордоцентризму і вільної козацької героїки. Дехто вважає, що його колосальні Шевченкові полотна і обробки всього жанрового спектру пісенного фольклору, а передусім думного епосу – це така собі “опора на народну пісенність”, як писали в радянських підручниках? Нічого подібного, це такий потужний інтонаційний код українства, закладений в романтичну добу формування націй, який для поляків створили Шопен і Монюшко, для чехів – Сметана і Дворжак, для норвежців – Гріг (цей ряд можна продовжувати). Тільки всі названі народи зуміли ці коди відчитати і вибудувати на них нове, співзвучне часові розуміння себе самих. А перед нами це завдання зараз, у цей шалений час протистояння з диявольським злом, актуальне як ніколи. А ще не забуваймо, що Лисенко, як і Шевченко, як і Франко, володів пророчим даром, бо ж недаремно звернувся до Бога: “Боже великий, єдиний, нам Україну храни” – і неначе у відповідь завершив один зі своїх знакових творів – кантату “Радуйся, ниво неполитая” до поезії Шевченка колосальним пориванням і осягненням вершин: 
“Оживуть степи, озера 
І не верствовії, 
А вольнії, широкії, 
Скрізь шляхи святії 
Простеляться”.